- 75 -

Зміст

Вступ 2

Розділ 1. Загальна характеристика підприємства

1.1 Характеристика підприємства 4

1.2 Управління і організація бухгалтерського обліку

на підприємстві 9

Розділ 2. Облік окремих видів оборотних активів

2.1 Облік грошових коштів, розрахункових операцій

та інших активів 16

2.2 Облік запасів діяльності 25

Розділ 3. Розрахунки і боргові зобов’язання підприємства

3.1 Облік боргових зобов’язань підприємства 29

3.2 Облік розрахунків з оплати праці та соціальних виплат 32

Розділ 4. Власний капітал і необоротні активи підприємства

4.1 Облік необоротних активів підприємства 37

4.2 Облік власного капіталу підприємства 40

Розділ 5. Облік витрат підприємства

5.1 Облік зведених витрат, випуску готової продукції, визначення (калькулювання) її фактично виробничої собівартості 47

5.2 Облік витрат діяльності підприємства 50

Розділ 6. Фінансова звітність підприємства

6.1 Облік доходів (виручки, виторгу, тощо) від операційної

діяльності 53

6.2 Формування фінансових результатів 57

6.3 Бухгалтерська фінансова звітність 64

Висновок 72

Список використаної літератури 74

Додатки

Вступ

З метою закріплення і поглиблення знань, одержаних мною під час навчання, і формування в нас професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час роботи у фінансово-економічних службах підприємств, в межах навчального процесу я проходила технологічну практику. Це дозволило сформувати цілісне уявлення про зміст і особливості моєї майбутньої професії не лише через сукупність одержаних теоретичних знань, а й з погляду практичної діяльності реально діючих підприємств та установ, набути елементарних практичних навичок.

Під час проходження практики я поглибивши теоретичні знання, навчилась аналізувати виробничу і фінансову діяльність, виявляти допущені прорахунки, складати та оформлювати організаційно-розпорядчу документацію дотримуючись законодавства у сферах фінансово-організаційної фахової діяльності, здійснювати облік, контроль і аналіз фінансово-господарських операцій і т.д.

Згідно з робочою програмою базовими підприємствами для проходження технологічної практики є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності і виробничої спеціалізації в яких виділені структурні функціональні підрозділи і які здійснюють комплекс фінансово-економічних робіт.

Базою моєї технологічної практики було ТзОВ «Кальзе Італьяно», де мені було забезпечене виконання завдань технологічної практики, передбачених програмою.

Звіт з технологічної виробничої практики складається з шести розділів:

1 розділ – “Загальна характеристика”, в ньому йдеться про структуру підприємства, організацію і форми бухгалтерського обліку, облікову політику, облікові реєстри.

2 розділ – “ Облік окремих видів оборотних активів ” в ньому йдеться про касові операції, операції на рахунках в банку, методичні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та їх розкриття у фінансовій звітності, а також про виробничі запаси на ТзОВ «Кальзу Італьяно».

3 розділ – “ Розрахунки і боргові зобов’язання підприємства ” – йдеться про розрахунки з постачальниками і підрядниками, короткострокові кредити і позики, тарифну сітку, синтетичний облік розрахунків з оплати праці, аналітичний облік заробітної плати, нарахування відпустки, ПДФО.

4 розділ – “ Власний капітал і необоротні активи підприємства ” в ньому йдеться про основні засоби, синтетичний і аналітичний блік основних засобів, надходження основних засобів, амортизацію, власний капітал, неатеріальні активи підприємства «Кальзе Італьяно»

5 розділ – “ Облік витрат підприємства ” –витрати для оцінки фінансових результатів, витрати на продукцію, витрати періоду, прямі і непрямі витрати, витрати на управління, релевантні витрати, собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, аналітичний облік витрат майбутнього періоду.

6 розділ – “ Фінансова звітність підприємства ”- Доходи, одержані передоплати (аванси), складання звіту про фінансові результати, аналітичний облік доходу від реалізації, облік доходів від операційної діяльності, облік доходів від участі в капіталі, класифікація звітності та її користувачів, управлінська звітність, податкова звітність.

Розділ 1. Загальна характеристика підприємства

1.1 Характеристика підприємства

Організаційно-правова форма юридичної особи - певний тип організації, в якій повинна створюватися і діяти юридична особа того чи іншого виду. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. Структура підприємства - це склад і співвідношення його внутрішніх ланок (цехів, ділянок, відділів, лабораторій та інших підрозділів), що становлять єдиний господарський об'єкт. Розрізняють загальну, виробничу й організаційну структури підприємства[1 c. 10]. Статут— встановлений засновником (власником майна) організації обсяг правил, що регулюють її правовий стан, відносини, пов'язані з внутрішнім управлінням, стосунки з іншими організаціями чи громадянами. Це установчий документ, на основі якого діє підприємство. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу. У статуті підприємства визначаються:

- власник підприємства;

- найменування підприємства;

- місцезнаходження підприємства;

- предмет і цілі діяльності підприємства;

- органи управління підприємства і порядок їх формування;

- компетенція і повноваження трудового колективу підприємства та його виборних органів;

- орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

- порядок утворення майна підприємства;

- умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. ТзОВ може складатися з двох і більше учасників. Закон не обмежує максимальну кількість його учасників, але практика діяльності подібних товариств свідчить, що число їх учасників не повино перевищувати 50 осіб. В середньому ж кількість членів ТзОВ коливається від 2 до 5 осіб. ТзОВ діє на підставі установчого договору і статуту. Однією з особливостей змісту установчих документів товариства є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмірів, склад та порядок внесення ними вкладів. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) – є повноціною юридичною особою, яка має у власності відокремлене майно від свого імені купувати і здійснювати майнові та особисті немайнові прва, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, а також відкривати банківські рахунки[3, c. 8].

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

ТзОВ «Кальзе Італьяно» створенол на засадах угоди між фізичними особами, обєднанням їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

У відповідності зі ст. 1 та 5 Закону України «Про підприємництво» Товариство створено з метою підвищення матеріального та культурного рівня населення України, шляхом насичення споживчого ринку послугами та товарами, а також впровадження досягнень науково-технічного тa соціального прогресу, на підставі принципу вільного вибору діяльності[5, c. 24].

До моменту реєстрації Товариства кожен з Учасників зобов’язаний внести не менше 30 відсотків своєї долі у Статутний фонд, що підтверджується У відповідності зі ст. 1 та 5 Закону України «Про підприємництво» Товариство створено з метою підвищення матеріального та культурного рівня населення України, шляхом насичення споживчого ринку послугами та товарами, а також впровадження досягнень науково-технічного та соціального прогресу, на підставі принципу вільного вибору діяльності, що відповідає меті Статуту Товариства.

Майно ТзОВ «Кальзе Італьяно» утворюється з дольових внесків його учасників, отриманих прибутків, а також майна, отриманого Товариством на інших підставах, передбачених чиним законодавством. Товариство відповідає по зобов’язаннях всім своїм майном.

До моменту реєстрації Товариства кожен з Учасників зобов’язаний внести не менше 30 відсотків своєї долі у Статутний фонд, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов’язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після заснування Товариства[7, c. 17].

Учаснику товариства, який повністю вніс свій вклад видається свідоцтво Товариства.

Для покриття можливих збитків Товариства створюється Резервний (страховий) фонд в розмірі не менше 25% від статутного фонду[3, c. 19].

Резервний фонд ТзОВ «Кальзе Італьяно» створюється за рахунок відрахувань від прибутків Товариства в кожнорічних розмірах,визначених зборами учасників, але він не може бути меншим 5% суми чистого прибутку.

За рішенням зборів учасників у Товаристві можуть бути утворені такі фонди :

-розвитку виробництва;

-соціального розвитку, матеріального заохочення;

-благодійний, а також інші, передбачені законодавством України.

Учасники товариства мають право:

- брати участь в управлінні справами Товариства;

- брати участь у розподілі прибутку Товариства та одержувати його частку (дивіденди);

- одержувати повну інформацію про діяльність Товариства, знайомитись з даними БО, звітності та іншими документами; вийти у встановленому порядку з Товариства;

- переважного отримання продукції, товарів, послуг, робіт, виготовлюваних Товариством.

Учасники Товариства зобов'язані:

- додержуватись установчих документів Товариства та виконувати рішення загальнії' зборів та інших органів управління Товариства;

- робити внески у порядку і в розмірах, передбачених засновницьким договором і статутом

- не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію щодо діяльності Товариства;

- надавати Товариству сприяння у здійсненні мети його діяльності.

Предметом діяльності ТзОВ «Кальзе Італьяно» є:

-торгівля колготами, піжамами, купальниками

ТзОВ «Кальзе Італьяно» здійснює зовнішньо-економічну діяльність співпрацюючи з міжнародними пертнерами, реалізовуючи свою продукцію та надаючи послуги закордон.

Метою діяльності організації є максимілізація прибутку та забезпечення ішересів учасників даного товариства, соціальних потреб його працівників та задоволення споживачі в наданні послуг.

1.2 УПРАВЛІННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ (ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКОВОГО ПРОЦЕСУ НА ПІДПРИЄМСТВІ)

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа) який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів[6, c. 12].

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

- введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської

- служби на чолі з головним бухгалтером;

- обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою:

- самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

- Підприємство самостійно.

- визначає облікову політику підприємства;

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних:

- розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів:

- затверджує правила документо обороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

- може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під час розробки облікової політики слід враховувати вимоги до якісних характеристик бухгалтерського обліку та фінансової звітності, методи та процедури, передбачені іншими П(С)БО, норми й нормативи, встановлені законодавчими актами України[7, c. 21].

Правильно розроблена облікова політика, яка враховує умови та можливості ведення господарської діяльності в ТзОВ «Кальзе Італьяно», повинна забезпечити:

- повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів господарської діяльності.

- готовність бухгалтерського обліку до втрат (витрат) та пасивів, ніж можливих доходів і активів - не допускаючи створення прихованих резервів;

- відображення в бухгалтерському обліку фактів та умов господарської діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного змісту;

- тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам по рахунках синтетичного обліку на 1-ше число кожного місяця, а також показників бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;

- раціональне ведення бухгалтерського обліку виходячи, з умов господарської діяльносі' та величини підприємства.

Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані товариством при формуванні облікової політики, застосовуються з 1-го січня нового року всіма структурними підрозділами незалежно від місця їх розташування.

Облікова політика розробляється на багато років і може змінюватись лише у випадку:

- зміни статутних вимог;

- зміни вимог органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

- забезпечення внесеними змінами більш достовірного відображення подій або операціі у фінансовій звітності підприємства.

У разі зміни облікової політики у примітках до фінансової звітності слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на почаюк звітного року або обгрунтування неможливості її достовірного визначення[5, c. 11].

Важливим моментом при розробленні, прийнятті та управління обліковою політикою є те, що, питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника. Таким чином, правомірним буде розгляд питань, пов'язаних з організацією бухгалтерського обліку й обліковою політикою, і прийняття за ними рішень тільки власником підприємства. Оскільки ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності ТзОВ «Кальзе Італьяно» повинні базуватись на єдиних та незмінних методичних засадах, розроблення облікової політики слід розпочати до нового звітного року і завершити до 31 грудня, щоб з нового фінансового року працювати за новими параметрами Комісія за участю всіх причетних до розроблення облікової політики спеціалістів приймає на своєму засіданні рішення щодо облікової політики (зміни окремих її положень).

За формою облікова політика підприємства має вигляд наказу керівника, на підставі якого головний бухгалтер складає проект наказу і зі всіма додатками та розрахунками передає на затвердження власнику підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником підприємства і є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками товариства.

Форма бухгалтерського обліку - це певна система взаємопов’язаних облікових реєстрів (хронологічних та системних) встановленої форми і змісту для здійснення обліку наявності та руху засобів, зміни правових відносин та процесів господарської діяльності, а також способів і технічних засобів запису операцій у реєстрах. Виділяють такі форми бухгалтерського обліку: меморіально-ордерна, журнал – головна, журнально - ордерна, спрощена, автоматизована.

На ТзОВ «Кальзе Італьяно» використовується автоматизована форма обліку. За автоматизованої форми обліку збір, систематизація та обробка облікової інформації відбувається за спеціально розробленим програмним забезпеченням. В основу автоматизації бухгалтерського обліку покладено принцип безперервної обробки облікової інформації. Синтетичними й аналітичними регістрами бухгалтерського обліку за автоматизованої формі є машинограми. Здійснюється повна автоматизація збору, передачі, систематизації й обробкі інформації. Крім паперових носіїв бухгалтерської інформації, використовують машинні нось (магнітні диски та ін).

Керівник підприємства створює необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечує неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів[8, c. 25].

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер):

- забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

- організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

- бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

На підставі даних бухгалтерських документів інформацію про здійснені на підприємстві господарські операції згруповують в облікових реєстрах.

Облікові реєстри - це носії інформації встановленої форми і змісту, призначені для реєстрації, відображення, накопичення, групування й узагальнення господарських операцій, оформлених відповідними первинними документами на рахунках БО. З метою систематизації знань про облікові реєстри їх розбивають на деякі якісно однорідні групи за такими ознаками: характером запису, змістом, зовнішнім виглядом, будовою[2, c. 45].

- За характером запису реєстри поділяються на хронологічні, системні й комбіновані.

- За змістом облікові реєстри поділяються на реєстри аналітичного, синтетичного обліку та комбіновані.

- За зовнішнім оформленням облікові реєстри поділяються на бухгалтерські книги, реєстратори, окремі листки, картки, відомості.

Організаційна побудова апарату бухгалтерської служби - це форма подіях та кооперування праці, яка передбачає розподіл усього комплексу облікових, контрольних та аналітичних робіт між виконавцями. Є дві форми організаційної побудови апарату облікової служби: централізована і децентралізована.

У централізованій формі весь апарат облікової служби як методично, так і адміністративно підпорядкований одному керівнику - головному бухгалтеру (головному економісту). У децентралізованій формі організаційної побудови частина апарату з методичних питань підпорядкована одній особі - головному бухгалтеру, а з адміністративних - господарському керівникові (начальнику цеху, виробництва і т. ін.). На ТзОВ «Кальзе Італьяно» присутня децентралізована форма.

Організаційна побудова апарату облікової служби залежить від структури Структура апарату бухгалтерії виражає форму організації виконавців, безпосередньо зайнятих бухгалтерським обліком, контролем і аналізом господарської діяльності у систехіі управління [4, c. 34] На форму організаційної побудови та структуру апарату облікової служби впливають такі фактори:

- обсяг виробництва;

- загальна чисельність працюючих;

- кількість структурних підрозділів;

- види діяльності;

- характер організації технології виробництва;

- характер функціональних обов’язків;

- кількість філій (дочірніх господарств).

В апараті облікової служби в ТзОВ «Кальзе Італьяно» створюються здебільшого самостійні підрозділи у вигляді груп. У цих підрозділах організація робіт здійснюється за оперативно- виробничим принципом організації розподілу облікової праці. Цей принцип застосовується, коли структурні підрозділи створюються за топологічною ознакою: сектор обліку оплати праці, сектор обліку матеріалів та ін. Цей принцип поділу облікової праці характерний для ручного варіанта та варіанта в разі використання ПК.

На ТзОВ «Кальзе Італьяно» здебільшого вся документація зберігається в електронному вигляді, адже це доволі зручно. проте є і первинні документи, що являються матеріальними носіями інформації. Матеріальні носії класифікують за різними ознаками — зовнішнім виглядом, сприйняттям, характером використання в системі управління, за методами обміну інформацією, формою видачі.

Розділ 2. Облік окремих видів оборотних активів

2.1 ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ, РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ІНШИХ АКТИВШ

До грошових коштів підприємства відносяться не обмежені для використання гроші та грошові документи на поточних та інших рахунках, у касі підприємства, а також еквіваленти грошових коштів.

Не відносяться до грошових коштів та їх еквівалентів такі, що є обмежені у використанні: "заморожені" кошти на рахунках на невизначений термін, грошові документи та поточні інвестиції, які проблематично обміняти без втрат на грошові кошти якщо підприємство має обмеження на використання певних сум грошових коштів на період, що перевищує дванадцять місяців, то вони обліковуються у складі необоротних активів і відображаються на рахунку 18 "Інші необоротні матеріальні активи"[3, c.23].

Грошові кошти присутні на початкових і кінцевих станах облікового періоду. Вільні грошові кошти підприємство повинне зберігати в банку, а готівку в касі. Основний документ, який регулює облік касових операцій є постанова національного банку України положення «Про ведення касових операцій в національній валюті України».

В касі підприємства можуть зберігатися кошти в межах встановленого ліміту. Ліміт встановлює підприємство. Встановлення ліміту регулюється «Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу» в банках України. Всю готівку понад встановлений ліміт підприємство зобов'язане здавати в строки встановлені банком підприємства (або щодня, наступного дня після надходження готівки в касу, один раз на 5 робочих днів) В касі підприємства понад ліміт можуть зберігатись кошти для виплати заробітної плати, пенсії,стипендії.

Касові операції оформляються документами затвердженими наказом ДКС ПКО (прибутковий касовий ордер). ВКО (видатковий касовий ордер), книга реєстрації ПКО і ВКО, касова книга. ПКО - надходження грошей з поточного рахунку, надходження торгової виручки, оплата покупцям за реалізовану продукцію, повернена не використана підзвітна сума, погашення недостач винною особою тощо.

ВКО - здавання готівки в банк, видача підзвітній особі коштів на господарські потреби чи відрядження видача зарплати тощо. ПКО і ВКО повинні містити підстави для їх складання, перелічення для них документи і кореспонденцію рахунків. Переміщення грошових коштів в касі відображається касиром в касовій книзі, яка обов’язково має бути пронумерована, прошита, скріплена печаткою і підписом. В кінці робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок і передає до бухгалтерії. По факту отримання від касира касового звіту бухгалтер узагальнює суми і переносить обороти по Дебету і Кредету рахунку 30 в журнал №1. в касі підприємства можуть зберігатися цінні папери, грошові документи. За перевищення встановленого ліміту в залишку готівки в касі, встановлюється штраф в двохкратному розмірі. Керуючись положенням «Про ведення касових операцій в національній валюті України» в строки встановлені керівником, але не рідше одного разу в квартал проводиться інвентаризація, залишок по касі звіряється з даними обліку в касовій книзі. Перевіряється повнота та своєчасність оприбуткування готівки в касі на підставі даних із касової книги, визначається чи правильно, своєчасно та в повній сумі згідно з ВКО та інкасаторськими квитанціями та виписками з банку здавали готівку[9, c 21].

Синтетичний облік касових операцій ведуть на активному балансовому рахунку 30, по Дт відображають надходження грошових коштів, по Кт - вибуття. Дт - сальдо визначає залишок готівки в касі на кінець звітного періоду.Розглянемо порядок обліку операцій на рахунках в банку. Після закінчення операційного дня банк роздруковує виписки з особового рахунку кожного клієнта. Виписки банку надається клієнту, як правило, тільки у випадку, якщо мав місце рух грошових коштів на банківському рахунку.

Виписки банку і прикладені до неї розрахункові документи, підтверджуючі надходження або списання засобів, є підставою для відображення операцій по руху грошових коштів в бухгалтерському обліку.

Банківська виписка є документом банку, в якому по дебету відображено списання грошових коштів з поточного рахунку підприємства, а по кредиту - надходження грошових коштів на рахунок.

Виписка по рахунку з банку призначена для відображення руху коштів по рахунку, тобто прихід чи сплата коштів за товари, надані послуги тощо. Виписка по рахунку може проводитись окремом за кожен день (Додаток 1).

Для обліку наявності і руху грошових коштів, що знаходяться на рахунках в банках, призначений рахунок 31 "Рахунки в банках".

Рахунок 31 "Рахунки в банках" має наступні субрахунки:

311"Поточні рахунки в національній валюті".

312"Поточні рахунки в іноземній валюті".

313"Інші рахунки в банку в національній валюті".

314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті".

По дебету рахунку 31 "Рахунки в банках" відображається надходження грошових коштів, по кредиту - їх використання.

ТзОВ «Кальзе Італьяно» має відкритий поточний рахунок у банку. З поточного рахунка оплачуються операції, що забезпечують виробничо-господарську, комерційну та іншу діяльність; розрахунки за товарно-матеріальні цінності з постачальниками і покупцями продукції; надані і отримані послуги; сплата обов'язкових платежів до бюджету і державних фондів; операції, пов'язані із забезпеченням власних соціально-побутових потреб, та інші операції відповідно до статутної діяльності підприємства. З поточного рахунка банк видає готівку на оплату праці, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, дивідендів (доходів), на господарські та інші потреби[8, c.21].

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Платіжне доручення в іноземній валюті (Додаток 2) згідно контракту. Для сплати коштів в іноземній валюті платник повинен купити валюту в банку, для цього оформляється заява на купівлю потрібної валюти (Додаток 3).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції”.

Відповідно до П(С)БО 2 “Баланс", фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою:

- збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо),

- зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

До фінансових інвестицій відносяться:

- акції;

- облігації;

- депозитні сертифікати

- казначейські зобов’язання;

- інші цінні папери.

Залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві й ліквідності, фінансові інвестиції поділяють на довгострокові та поточні.

Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент[4, c. 21].

Поточні інвестиції — це фінансові інвестиції терміном, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). Інвестиції можуть класифікуватися як еквіваленти, якщо вони:

- вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;

- характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

- мають короткий строк погашення, наприклад три місяці.

Еквіваленти грошових коштів, як правило, утримуються для погашення

короткострокових зобов’язань, а не для інвестиційних цілей.

До інших поточних інвестицій відносять:

- Інвестиції терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів).

- Інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства, які придбані й утримуються для продажу протягом 12 місяців.

- Інвестиції у спільну діяльність, які придбані й утримуються для подальшого продажу протягом 12 місяців.

Залежно від придбаних паперів фінансові інвестиції заведено поділяти на пайові та боргові. Пайові фінансові інвестиції характеризуються такими ознаками:

- засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав;

- виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

- мають необмежений термін обігу;

- утримуються підприємством для одержання доходу за рахунок дивідендів або придбані для перепродажу чи отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності[2, c. 31].

Порядок обліку фінансових інвестицій і розкриття інформації про них у фінансовій звітності мають відповідати вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 мають застосовувати ті підприємства, які володіють акціями, іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, державних і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, створених як на території України, так і за кордоном тощо[5, c. 12]

Під час придбання всі інвестиції оцінюються й відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, які було передано в оплату. Згідно з П(С)БО 12 існують три способи придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням, мають охоплювати всі можливі варіанти компенсації їхньої вартості:

- за кошти;

- в обмін на інші активи (не на кошти);

- в обмін на цінні папери власної емісії.

За придбання фінансової інвестиції за кошти до її собівартості включаються: ціна придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов’язані з її купівлею.

Якщо відбувається придбання фінансової інвестиції через обмін на активи, відмінні від коштів, то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю цих активів.

За придбання інвестиції через обмін на цінні папери власної емісії собівартість визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Цей спосіб має особливість - здійснюється формування статутного капіталу за рахунок залучення активу у вигляді фінансової інвестиції. Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу залежить від того, поточні вони чи довгострокові.

Згідно з П(С)БО 12 усі поточні фінансові інвестиції на дату балансу відображаються за справедливою вартістю. Справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснено оомін активу або оплату зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими й незалежними сторонами. На практиці її ототожнюють з ринковою вартістю інвестицій.

Якщо справедливу вартість фінансових інвестицій визначити неможливо, то вони відображаються на дату балансу за їхньою собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестицій, витрати від якого включаються до складу інших витрат з одночасним зниженням балансової вартості фінансових інвестицій[3, c. 10].

Собівартість фінансової інвестиції може бути як вищою, так і нижчою справедливої вартості. У цьому разі фінансові інвестиції підлягають переоцінці. Якщо підприємство є власником акціонерних капіталів кількох інших товариств, то такі акції розглядаються як інвестиційний портфель короткострокових цінних паперів, а якщо володіє поточними борговими зобов’язаннями - портфель боргових зобов’язань. Зі зміною ринкової вартості переоцінці підлягає, як правило, портфель, а не окрема інвестиція.

Щодо довгострокових фінансових інвестицій, то їхня оцінка залежить як від виду цінних паперів, що формують інвестиційний портфель, так і від рівня впливу інвестора на операційну та фінансову діяльність підприємства, акції якого було придбано.

Через здійснення фінансових інвестицій в акції підприємств можна отримати певні економічні вигоди для інвестора, такі, як дивіденди, установлення контролю тощо. Величина цих інвестицій визначає статус інвестора і є критерієм наявності контролю в нього щодо підприємства.

Вексель з однієї сторони є борговим зобов’язанням і використовується для розрахунків за товари, роботи і послуги або це є вид цінного паперу, який купується за гроші Вексель може бути виданий як боргова розписка і як забезпечення виконаного зобов’язання[4, c. 32].

Синтетичний облік ведуть на пасивному, балансовому рахунку 62, 51. По Дт відображається повернена непогашена заборгованість, а по Кт - видача векселя.

Між підприємствами та господарськими організаціями існують певні відносини, які під час здійснення купівлі-продажу завершуються грошовими розрахунками.

Сукупність усіх грошових розрахунків утворює грошовий обіг.

Організація безготівкових розрахунків базується на таких принципах:

- платежі здійснюються до або після відвантаження продукції, виконання робіт, послуг або одночасно з ними;

- платежі здійснюються за згодою платника (акцепт документів); покупець може відмовитися від оплати розрахункових документів (у разі обгрунтованої відмови згідно з інструкціями банків);

- платежі здійснюються за рахунок коштів платника або в установленому порядку за рахунок кредиту банку;

- зарахування коштів на рахунок одержувача має виконуватися лише пі-сля списання цих сум з рахунка платника.

Безготівкові розрахунки між підприємствами виконуються платіжними вимогами, акредитивами, особистими рахунками, платіжними дорученнями, чеками, зведеними вимогами, інкасовими дорученнями та іншими, дозволеними законами. Мінімальна сума за розрахунковими документами, що приймаються банком до виконання, передбачена діючими інструкціями.

Підприємства можуть застосовувати лише ті форми розрахунків, які встановлені законами і постановами уряду та є обов'язковими для всіх учасників платіжного обігу. Залехгпо від умов господарської діяльності підприємств, характеру продукції, що реалізується, і умов її відпуску покупцям, місцезнаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі, і місця їх проведення, застосовуються ті чи інші форми розрахунків [5, c. 32].

У розрахунках за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи, а також за іншими операціями використовують такі основні форми безготівкових розрахунків: акцептну; акредитивну; за особистими рахунками; платіжними дорученнями; чеками, бартер тощо.

Ці форми різняться способом здійснення платежів, порядком документообороту і рухом коштів між постачальником і покупцем, а також установами, що виконують розрахунки. Форма розрахунків, що застосовується, зазначається в договорі.

Облік розрахунків з постачальниками матеріалів, товарів, послуг тощо ведеться на рахунку «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», а з покупцями — «Розрахунки з покупцями та замовниками».

Під час одержання матеріалів, товарів, послуг робиться запис: дебет рахунків «Виробничі запаси», «Товари», «Затрати (різного напрямку)» і т.д., кредит рахунка «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками». Облік розрахунків за товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, надані послуги і придбані матеріальні цінності (рахунки 34, 36, 62, 63, деякі субрахунки рахунків 37 і 68)