2 Категорії педагогічної науки

Основні поняття (категорії) педагогіки:

розвиток особи;

виховання особи;

утворення особи;

навчання особи;

виховні відносини;

формування особи.

Розвиток – це процес внутрішньої послідовної кількісної і якісної зміни фізичних, психічних і духовних сил людини, які забезпечують реалізацію його життєвого потенціалу, його суті і призначення. Існують наступні форми розвитку: фізичне, фізіологічне, психічне, соціальне і духовне. Фізичний розвиток – зміна зростання, ваги, пропорцій тіла, накопичення м'язової маси. З фізичним взаємозв'язаний фізіологічний розвиток людини. Змінюються його функції в області травлення, серцево-судинній і ін. систем. Фізичний і фізіологічний розвиток лежить в основі психічного розвитку – ускладнюються процеси віддзеркалення людиною дійсності, складні психічні утворення: потреби, здібності, інтереси. Соціальний розвиток людини, продовження психічного розвитку, – поступове входження його в суспільних, економічних, виробничих, правових, професійних і ін. відношення. Вінцем розвитку людини є розвиток духовне – осмислення свого призначення в життя, появу відповідальності перед поколіннями, прагнення до постійного вдосконалення. Розвиток людини відбувається через виховання, передаючи досвід свій власний і попередніх поколінь.

Виховання – процес передачі досвіду одним поколінням і засвоєння його іншим, що забезпечує розвиток людини.

Освіта – це процес і результат засвоєння особою певної суми знань, умінь і навиків і забезпечення на цій основі відповідного рівня розвитку особи; здійснюється через освітню систему – всі види освітніх установ з їх матеріальною базою, кадрами, науково-методичним забезпеченням. За допомогою освіти йде управління розвитком людини. Освіта здійснюється через навчання.

Навчання – цілеспрямований процес взаємодії викладача і що вчаться, в ході якого здійснюється освіта людини, передача і засвоєння знань, умінь і навиків. Навчання – процес двосторонній, тобто що складається з двох частин: викладання (сфера діяльності педагога) і учення (сфера діяльності учня).

Здійснюючи виховання, освіту і навчання, люди в суспільстві вступають між собою у виховні відносини – різновид відносин людей між собою, направлених на розвиток людини за допомогою виховання, освіти і навчання.

Формування особи – це процес і результат її розвитку під впливом середовища, спадковості і виховання. На кожному віковому етапі розвиток отримує свій ступінь сформованості.

3 Сутність педагогічної діяльності вчителя; педагогіка як наука про мистецтво виховання й навчання

Суспільна значущість професії вчителя Професія вчителя одна з найдавніших. Вонавиникла у звязку з потребою передавати досвід.За багато вікову історію людство накопичилоколосальний досвід. Суспільство відбираєнайбільш цінне і необхідне для засвоєннямолодим поколінням і транслює його через особувчителя молоді. Призначення вчителя бути не тільки ланцюгом упередачі досвіду, але й створити умови длярозвитку потенціальних можливостей таздібностей учнів.

Функції вчителя у суспільстві Дидактична - передача знань учням, алесучасна наука доводить, що вчитель повиненне тільки передавати знання, але й вчити їхздобувати. Розвивальна - створення сприятливих умовдля розвитку творчого потенціалу учня, дляйого саморозкриття та самоствердження. Виховна функція – організація діяльностідітей і переведення загальнолюдськихцінностей у свідомість і досвід поведінки учнів.

координаційна діагностична корекційна посередницька соціалізаційнаІнші функцій вчителя:

Вимоги до вчителя До вчителя висувають професійні таособистісні вимоги: 1.Загально-громадські – оптимізм, бажанняпрацювати та гуманізм. 2. Морально-педагогічні – висока ерудиція такультура, високий рівень моральних відносин злюдьми, педагогічна самоактуалізація. 3. Індивідуально психологічні – самостійністьі діловитість,наявність педагогічнихздібностей, цільність характеру.

Професійно-важливі якості особистості вчителя: 1. Відмінне знання науки. 2. Вміння творчо підходити до вирішеннязавдань. 3. Комунікабельність. 4. Самовладання. 5. Живість реакції та емоційність. 6. Наполегливість в досягненні мети. 7. Вимогливість до себе та до інших. 8. Повага та любов до дитини.

Поняття педагогічної діяльності Педагогічна діяльність – це діяльністьвчителя змістом якої є керівництво діяльностіучнів у навчально-виховному процесі, щозабезпечує розвиток головних сфер йогоособистості. Мета-діяльність – це діяльністьвчителя, який спрямовує діяльність учня впозицію активного субєкта власноїдіяльності; розвиток здатності учня досамоуправління власною діяльністю

Структура педагогічної діяльності: 1. Мотив – внутрішня спонука, що стимулюєпедагога до професійної діяльності 2. Мета – формування особистості учня як гідногогромадянина держави. 3. Субєкт – вчитель, педагогічний колектив. 4. Обєкт – учень, вихованець 5. Зміст – процес організації навчальної діяльност учнів 6. Засоби – наукові знання, текстипідручників, технічні засоби 7. Способи діяльності –пояснення, розповідь, ілюстрація, груповаробота, лабораторна робота

Свою назву педагогіка отримала запрошення від грецьких слів ">пайдос" - дитя і ">аго" - вести. У перекладі ">пайдагогос" означає ">детоводитель".Педагогом у Стародавній Греції називали раба, що у буквальному розумінні брав за руку дитини свого пана і супроводжував її до школи Поступово слово "педагогіка" став вживатися на більш загальному сенсі для позначення мистецтва "вести дітей з життя", тобто. виховувати його й навчати, спрямовувати духовне і тілесне розвиток [8, з. 14]. Згодом накопичення знань призвело до виникнення особливої науки вихованням дітей Теорія очистилася від конкретних фактів, зробила необхідні узагальнення,вичленила найважливіші відносини.

Так педагогіка стала наукою вихованням і навчанні дітей. Таке розуміння педагогіки збереглося до середини ХХ століття І лише останні десятиліття усвідомили, що у кваліфікованого педагогічному керівництві потребують як діти, а й дорослі. Найстрашніше стисле, загальне та водночас щодо точне визначення сучасної педагогіки таке це наука вихованням людини. Поняття "виховання" тут вживається у якнайширшому сенсі, включаючи освіту, навчання, розвиток.

Більше точно педагогіку можна з'ясувати, як науку про закономірності виховання підростаючого покоління, дорослих людей про управління їх розвитком у відповідність до потребами суспільства [4, з. 6].

Кожна наука щодо одного й тому самому об'єкті вивчення виділяє свій предмет дослідження – той чи інший форму буття об'єктивного світу, той чи інший бік процесу розвитку природи й суспільства. Виховання як складне, об'єктивно існуюче явище вивчається багатьма науками. Історичний матеріалізм, наприклад, розглядає виховання як приватний момент розвитку суспільства, його продуктивних зусиль і виробничих відносин; історія – як приватний момент історії класової боротьби, і класової політики; психологія – у зв'язку з вивченням становлення особистості що розвивається людини. Самостійність будь-який науки визначається, передусім, наявністю особливого, власного предмета дослідження, наявністю такого предмета, спеціально не досліджується ніхто інший наукової дисципліною.

У загальній системі наук, у системі «речей і якості знань» педагогіка постає як єдина наука, має своїм предметом виховання людини [5,c.9]. Саме тому на певній щаблі розвитку людського нашого суспільства та, зокрема, на більш пізній період рабовласництва, коли виробництво і наука досягли значного розвитку, виховання виділятися в особливий суспільний функцію, тобто. виникають спеціальні виховні установи, з'являються особи, професією яких стали навчання і виховання дітей. Це мало місце під багатьох древніх країнах, а більш більш-менш вичерпні відомості про школах для хлопчиків сягнули нас з Єгипту, країн Близького Сходу, і античної Греції.

Розглянемо особливості педагогіки як мистецтва. Визначення мистецтвамногоаспектно. "Мистецтво - знання справи. Щодо самої справи, яка потребує такого вміння, майстерності" [7,c.16].

Отже, говорячи про педагогіці як сфері мистецтва, ми з всієї ймовірності повинні повести мова йде про умінні, майстерності педагога.

У природно-науковому пізнанні особисті якості вченого, оцінки немає вирішального впливу результати своєї діяльності. Однак у педагогічної науці, школи особистість педагога, його талант, майстерність (чи його відсутність) мають вирішальне значення.

Суто практичну педагогічну діяльність називають "мистецтвом, створених суворо науковій основі". Педагогічна діяльність кожної конкретної педагога, кожної конкретної педагогічного колективу є мистецтвом тією мірою, у якій у цю діяльність вкладається творчий потенціал.

Наука і мистецтво принципово різняться способами поширення. Науку потрібно вивчати, тож інакше її осягнеш. А мистецтво можна запозичити; мільйони людей виховують своїх дітей, досягаючи прекрасних результатів, не вивчаючи науку, а переймаючи мистецтво ростити дітей своїх батьків і близьких. Інакше висловлюючись, педагогіку може бути наукою про розвиток таланту до дітей. Педагогіка - єдина наука, яка визнає таємницю, інтуїцію, долю, залишаючись у своїй суворої наукою [2,c.26]

Вплив особистості педагога на педагогічну діяльність особливо велика і істотно хоча б тому, що включає у собі міжособистісні стосунки, індивідуальний образ вихователя, чуття, інтуїцію, винахідливість, такт і ще суб'єктивні якості, котрі виступають як реальні і дієві чинники мистецтва виховання.

Педагогічна наука абсолютно не може передбачити це безліч конкретних ситуацій, дати вказівки кожному за окремого труднощі. Це природне протиріччя дозволяє практична педагогічна діяльність.

Педагогіка фіксує типові обставини також типові труднощі, містить багатий арсенал педагогічних коштів, аналізує умови їхнього успішного застосування. Педагог - майстер витягує зі цього багатства те, що потрібно: стосовно особливостям кожного індивідуального випадку він діє творчо [5, з. 34].

Отже, ми дійшли розумінню те, що педагогічне мистецтво є ніщо інше, як педагогічне майстерність вчителя. "Майстерність як комплекс властивостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності", на думку І.А.Зязюна [8, з. 57], включає у собі комплекс властивостей особистості:

1. Гуманістична спрямованість, котре виражається у його активну позицію при вибудовуванні педагогічного процесу;

2. Професійні знання, дають йому глибину, грунтовність, осмисленість дій;

3. Педагогічні здібності, щоб забезпечити його вдосконалення;

4. Педагогічна техніка, яка спирається знання й уміння, дає змогу всю кошти пов'язати з цим метою, зробити педагогічну діяльність гармонійної.

Аналіз сучасної педагогічної теорія і практики дозволяє визначити, що у роботі кожного вихователя, що прагне стати майстром, повторюється ряд типових умінь.Ю.П. Азаров з урахуванням опитування різних груп учителів і керівників шкіл визначив групу умінь, які характеризують педагогічну діяльність як творчу [10,c.48]:

- вміння правильно сприймати ті процеси, які у світі дітей, кожного окремого дитини на різних педагогічних ситуаціях;

- вміння аналізувати співвідношення «мета — кошти — результат» стосовно вибору ситуації;

- вміння організовувати життя дітей;

вміння вимагати й довіряти;

- вміння швидко орієнтуватися і переключати увагу;

- вміння грати вже з дітьми;

- вміння оцінювати ситуацію з різних сторін;

- вміння з різноманіття педагогічних фактів виділити істотне;

- вміння у випадковому факті побачити істотне;

- вміння лише у й тією самою ситуації користуватися різнорідними прийомами впливу;

- вміння точно передавати свої настрої, відчуття провини та думки словом, мімікою,движениями[51].

уклав, і ним хлопчик гордий, з самолюбством. Він підійшов до мене і кілька наївно запитав:

Закінчити мені хочеться словами чудового педагогаС.Соловейчика: “Виховання і навчання дітей -це мистецтво, одна з найскладніших людських мистецтв. А педагогіка - наука про мистецтво виховання і дітей, стовідсоткова наука і стовідсотковеискусство”[10, з. 54].

Педагогіка - галузь культури, інтегруюча три компонента: мистецтво, науку, практичну діяльність із організації та взаємодії людей. Це взаємодія здійснює міжособистісний обмін знаннями, цінностями, досвідом творчої роботи і індивідуальним досвідом.

Укладання

Отже педагогічна наука – це згусток багатовікового досвіду навчання і виховання наступних поколінь. Педагогічна наука – це результат багаторічних досліджень закономірностей формування усебічно і гармонійно розвиненою особистості. Знання педагогічної науки у кожному конкретному випадку обирати оптимальні педагогічні рішення.

Давній суперечка у тому, що таке педагогіка – наука чи мистецтво, розбивається про практику. Випробування практикою підтверджує багаторазово: без глибокого знання науки виховання не розвивається мистецтво виховувати. Знання закономірностей навчання і виховання, оволодіння методами педагогічного процесу – основа вчительського майстерності. До засвоєнню педагогіки треба підходити як до науково – пізнавальної діяльності, з урахуванням якій у змозі і має розвиватися педагогічне мистецтво як невід'ємний елемент школи. А педагогом то, можливо далеко ще не кожен. Це має бути людина має покликання, заклик, внутрішнє усвідомлення, що це її шлях – історія пошуку, постійного занепокоєння, шлях сумнівів незвичайній вимогливості себе, шлях завзятої, щоденної праці