1.5. Питання адаптації військовослужбовців

Сучасний стан розвитку ЗСУ характеризується істотним ускладненням характеру і умов проходження військової служби та супроводжується підвищенням вимог до фізичного, нервово-психічного розвитку військовослужбовців [70]. Бойова готовність військової частини значно залежить від стану здоров’я військовослужбовця, його індивідувальної бойової здатності та визначається поняттям наданим ВООЗ [¹⁹⁹]. Офіційно повідомляється про збільшення частки загальної патологічної ураженості юнаків призовного віку в Україні (особливо промислових регіонах та містах) з 925,0 (1995 р.) до 1426,5 захворювань на 1000 оглянутих у 2002 р. При цьому охват призовників вакцинацією згідно календаря щеплень склав не більше 75%. За перші три місяці військової служби 26,2% військовослужбовців потребували госпітального лікування, більша частка з яких (17%) з приводу інфекційних хвороб. Вказане свідчить про неадекватне ставлення до поповнення армії здоровими юнаками на допризовному етапі [²⁰⁰].

Стан здоров’я населення, у тому числі підлітків-призовників за останні роки неспинно знижується, що пов’язують з багатьма факторами, передусім із затяжною системною кризою у суспільстві. Сучасними дослідниками відмічено погіршення показників фізичного розвитку та стану здоров’я призовників, а також негативна динаміка стану здоров’я військовослужбовців, що є провідною складовою боєготовності частин і з’єднань [7].

Стан здоров’я призовників та військовослужбовців у Росії також погіршується та був визнаний катастрофічним. Зміна еколого-кліматичних умов обумовлює дезадаптацію та підвищення уразливості респіраторної системи. Перебування у військовому колективі призводить до змін в регуляторних системах – гомеокинетичних (адаптація) та гомеостатичних (базисні). Вивчення клініко-фізіологічних, імунобіохімічних показників показало напруження системи захисту організму з другого по шостий місяць служби [6].

Збільшується кількість призовників зі зниженими показниками здоров’я – близько 45,7% призовників погано адаптуються до умов військової служби та відносяться до «групи ризику». Запропоновані методики впливу на неспецифічну резистентність організму до інфекційних захворювань, за допомогою лікарських засобів (полівітаміни, дібазол), натуральних концентрованих харчових продуктів білкового та рослинного походження з підвищеним вмістом біологічно активних речовин, високочастотних електромагнітних хвиль та ін. Комплексний та комбінований спосіб профілактики дезадаптаційних зрушень показав суттєві переваги [5].

Основні біохімічні зміни (інтермедіатів перикисного окислення ліпідів) припадають на перші 3 місяці служби, а психоемоційні зрушення на перші 3–6 місяців, що вказує на необхідність підвищеної уваги до збереження здоров’я військовослужбовців. Особи зі стійкими, нормальними показниками перикисного окислення ліпідів через 3 місяці мають більш високі адаптаційні можливості [²⁰¹].

Ризик захворіти на гострі інфекції верхніх дихальних шляхів у курсантів, що курять склав 1,8 випадки на рік, що перевищило показник контрольної групи більше ніж в 2 рази [²⁰²].

Процеси адаптації військовослужбовців тісно пов’язані з умовами професійної діяльності, збереженням військово-професійної працездатності та потребують більшої уваги і комплексної оцінки [²⁰³].

Відмічається певна стадійність адаптаційних механізмів [73]:

І ст. «Дестабілізація адаптації» – 0–3 місяці; напруження всіх механізмів адаптації, підвищується рівень захворюваності (спостерігається максимальний загальний рівень первинної захворюваності).

ІІ ст. «Формування адаптації» – 3–9 місяців; знижується захворюваність.

ІІІ ст. «Завершення адаптації» – 9–18місяців; стабільна захворюваність.

IV ст. «Стабільна адаптація» – 18–24 місяці.

Комплексне дослідження адаптаційних можливостей військовослужбовців (оцінка функціональних можливостей, фізіологічних резервів, ступеня тренованості серцево-судинної системи до фізичного навантаження, обстеження імунної системи та захворюваність, успішність військово-професійної адаптації, виконання нормативів фізичної підготовки та ін.) показало, що у військовослужбовців першого року служби затягується І ст. адаптації до 6–9 місяців. При цьому виявляється напруження та виснаження резервів імунної системи, що пов’язано з більш високими вимогами до досягнення відповідного рівня підготовки, незважаючи на високу мотивацію, а адаптаційні механізми супроводжуються більшим навантаженням на організм та підвищеними витратами фізіологічних резервів [73].

В умовах ЗСУ тривалість періоду строкової служби складає близько 12 місяців, тому з огляду на особливості формування адаптаційних механізмів можна зробити висновки, що більша частка військовослужбовців ймовірно потраплять до групи осіб з різноманітними проявами дезадаптації.