Висновки

У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання удосконалення діагностики (створена математично-статистична модель тривалої екскреції реконвалесцентами ДНК VZV зі слиною), комплексного лікування та планової профілактики вітряної віспи у військовослужбовців із застосуванням імуностимулятору (аміксин ІС) і гомеопатичних засобів (лімфоміозот, енгістол) базуючись на вивченні клінічних проявів, імунопатогенетичних зрушень у дорослих хворих (на прикладі військовослужбовців), висвітлено епідемічну ситуацію з вітряної віспи у Збройних Силах України.

1. Епідемічна ситуація з вітряної віспи серед військовослужбовців строкової служби розцінюється як нестабільна, рівень захворюваності в першу декаду ХХІ-го сторіччя збільшився у 8,7 разів та склав 75,9‰ (2010 р.). Нестабільність епідемічної ситуації пов’язується з багатьма факторами притаманними організованим військовим колективам, на фоні прогресивного погіршення стану здоров’я призовників, що обумовлює порушення адаптації, напруження імунітету та підвищення ризику захворіти більш ніж у 75% військовослужбовців.

2. Серед клінічних проявів вітряної віспи у військовослужбовців переважають типові (98,5%), середньотяжкі (60,0%) та легкі (31,1%) форми хвороби, тоді як найчастішим ускладненням виявилась бактеріальна інфекція шкіри (31,85%) та ураження верхніх дихальних шляхів (3,71%).

3. За допомогою полімеразно-ланцюгової реакції доведено наявність ДНК VZV у крові в 71,85% й слині 100% хворих на початку лікування, та виділення ДНК VZV зі слиною реконвалесцентами у 65,93%, що вказує на тривале забруднення оточуючого середовища генетичним матеріалом вірусу та можливо відіграє роль у підтриманні циркуляції й формуванні резервуару вірусу в організованих військових колективах.

4. Імунологічні дослідження до початку лікування встановили наявність у військовослужбовців (19,6±1,3 роки) імунного дисбалансу, який проявляється в зниженні абсолютної кількості CD3+ (p<0,05) та імунорегуляторного індексу (p<0,001), підвищенні рівня циркулюючих імунних комплексів до та після лікування (p_І-КГ<0,05), що, з одного боку, віддзеркалює погіршення рівня здоров’я призовної молоді, з іншого дезадаптацію військовослужбовців.

5. Цитокінопродукція при вітряній віспі в дорослих характеризувалась значним перевищенням рівня прозапальних (TNF-α, IL-1β, IL-8) та протизапального (IL-4) цитокінів, що відображало гостроту імунної реакції й вплив на поляризацію диференціації Т-лімфоцитів більше в Th1, ніж Th2 напрямку, та обумовлювало клітинно-гуморальну імунну відповідь. Предиктором розвитку ускладнень з боку шкіри у дорослих хворих на вітряну віспу можна вважати TNF-α (p<0,001).

6. Створена прогностична математично-статистична модель (тривалої екскреції реконвалесцентами ДНК VZV зі слиною) вирішує питання покращення діагностики – зі специфічністю 86,52% модель визначає вірогідність виділення ДНК VZV зі слиною у реконвалесцента після вітряної віспи (Λ_W=0,8172, F=3,1064, p<0,0021) та здатна посилити клініко-епідеміологічний контроль за вітряною віспою в організованих військових колективах.

7. Обґрунтована доцільність застосування аміксину ІС в комплексному лікуванні середньотяжких та тяжких форм вітряної віспи, який виявив клінічну ефективність за рахунок стимуляції регресу висипки (7,5±0,3 діб), активній поляризації імунної відповіді у бік Th1>Th2 диференціювання Т-лімфоцитів (модуляція продукції прозапальних цитокінів TNF-α, IL-1β, IL-8 та протизапального IL-4 при p<0,05), підвищує рівень CD8+ на 2,3%, CD19+ на 8,9% та фагоцитарне число на 22,2%, достовірно прискорює санацію слини від ДНК VZV (р=0,055) у реконвалесцентів. Планове застосування аміксину ІС, як імунопрофілактичного засобу, запобігає розвитку вітряної віспи в організованому військовому колективі (p<0,05), прискорює механізми адаптації військовослужбовців до нових умов життєдіяльності та праці.

8. Клінічне застосування гомеопатичних препаратів лімфоміозоту і енгістолу обґрунтоване у хворих з легким перебігом вітряної віспи та сприяє усуненню імунного дисбалансу, прискорює санацію слини.