4.2.3. Небажані явища антигомотоксичної терапії

Під час проведення дослідження небажаних явищ, що могли бути спричинені застосуванням КГП не виявлено. Водночас, хворі відмічали певні незручності пов’язані з необхідністю прийому КГП за півгодини до їди тричі на день, дискомфорт при застосуванні нерозведеного ЛІ під язик (подразнююча дія етанолу, що входить до складу ЛІ). Військовослужбовці, діяльність яких пов’язана з водінням автотранспорту, відмічала появу запаху «алкоголю» після вживання ЛІ.

Висновки до розділу 4.

Підсумовуючи наведені дані варто сказати, що застосування АМ та ЛІЕН показало різний вплив на клінічний перебіг ВВ у дорослих. Шкірні підсипання у хворих І групи були більш тривалими (на 0,7 доби), що однак не впливало на регрес висипу, який достовірно не відрізнявся. Регрес висипки у хворих ІІ групи був дещо меншим, що пов’язано з більшою часткою хворих на легкі форми ВВ. Загальна тривалість лихоманки в групах відрізнялась і складала від 2,1 доби до 3,4 доби та певною мірою залежала від ступіню тяжкості перебігу, наявності ускладнень. У свою чергу застосування АМ та ЛІЕН істотно не вплинуло на зниження частоти розвитку пустульозної трансформації шкіри.

Включення в програму лабораторного обстеження ПЛР методу, дозволило встановити, що на момент клінічного одужання більше половини хворих як І групи де застосовували аміксин ІС, так і ІІ групи де застосовували лімфоміозот та енгістол, мали присутність ДНК VZV в слині(64,44 та 58,33% відповідно). Однак вплив препаратів на звільнення слини можна вважати позитивним, оскільки серед хворих контрольної групи цей показник склав 71,43%. Це свідчить про особливості формування резервуарів збудника в організованих військових колективах та потребує визначення заразності слини реконвалесцентів після ВВ.

Характерною достовірною ознакою імуних порушень на початку лікування у хворих всіх груп було зниження показника CD3+ та субпопуляційні зрушення лімфоцитів, які проявились низьким рівнем ІРІ, що розцінюється як імунний дисбаланс. При цьому, рівні CD4+ та CD8+ до лікування були в межах референтних значень. Окрім того, спостерігали збільшення кількості ЦІК серед хворих дослідних та контрольної груп. Імунопатогенетичний вплив лікування ВВ за допомогою АМ та ЛІЕН виявився досить різноманітним, від проявів незначного «блокування» елементів клітинної імунної відповіді (CD16+) при використанні АМ до стимуляції клітинного імунітету гомеопатичними засобами.

Вплив на цитокіногенез в залежності від застосованих препаратів мав як відмінні, так і схожі риси. Доведено, що застосування обох терапевтичних схем у дорослих хворих, не призвело до продукції IFN-γ, рівень якого навпаки знизився під кінець лікування. Встановлений факт свідчить про другорядну роль даного інтерферону в імунних реакціях упродовж ВВ. В той же час, АМ більш ефективно модулював прозапальну, ніж протизапальну ланки цитокінів. Це вказує на спрямованість імунної відповіді в бік Th1 > Th2 продукції та відповідає клітинно-гуморальним реакціям імунітету у відповідь на гостру VZV-інфекцію. З другого боку, застосування ЛІЕН у лікванні дорослих, хворих на ВВ характеризувалось переважною стимуляцією протизапальної ланки цитокінів. Збільшення показника IL-4 вказує на стимуляцію імунної відповіді в бік Th2 поляризації (гуморальна відповідь) та потенційно може затримувати звільнення організму від VZV.

Клініко-імунологічні зіставлення показали, що збільшені рівні ЦІК корелювали із загальною тривалістю лихоманки та тривалістю субфебрильної лихоманки у хворих І групи, а також обумовлювали свербіж шкіри. Рівень IL-1β впливав на тяжкість перебігу та температурну реакцію упродовж хвороби.

Таким чином, дослідження встановило як переваги, так і недоліки застосування АМ та ЛІЕН. На нашу думку, більш перспективним виглядає застосування АМ в комплексному лікуванні хворих на ВВ.

Основні положення розділу 4 висвітлені у наступних роботах:

1. Трихліб В. І. Деякі аспекти застосування Аміксину®ІС у осіб молодого віку хворих на вітряну віспу / В. І. Трихліб, В. В. Третьяков // Сучасні аспекти військової медицини : [зб. наук. праць ГВМКЦ «ГВКГ»]. – Київ, 2009. – №14. – С. 635–641. (Особистий внесок – пошук літератури, робота з історіями хвороби, аналіз даних, написання та підготовка до друку, редакція).

2. Третьяков В. В. Альтернативні шляхи лікування варіцела-зостерної інфекції та перспектива використання антигомотоксичних препаратів / В. В. Третьяков // Інфекційні хвороби у клінічній та епідеміологічній практиці : матеріали наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України, 21-22 травня 2009 р. – Львів, 2009. – С. 221–222.

3. Третьяков В. В. Альтернативні методи лікування вітряної віспи / В. В. Третьяков // Профілактична медицина. – 2011. – т.13, №1. – С. 44–48.