4.2.2.2. Вплив лімфоміозоту з енгістолом цитокінову регуляцію імунної відповіді

При вивченні цитокінового статусу хворих на ВВ молодого віку нами встановлені деякі вірогідні відмінності між ІІ групою та КГ (таблиця 4.10).

Цитокінові зміни при ВВ у осіб дорослого віку характеризувались значним перевищення рівнів як прозапальних, так і протизапальних цитокінів в порівнянні з нормою: TNF-α в 65,9 рази, IL-1β – 80,7 рази, IL-8 – 36,5 рази, IL-4 – 18,5 рази та IFN-γ у 5,4 рази, що свідчить про активну їх участь в імунологічних реакціях та взаємодіях.

Таблиця 4.10

Динаміка змін цитокінового профілю, залежно від схеми лікування (м±m)

Показник	ІІ група (ЛІЕН)		Контрольна група		р
	М	m	М	m
До лікування
TNF-α	319,1	19,7	355,6	21,2	0,210
IL-1β	788,5	43,5	809,0	45,1	0,744
IL-4	317,4	31,4	364,6	26,3	0,114
IL-8	287,3	21,7	356,7	21,6	0,027
IFN-γ	190,7	42,5	85,5	8,5	<0,001
Після лікування
TNF-α	323,4	21,5	338,4	13,7	0,001
IL-1β	807,4	36,2	818,3	36,1	0,642
IL-4	370,6	28,0	385,8	29,1	0,710
IL-8	364,9	25,4	398,9	21,4	0,129
IFN-γ	134,7	32,0	65,6	4,9	<0,001

Так, рівні IL-8 та IFN-γ до лікування суттєво відрізнялись (р=0,027 та р<0,001 відповідно) серед означених груп. Після завершення лікування були виявлені статистичні відмінності (р≤0,001) показників TNF-α та IFN-γ.

Застосування КГП незначно модулювало цитокінопродукцію прозапаль­них цитокінів TNF-α, IL-1β, рівні яких залишались без суттєвих коливань. Незначно підвищився у 1,3 рази рівень хемоатрактанту IL-8, а продукція IFN-γ знизилась в 1,4 рази. Щодо протизапального IL-4 то його рівень підвищився в 1,2 рази.

Після проведеного лікування динаміка змін цитокінопродукції у дослідній групі характеризувалася значущим збільшенням переважно протизапального IL-4 у ІІ групі на 16,8% проти 5,8% КГ (р=0,055) та хемоатрактанту IL-8 на +27,0% проти 11,8% КГ при р=0,039 тощо.

ЛІЕН показав менший та незначний (р>0,1) вплив на динаміку прозапальних цитокінів. Так, показник TNF-α збільшився на +1,3% в ІІ групі проти -4,8% КГ; рівень IL-1β на +2,4% проти +1,1% КГ. Як вже зазначалось, IFN-γ не суттєво знизився на -29,4% проти -23,3% КГ (р>0,1).

Кореляційний аналіз показників цитокінового профілю пацієнтів ІІ групи зареєстрував деякі статистично достовірні залежності. Так, прямий зв’язок відмічався між показниками TNF-α до лікування та CD3+ після лікування (r=0,259, p=0,034), між рівнями IgМ до лікування та TNF-α після лікування (r=0,445, p=0,002). Показник TNF-α після лікування позитивно впливав на ФЧ після лікування (r=0,314, p=0,03), а від рівню IL-1β до лікування залежали показники CD16+ (r=0,337, p=0,019) та CD19+ після лікування (r=0,3325, p=0,024). Рівень IL-4 до лікування впливав на рівень CD3+ після лікування (r=0,288, p=0,047), а після лікування рівні IL-4 були пов’язані IgA (r=0,285, p<0,05). Показник IL-8 до лікування був позитивно зв’язаний з рівнем IgG після лікування (r=0,294, p=0,042) та ФЧ до лікування (r=0,289, p=0,046). Рівень IFN-γ до лікування корелював з показниками CD4+ після лікування (r=0,3, p=0,038 відповідно) та CD8+ після лікування (r=0,301, p=0,038), а також CD16+ після лікування (r=0,326, p=0,024). Після лікування були пов’язані рівні IFN-γ та CD8+ (r=0,295, p=0,042).

Крім того, відмітили обернений зв’язок між початковими показниками TNF-α та IgG (r=-0,315, p=0,029), а також IL-8 та IgG (r= -0,283, p=0,051). На рівні СН50 після лікування впливав показник TNF-α до лікування (r=-0,386, p=0,007) та рівеь IL-4 до лікування (r=-0,284, p=0,043).

Клініко-імунологічні зіставлення показали, що рівні IL-1β до та після лікування, а також IL-8 після лікування мали прямий зв’язок з тяжкістю перебігу ВВ (r=0,350, p=0,015; r=0,329, p=0,024 та r=0,285, p=0,05), а показник TNF-α навпаки мав зворотній зв’язок (r=-0,362, p=0,012). З тривалістю висипки поєднувався рівень IL-1β після лікування (r=0,303, p=0,036), а регрес висипу непрямо залежав від показника TNF-α після лікування (r=-0,340, p=0,018). Показник IL-1β після лікування корелював із загальною тривалістю лихоманки (r=0,346, p=0,016), а також максимальною температурою тіла (r=0,305, p=0,035). Рівень TNF-α після лікування непрямо впливав на максимальну температуру тіла (r=-0,302, p=0,037).