Розділ 4

ТЕРАПЕВТИЧНА ТА ІМУНОПАТОГЕНЕТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ ВІТРЯНОЇ ВІСПИ У ДОРОСЛИХ

4.1. Застосування аміксину у дорослих хворих на вітряну віспу

Проведений літературний пошук показав можливість застосування аміксину (АМ) у хворих на ВВ з метою впливу на іммунопатогенез хвороби. Позитивний вплив препарату на реакції імунної відповіді відмічають при багатьох інфекційних хворобах [258, 20, 255, 256, 257, 95]. Фармакокінетичні особливості препарату (накопичення в шкірі, інтерфероностимуляція) теоретично можуть позитивно модифікувати перебіг ВВ, проте бракує описаного досвіду застосування аміксину у осіб дорослого віку, хворих на ВВ, що сприяло вибору препарату та напряму дослідження.

4.1.1 Клінічна ефективність аміксину та особливості вірусного профілю

Для оцінки ефективності застосування аміксину (АМ) визначали вплив препарату на клінічний перебіг ВВ у осіб дорослого віку (характер температурної реакції, тривалість висипань, швидкість регресу висипань, час лікування в стаціонарі) в І групі пацієнтів, що налічувала 45 хворих (середній вік 19,8±0,2 роки).

Хворі поступали переважно на 1-й день від початку захворювання – 38 (84,44%), та на 2–3 день – 7 (15,66%). Середня тривалість перебування хворого в стаціонарі складала 12,3±0,6 доби, що більше ніж в КГ – 9,9±0,5 доби (р<0,001) тощо. Вірогідно, це було пов’язано з більшим відсотком ускладнень – 48,88% у пацієнтів І групи, в порівнянні з КГ (45,24%), а також необхідністю лікування ускладнень та тяжкістю перебігу ВВ.

За ступенем тяжкості перебігу ВВ хворі І групи розподілились наступним чином: переважна більшість мали перебіг середньої тяжкості (66,67%), друге та третє місце посіли дорослі хворі з тяжким (17,78%) та легким (15,56%) перебігом. Діагноз встановлювали клінічно, з наступним лабораторним підтвердженням методом ПЛР.

Порівняльний аналіз скарг пацієнтів І групи, в лікуванні яких застосовували АМ, та КГ виявив певні відмінності, які представлені в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Частота клінічних ознак у хворих на вітряну віспу

Скарги / симптоми	І група (n=45)	Контрольна група (n=42)	Достовірність різниці відсотків (р)
Головний біль	7 (15,6%)	3 (7,1%)	>0,1
Загальна слабкість	22 (48,9%)	33 (78,6%)	0,003
Озноб	3 (6,7%)	2 (4,8%)	>0,1
Висип на шкірі (або слизових)	45 (100%)	40 (95,2%)	>0,1
Свербіж шкіри	18 (40%)	17 (40,5%)	>0,1
Утруднене носове дихання	4 (8,9%)	2 (4,8%)	>0,1
Біль у горлі	5 (11,1%)	6 (14,3%)	>0,1
Підвищення температури тіла	31 (68,9%)	21 (50%)	0,074
Припухання лімфатичних вузлів	4 (8,9%)	2 (4,8%)	>0,1

Як представлено у табл. 4.1, екзантема спостерігалась у 95–100% хворих, що було очікуваним, враховуючи тропність вірусу до шкірних покривів. Окрім того, характерними рисами ВВ в обох групах були: загальна слабкість, яка спостерігалась в 1,5 разів частіше в КГ (78,6%); підвищення температури тіла та свербіж шкіри, проте без достовірної різниці. Виявлено, що загальна слабкість у пацієнтів КГ зустрічалась достовірно частіше (р=0,003).

Шкірні прояви ВВ у хворих І групи (на тлі застосування АМ) характеризувались статистично більш тривалим періодом підсипання 2,9±0,1 доби у порівнянні з КГ (2,2±0,2 діб) при р<0,001, хоча особливістю фармакокінетики препарату є пік продукції інтерферону в периферійних тканинах (шкіра) через 48 годин.

Регрес висипки відбувався протягом 7,5±0,3 діб та достовірно не відрізнявся від показника КГ. Ми пов’язали більшу тривалість висипу з особливостями формування груп для дослідження – в І групу потрапляли переважно хворі з середньотяжким та тяжким перебігом ВВ, а в КГ частина хворих була з легким перебігом.

Загальна тривалість лихоманки в дослідній групі перевищувала показник контрольної групи та коливалась від 1 до 11 діб, в середньому 3,4±0,3 доби (р<0,05). Тривалість фебрильної температури тіла у хворих І групи коливалась в межах від 0,5 до 4,5 діб (1,6±0,2 діб) та була достовірно більшою ніж в групі контролю (р<0,05). Показник максимальної температури тіла у хворих І групи також перевищував аналогічний показник у КГ.

Динамічні зміни у загальному аналізі крові представлені в табл. 4.2.

Таблиця 4.2