Розподіл хворих за ступенем тяжкості перебігу та формою вітряної віспи

Ступінь тяжкості перебігу	Форма хвороби		Всього
	Ускладнена	Неускладнена
Легкий	1 (0,74%)	41 (30,37%)	42 (31,11%)
Середньотяжкий	39 (28,89%)	42 (31,11%)	81 (60,0%)
Тяжкий	11 (8,15%)	1 (0,74%)	12 (8,89%)
Всього	51 (37,78%)	84 (62,22%)	135 (100%)

Середня тривалість госпіталізації дорослих хворих на ВВ з різним ступенем тяжкості перебігу становила для: легкого перебігу – 9,33±4,39, середньотяжкого перебігу – 10,99±3,01 й тяжкого перебігу – 12,5±3,63 календарні дні відповідно. При цьому, достовірні відмінності спостерігались між групами легкого та середньотяжкого (р=0,015), легкого та тяжкого перебігу (р=0,027).

Застосування t-тесту для незалежних вибірок дозволило проаналізувати відмінності генеральної вибірки за ознакою «ступінь тяжкості»:

1.) у групах з легким та середньотяжким перебігом ВВ тривалість висипу, регрес висипу, загальна тривалість лихоманки, максимальна температура тіла, тривалість фебрильної та субфебрильної лихоманки відрізнялась з вірогідністю р<0,001, а для тривалості госпіталізації рівень достовірності становив р=0,015;

2.) порівняння групи легкого перебігу з тяжким показало статистично вірогідну різницю тривалості госпіталізації, тривалості висипу, регресу висипу, максимальної температури тіла, загальної тривалості лихоманки, тривалості фебрильної лихоманки (р<0,05);

3.) між групами середньотяжкого та тяжкого перебігу зафіксовано значиму різницю по тривалості висипу, тривалості фебрильної лихоманки та максимальній температурі тіла (р<0,001), на рівні тенденції відрізнялись загальна тривалість лихоманки (р=0,056).

Скарги, які пред’являли хворі на момент вступу в стаціонар та клінічні симптоми виявлені при первинному об’єктивному обстежені хворих представлені в табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Частота клінічних ознак у хворих на ВВ

Скарги / Симптоми	Абс.	%
Головний біль	17	12,6
Загальна слабкість	76	56,3
Висипання на шкірі	133	98,5
Утруднення носового дихання	6	4,4

Продовження табл. 3.4

Біль у горлі	13	9,6
Підвищення температури тіла	69	51,1
Припухання лімфатичних вузлів	7	5,2
Свербіж шкіри	62	45,3
Озноб	8	5,9

Найчастіше хворих турбувала поява висипу на шкірі (98,5%), загальна слабкість і підвищення температури тіла (56,3% та 51,1% відповідно), свербіж шкіри в місцях висипань спостерігався в 45,3% випадків.

Клінічно екзантема у хворих при поступленні була поліморфною – макуло-папуло-везикульозною у 134 (99,26%) хворих та пустульозною у 1(1,74%), при цьому у 22 (16,25%) осіб відмічалась енантема на слизових оболонках різної локалізації (слизова щік, ясен, м’якого або твердого піднебіння, глотки, статевого органу), що наближається до літературних даних [32].

Тривалість існування висипу на шкірі контролювалась щоденно шляхом встановлення нових елементів висипань серед фарбованих смарагдовим зеленим та коливалась від 0,5 до 5 діб, в середньому 2,48±0,91 доби.

Регрес екзантеми, у вигляді інволюції везикул у кірочки та масового їх відпадання відбувався в межах від 3 до 12 діб (в середньому 7,16±2,06 доби) та в більшості випадків залежав від наявності ускладнень з боку шкіри, а ткаож індивідуальних особливостей хворих.

Загальна тривалість періоду лихоманки становила в середньому 2,63±1,65 доби та коливалась від 0 до 11 діб, достовірна різниця зафіксована в І та КГ (р=0,051). Максимальна температура тіла зафіксована в межах від нормальної (36,8°С) до гектичної (40,6°С), в середньому становила 38,32±0,85°С. Тривалість фебрильної лихоманки (вище 38,0°С) становила 0–4,5 діб (середне 0,87 доби). Субфебрильна лихоманка тривала від 0 до 8,5 діб (1,75±1,36 діб).

Проведення t-test для незалежних вибірок у групі з VZV ДНК-емією до лікування показав достовірні відмінності в клінічних параметрах, які досліджувались. Так, тривалість регресу висипу була меншою в ІІ групі ніж у КГ (р<0,05). Тривалість періоду лихоманки виявилась довшою при порівнянні І групи та КГ (р<0,001). При чому, максимальна температура та тривалість фебрильної лихоманки були найбільшими в І групі, що суттєво відрізнялось від КГ (р<0,05).

Для порівняння, t-test для незалежних вибірок у різних групах при відсутності VZV ДНК-емії також показав достовірні відмінності, а саме, тривалість висипу, тривалість регресу висипу, тривалість періоду лихоманки, максимальна температура та тривалість фебрильної лихоманки були значимо більшими у І групі (р<0,05) на відміну від КГ. Тривалість періоду лихоманки, максимальна температура та тривалість субфебрильної лихоманки виявились достовірно меншою в ІІ групі, порівнюючи з КГ (р<0,05).

Традиційно представляємо дескриптивний статистичний аналіз результатів проведеного загально-клінічного дослідження крові (табл. 3.5).

Таблиця 3.5