Висновки до розділу 2.
Таким чином, застосування вибраних критеріїв дозволяє надати як кластичну (клінічну) та поглиблену (імунологічну та молекулярну) оцінку досліджуваних об’єктів – дорослих, хворих на вітряну віспу.
Кількість хворих, що потрапили в дослідження (135 – клінічні спостереження, 377 – дослідження профілактичної ефективності АМ та 2599 статистичних талонів для ретроспективного аналізу) є достатньою для проведення статистичного аналізу.
З метою вивчення імунопатогенетичного впливу при вітряній віспі, в комплексному лікванні вперше були застосовані імуномодулятор аміксин ІС та вивчена ефективність комплексних гомеопатичних препаратів.
Запропоновані методи дослідження дозволяють визначити особливості клінічної картини, імунологічного та вірусного профілю, характеристику субпопуляцій лімфоцитів та цитокінопродукції, які беруть активну участь у реакціях імунної відповіді при вітряній віспі у дорослих хворих, а також оцінити їх динаміку при повторному дослідженні під час застосування специфічного лікування.
Молекулярний патогенез вітряної віспи досліджено за допомогою ПЛР методу, який дозволив охарактеризувати вірусний профіль хворих на ВВ. Дослідження крові, слини та вмісту везикул в динаміці упродовж вітряної віспи доповнило дані літератури, щодо молекулярного патогенезу хвороби.
Перевагою структури методики вважаємо достатньо всебічне обстеження дорослого хворого на вітряну віспу, яке розширює уявлення про сутність хвороби та особливості періоду одужання.
Недоліками вважаємо: відсутність можливості визначення вірус-специфічних анті-VZV IgМ й IgG для підтвердження діагнозу ВВ та епідеміологічного аналізу напруженості імунітету досліджуваних об’єктів; об’єктивні обмеження можливості спостереження впродовж одного місяця за реконвалесцентами з різних військових підрозділів зони відповідальності ГВМКЦ «ГВКГ».
Основні положення розділу 2 висвітлені у наступних роботах:
Третьяков В. В. Деякі аспекти діагностики varicella zoster / В. В. Третьяков // Хіміо- та імунотерапія інфекційних хвороб : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 18-19 травня 2010 р. – Суми, 2010 – С. 109–111.
Профілактика інфекційних захворювань Аміксином ІС в умовах реальної практики в організованому військовому колективі / В. В. Третьяков, В. І. Трихліб, С. В. Латишенко, А. К. Пивоварова // Сучасні аспекти військової медицини : [зб. наук. праць ГВМКЦ «ГВКГ»]. – Київ, 2011. – №18. – С. 58–66. (Особистий внесок – ідея, пошук літератури, розробка дизайну дослідження, написання розділів, аналіз отриманих даних, підготовка до друку, редакція).
Розділ 3
ВІТРЯНА ВІСПА У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ ТА ІМУНОПАТОГЕНЕТИЧНІ ЗРУШЕННЯ
3.1. Епідемічна ситуація з вітряної віспи у Збройних силах України
Поширенню ВВ у військових підрозділах сприяє дворазовий призов молодого поповнення на строкову військову службу протягом календарного року та багаточисельні фактори притаманні ОВК.
Аналіз даних щорічних звітів про роботу санітарно-епідеміологічного закладу у ЗСУ (форма 22/МЕД) [146] у період з 2001 по 2010 рр. показав, що рівень захворюваності на ВВ серед військовослужбовців строкової служби (осіб дорослого віку) поступово зростає, що наглядно представлено рис. 3.1.
Рис. 3.1. Захворюваність вітряною віспою військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України (у ‰)
На рис. 3.1 показана сучасна тенденція змін рівня захворюваності військовослужбовців ЗСУ на ВВ за останні 10 років – суттєвий приріст у 8,7 рази з 8,7‰ (2001 р.) до майже 75,9‰ (2010 р.), який не знижувався нижче 20‰ починаючи з 2005 р.
Таким чином, епідемічну ситуацію з ВВ серед військовослужбовців ЗСУ можна охарактеризувати як нестабільну та таку, яка прогресивно погіршується.
Основою протиепідемічних заходів у військових підрозділах, де виявлені випадки ВВ є моніторинг стану здоров’я контактних, а також раннє виявлення хворих. Хворі на ВВ обов’язково ізолюються, спочатку в ізоляторі медичного пункту окремої частини, а надалі госпіталізуються до інфекційного відділення найближчого військового госпіталю або цивільного медичного закладу, в зв’язку з неможливістю розмежування військовослужбовців у казармах. Про всі виявлені випадки захворювання на ВВ (та інші «дитячі інфекції») повідомляється до регіонального санітарно-епідеміологічного загону.
Проте враховуючи надані дані (див. рис. 3.1), протиепідемічні заходи щодо запобігання та поширення ВВ у ОВК можна вважати неефективними та такими, що потребують оптимізації. Окрім того, варто зазначити, що після повернення реконвалесцентів після ВВ до розташування підрозділу, до них застосовують запобіжні міри та розміщують в ізолятор медичного пункту військової чстини на 15 календарних днів. Саме в цьому, полягає системна помилка, оскільки ізолятор має обмеження по ліжковому фонду та не пристосований для тривалого перебування пацєнта. Так, реконвалесценти вірогідніше за все потраплять до казарми, що сприятиме підтриманню циркуляції збудника у підрозділі.