2.1.2. Характеристика обстежених хворих

Об’єктом вивчення були особи молодого віку (військовослужбовці) з легкими, середньотяжкими, тяжкими ускладненими та неускладненими формами первинної VZV-інфекції – ВВ, які перебували на лікуванні у Клініці інфекційних захворювань (КІЗ) ГВМКЦ «ГВКГ».

Враховуючи поодинокі випадки захворювання на ОГ, переважно серед військових пенсіонерів та їх відсутність серед військовослужбовців строкової служби (осіб дорослого віку), а також низький рівень захворюваності на ОГ в загальній популяції, було прийняте рішення про участь в дослідженні лише хворих з ВВ.

У 2008–2009 рр. обстежено 135 пацієнтів з діагнозом «Вітряна віспа», віком від 17,7 до 26,9 років (середній вік 19,6±1,3). Переважна більшість хворих становили особи чоловічого роду – 99,3%, що обумовлено специфікою професійної діяльності та умовами військової служби.

Дескриптивний аналіз вибірки показав, що 74 (54,82%) хворих належали до І періоду військової служби, проти 61 хворого (45,18%), які складались з військовослужбовців ІІ періоду служби – 52 (38,52%) хворих або контрактної служби – курсантів і одного офіцера – 9 (6,66%) хворих відповідно.

Таким чином, більше половини хворих (54,82%) складали військовослужбовці І періоду військової служби (середня тривалість військової служби до моменту захворювання 3,8±0,2 міс.), коли найчастіше спостерігаються прояви дезадаптації до нових умов праці та життя, що співпадає з літературними даними [6]. У решти хворих військовослужбовців ІІ періоду середня тривалість військової служби до моменту захворювання склала 9,2±0,2 міс. З урахуванням стадійності адаптації та терміну військової служби близько одного року, потенційно уразлива частка військовослужбовців, які захворіли на ВВ складала 105 (77,77%) хворих.

Показник «куріння» в усіх обстежуваних хворих характеризувався превалюванням тих, хто курить (73,33±3,82%) й формував передумови для розвитку захворювань, що передаються повітряно-крапельним шляхом, у тому числі ВВ.

Діагноз ВВ встановлювався на підставі вивчення даних анамнезу (в т.ч. епідеміологічного), об’єктивного обстеження хворих. Результати лабораторного обстеження носили допоміжний характер.

В анамнезі всі пацієнти мали контакт з хворими на вітряну віспу або поступали з військового підрозділу, визначеного як «вогнище вітряної віспи» [52].

Х ворі поступали до стаціонару переважно на 1–2 день від початку захворювання (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Розподіл госпіталізованих хворих в залежності від строку початку захворювання

Формулювання клінічного діагнозу здійснювалось з урахуванням клінічної форми, тяжкості перебігу та наявності ускладнень основного захворювання. У доступній літературі є повідомлення атипові та тяжкі варіанти перебігу ВВ у дорослих [57, 59, 128, 55]. Під час набору фактичного матеріалу в досліджуваних групах нами зареєстровано поодинокі випадки атипових форм ВВ – геморагічну та бульозну форми ВВ, при чому у хворого з геморагічною висипкою перебіг ускладнився пустульозною трансформацією вмісту везикул. Пустулізацію висипань (приєднання бактеріальної флори до асептичного вмісту везикул) у хворих на ВВ ми розцінювали як ускладнення основного захворювання та ознаку середньотяжкого перебігу [28–33, 100].

Ретроспективний аналіз 2599 статистичних талонів хворих з ВВ у ГВМКЦ «ГВКГ» за 2006–2010 рр. показав, що військовослужбовців І періоду військової служби було 1513 (58,21%) проти 1086 (41,79%) військовослужбовців ІІ періоду (різниця відсотків достовірна, р<0,001). У свою чергу, це пояснюється максимальним напруженням адаптаційних механізмів протягом перших 3–6 міс. служби, коли знижується загальна резистентність організму та спостерігається більша захворюваність.

Варто зазначити, що розподіл хворих за періодами військової служби, який базується на часовому факторі – по 6 міс. для кожного періоду, є досить умовним та не враховує адаптаційних можливостей військовослужбовців. Так, у військовослужбовців ІІ періоду на 7–9-му міс. військової служби 26,2% (681 осіб) ще триває ІІ стадія формування адаптації, яка характеризується зниженням загальної захворюваності. Таким чином, загальна частка військовослужбовців, які знаходились в процесі дестабілізації та формування адаптації склали 84,42% (2194 особи).

На рис. 2.2 представлено розподіл за періодами військової служби, хворих на ВВ військовослужбовців протягом 5-ти років. У 2007–2010 рр. зберігалась відносно стійка пропорція хворих ВВ військовослужбовців І та ІІ періоду військової служби з переважанням військовослужбовців І періоду. Так, найнижчий показник зафіксовано у 2006 р. – 48,83%, а починаючи з 2007 по 2010 р. серед захворілих на ВВ переважали (> ½ хворих) військовослужбовці І періоду, при чому різниця відсотків виявилась значущою (р<0,01) між показниками 2006 та 2007–2009 рр.

Рис. 2.2. Розподіл хворих на ВВ за періодами військової служби (%)

Б еручи до уваги особливості адаптаційних механізмів у військовослужбовців з однорічним терміном служби (стадія дестабілізації та формування адаптації триває до 9 міс.), а саме напруження фізіологічних резервів, імунний дисбаланс та підвищений ризик захворіти, розглянемо відзначену вище групу з точки зору адаптаційних можливостей та з урахуванням максимально уразливої частки військовослужбовців (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Розподіл хворих на ВВ за стадіями адаптації (%)

На рис. 2.3 показаний розподіл хворих ВВ (військовослужбовців) по рокам, з урахуванням стадійності адаптаційних механізмів до нових умов життєдіяльності та праці у ЗСУ.

Так, враховуючи короткий термін військової служби – один рік, зрозуміло, що переважна більшість військовослужбовців будуть знаходитись в І стадії (дестабілізація) та ІІ стадії (формування) адаптації, решта в ІІІ стадії (завершення) адаптації. При такому підході до розподілу, осіб з підвищеним ризиком захворіти виявилось більше 75%, до того ж, показники у 2008–2010 рр. були достовірно більшими (р<0,05) за аналогічні у 2006–2007 рр.

Окрім вказаного вище з метою дослідження імунопрофілактичної ефективності АМ, відразу після призову до ЗСУ (2009–2010 рр.), під спостереження потрапили 377 військовослужбовців з числа молодого поповнення окремої військової частини, у якій від моменту початку формування ОВК були відсутні захворювання на ВВ. Зарахування до дослідної або групи зіставлення проводилось методом фіксованої рандомізації: військовослужбовцям одного підрозділу (n=200) протягом першого місяця призначали АМ; група контролю (177 осіб) – військовослужбовці іншого підрозділу які не отримували жодних препаратів з профілактичною метою. За обома групами солдатів було встановлено тримісячне динамічне медичне спостереження з обов’язковим ретельним документуванням у відповідних формах військової медичної документації кожного випадку інфекційного та «неінфекційного» захворювання й факту звернення за медичною допомогою до медичного пункту військової частини.