6. Культура антів та слов’ян. Культурна самобутність. Матеріальна та побутова культура. Духовний світ

Культуру, типову для антів, вперше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і названо зарубинецькою (II ст. до н. е. - II ст. н. е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхова черняхівська культура, яку археологи датують II - V ст. н. е. Обидві культури характеризує передусім кераміка. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської - з сірої глини з допомогою гончарного круга. На землях між Дніпром, Карпатами і Дунаєм археологи відкрили сотні поховань, більшість яких належала до антської доби. Причому вони були двох видів: тілопальні і поховання в ямах. З розкопок цілих десятків антських селищ і городищ видно, що правобережна. Україна була густо заселена праукраїнськими племенами. Знахідки черняхівської культурної верстви свідчать про високу культуру наших предків у добу антів. Анти обожнювали сили природи. Вони мали капища, де стояли зображення ідолів з каменю або дерева (частина з них досліджувалася археологами). Високого рівня досягло ужиткове мистецтво, особливо — в ювелірному ремеслі. Відомі кілька орнаментних стилів — геометричний, так званий «звіриний» тощо. Своєрідна, яскрава культура антів була одним з компонентів при формуванні у пізніші часи давньоруської культури. Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Основним будівельним матеріалом у наших предків, як і в інших; народів Європи, було дерево. За етнографічними даними, що сягають; глибин століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки: там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. До наших днів дійшла велика кількість різноманітних способів гадання при виборі конкретного місця для будівництва: висівання зерна, маніпуляції з водою, горщиком, вовною та ін. Характерним для всіх слов'янських жител є те, що вони заглиблювались у землю на 30—80 см, а іноді й більше, доти, поки не траплялись тверді материкові основи. Потім робились зруби з дерева, дахи покривались деревом або соломою. У такому житлі взимку було затишно, а влітку — прохолодно. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків. Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду, який втілює в собі етнічні особливості, естетичні смаки людей, рівень культурного розвитку.

7.Язичницька міфологія. Язичеські традиції в українському християнстві.

Різноманітність міфологічної тематики

Багатоманітність української міфологічної тематики складала цілий ряд циклів: космогонічні -- про походження життя (створення світу); антропогонічні -- про створення людини; тотемічні -- про тотемічних предків окремих пле-мен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про поход-ження племені від певних тварин; теогонічні -- про походження богів; календарні -- про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року і господарською діяльністю; есхатологічні -- про потойбічний світ та передбачен-ня майбутнього; історичні, культурно-біографічні -- про життєві вип-робування і діяння окремих героїв, героїчний епос-билини тощо. Українська міфологія багата космогонічними міфами, в яких мова йде про створення світу. Одним з таких є міф про створення світу з яйця. Сонце у цьому міфі представлене в образі Жар-птиці, яка своїм пером може освітити весь сад. А Зимовий Холод -- змій-чарівник -- хоче викрасти Жар-птицю. Проте вона встигає знести золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла. Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки. Так, з уявленням про яйце змальовується початок всього живого, того, що народжується. Звідси -- звичай писати писанки, які дарували люди одне одному з побажанням здоров'я й дов-гого життя. Таким чином, сакральність яйця, писанки була визначена ще до впровадження християнства, до тієї обряд-ності, яка пов'язана з Великоднем. У дохристиянських антропогонічних міфах, в яких мова йде про створення людини, частіше всього згадується дере-во як матеріал, з якого створено людство. Це міг бути дуб, ясен або просто пеньок. Але в цей матеріал потрібно було вдихнути живий вогонь. Тому оживлення людини частіше всього пов'язувалось з небесним вогнем-блискавкою. В основі тотемічних міфів лежить уявлення про фан-тастичний, надприродний зв'язок між певною групою людей і певним видом матеріальних предметів («тотемів»). Тотемами могли виступати різні тварини, рослини, пред-мети або явища природи, які служили об'єктом вшануван-ня первісних людей. Система тотемічних міфів відображала все життя первісної людини, її уявлення про світ, про природу, про всі речі, предмети, які оточували людину. Весь цей живий і неживий світ разом з людиною ототожнювався в її тотемічних уявленнях. Великою пошаною в українській міфології користувалися звірі, особливо великі і сильні. Деякі звірі ставали вірними покровителями людини, захисниками певного роду чи племені, тобто були їх тотемами. Навколо кожного тотема об'єднувалась певна трупа людей (рід, плем'я тощо), і всі вони вважались родичами. В епоху тотемізму відбулась велика персо-ніфікація, уособлення звірів (лисичка-сестричка, вовчик-братик і т. п.). Багато легенд є про перетворення людини на звіра чи птаха і навпаки. Досить розвинутою у наших предків була демонологія -- віра в духів-демонів, які пов'язувались з явищами природи, побутово-господарським життям. Ці істоти одухотворювались, персоніфіковувались і були сильнішими від людини. Як правило, вони панували над певними своїми ділянками. Люди прагнули налагодити стосунки з ними, зрозуміти їх, щоб ті якомога менше шкодили. Одних задо-брювали, проти інших проводили ворожіння, заклинання, свята, ігрища, використовували спеціальні знаки, амулети-обереги. В українських народних казках, переказах, піснях, обрядовості змальовані різні демонічні істоти, найчастіше з людською подобою, тобто наділялись антропоморфними рисами. Це русалка, відьма, диявол (чорт), вихор, вовкулак, песиголовець, домовик, змій тощо. У «Лісовій пісні» Лесі Українки, яка є шедевром у змалюванні міфологічної картини світу, є такі духи-демони, як Лісовик, Водяник, Мавка, Куць, Перелесник. Одні з них були носіями добра, інші – зла. Народна святкова - обрядовість зберегла багато елементів язичництва, незважаючи на гоніння з боку церкви. Народний календар дуже чуйно відбивав життя природи. У першій половині березня, як тільки під променями весняного сонця починав танути сніг, і з'являлися перші проталини, східні слов'яни закликали весну. Нашим предкам здавалося, що весна може пройти повз їх селищ, якщо її не запросити, не закликати. Навесні ж відзначалися і комоедіци - свято пробудження ведмедя, який знаменував пробудження природи. Всю весну люди співали пісні на честь Лади, Лелі, Ярила. У другій половині березня, під час прильоту, лелек, птахів, що приносять, за повір'ями слов'ян, щастя і достаток, жінки пекли печиво у вигляді цих птахів або їх ніг. Дослідники східнослов'янського язичництва говорять про двох періодах русалий: літньому і зимовому. Є описи і російських русалій. Так, у XIX ст. в Пензенській губернії хлопці після Трійці виряджалися козлами, свинями, кіньми, одягали маски і під музику, дзвін сковорідок, пічних заслінок танцювали і скакали, переходячи з села в село. На чолі процесії часто носили опудало коня з цим кінським черепом на жердині. Іноді обряд зустрічі русалок проходив на житньому полі. Весь цей тиждень чоловіки пили і гуляли на всі лади. Кульмінацією русалій було свято Купала. Всі купальські ритуальні дійства можна умовно розділити на 4 групи в залежності від того, з якими міфологічними уявленнями вони пов'язані: 1) присвячені сонцю: розпалювання багать на піднесених місцях, пускання палаючих коліс, кругові танці-хороводи і т. п.; 2) пов'язані з очисної магії: багаття для відлякування нечистої сили, стрибки через вогонь, заклинання полів та інших; 3) пов'язані з культом родючих сил природи: хороводи в гаях, купання в росі і річках на зорі купальського ранку, моління річках та джерел; 4) «проводи» міфологічно персоніфікованих духів рослинності: похорон Купали, Ярила, Костроми. 20 липня в язичницької Русі відзначалося свято Перуна, заміщений з прийняттям християнства днем ​​Іллі-пророка. У цей день грізному Перуну приносили рясні жертви. А в наступному місяці, серпні, відзначалися свята початку і закінчення жнив: зажинки і дожинки, що включали в себе багато ритуалів аграрної магії та подяки божеств урожаю: Мокоші, Велеса і ін У вересні влаштовувалися общинні бенкети на честь Роду і породіль. Після Карачун, самого короткого світлового дня, починалися обряди, присвячені духам померлих предків. Готувалися ритуальні страви для поминання чи спільної трапези з духами предків: кутя, вівсяний кисіль, млинці. У ніч на 25 грудня розводили багаття з соломи для того, щоб душі предків «грілися». З 25 грудня відкривався період зимових святок, центральним моментом яких були обряди, пов'язані з міфологічними уявленнями про Коляді. Колядний обрядовість так само багатопланова, як і купальська. Крім культу сонця і культу предків колядні дійства були пов'язані з аграрною магією і шлюбною символікою. Дослідники вважають, що коляди у слов'ян служили початком шлюбних церемоній, сезону весіль. Гадання в зимові святки носять в основному шлюбно-любовний характер. Багато дослідників вважають, що Масляна в язичницькі часи була присвячена поминання предків. На Масляну, найчастіше в останній її день, палили багаття з соломи і старих речей, що нагадує передріздвяні вогнища для зігрівання душ предків. У ряді районів Росії існував звичай не прибирати рясний масляничний вечерю зі столу в ніч перед великим постом, що, мабуть, пов'язано з «годуванням» духів предків. Кулачні бої теж є елементом поминальної обрядовості - тризни. У сучасному повсякденному розумінні тризна - це язичницький похоронний бенкет. Назва ж свята - Масляниця до язичницької міфології відношення не має. За православним календарем це тиждень, в яку заборонено мясоеденіе, але на відміну від пісних днів дозволені до вживання молочні продукти: масло, сир і т. п. Звідки і друга назва Масниці - Сирний тиждень. Як бачимо, народний календар мав тісний зв'язок з природними циклами, від яких багато в чому залежало життя слов'ян