48.Культурний розвиток України повоєнної доби. Політика денаціоналізації та русифікації. Радянізація школи, науки ,освіти. Шістдесятництво. Дисидентський рух. І. Світличний , в. Стус, л. Костенко.

Повоєнні роки

Після війни було відновлене переслідування та ідеологічний тиск, нова хвиля боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» припадає на 50-і роки. Це відбилося, зокрема, в таких документах ЦК КП(б) України, як "Об искажении и ошибках в освещении истории украинской литературы в «Очерке истории украинской литературы», про журнали «0%92%D1%96%D1%82%D1%87%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0_(%D0%B6%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BB)"Вітчизна» і «Перець». У 1947 на пленумі Спілки письменників України огульній, кон'юнктурній критиці були піддані романи Ю. Яновського «Жива вода», І. Сенченка «Його покоління», повість П. Панча «Блакитні ешелони». У 1951 р. була розгорнута гучна кампанія проти вірша В. Сосюри «Любіть Україну», в якому нібито повністю був відсутній класовий підхід. Критики зазнавала з цих же позицій творчість М. Рильського, а С. Голованівського звинувачували в «безрідному буржуазному космополітизмі». Були проведені кампанії по розвінчуванню 0%9A%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0"кібернетики і 0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0"генетики як буржуазних наук, що зумовило відставання вітчизняних вчених від світового рівня.

Русифікація, особливо посилена у 1940—1950-х pp. (зокрема на приєднаних до 0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0"УРСР західно-українських землях), викликала з початку 1%82%D1%96"1960-х pp. рух опору, що охопив певні кола українські інтелігенції, а почасти й робітництва. Тоді були висловлені домагання, щоб вести українською мовою навчання в усіх вищих і середніх спеціальних школах і виховання в усіх дошкільних закладах, перевести на українську діловодство в установах і на підприємствах, залізницях, торгівлі і збільшити кількість видань АН УРСР, університетів і видавництв українською мовою, а також українських кінофільмів. Проте відповіддю на ці домагання було посилення репресій проти діячів опору, і в 0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0"УРСР далі продовжує діяти«потужний і добре налагоджений механізм русифікації» (І. Дзюба). Російською мовою ведуться тепер усі справи партійного, державного і громадського життя, всі галузі господарського життя та їхнє діловодство, вища, середня технічна і професійна освіта. У Києві та інших 0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D1%96_%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8&action=edit&redlink=1"великих містах України школи з українською мовою навчання нечисленні, і в них навчається тільки 20 % дітей. Такий же стан у культурно-освітній роботі. Одним з головних чинників русифікації залишалася0%A0%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%8F"радянська армія.

Особливу увагу в процесі русифікації було звернено на народну освіту0^%A0^%D1^%83%D1^%81%D0^%B8^%D1^%84%D1^%96%D0^%BA%D0^%B0^%D1^%86%D1^%96%D1^%8^{F"[48]HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"[49]HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"[50]HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"[51]} . Якщо йдеться про загальноосвітні (початкові й середні) школи, то в 0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0"УРСР кількість учнів у школах з російською і українською мовою навчання змінилося у 1951—1962 pp. так:

Співвідношення українських та російських шкіл
×	Роки	Українські школи у тис.	у %	Російські школи у тис.	у %
1	1951-52	5 551	81.3	1207	17.7
2	1955-56	3 846	72.8	1 392	26.3
3	1961-62	4 170	64.5	2 000	30.9

Отже, за 10 років відсоток учнів в україномовних школах зменшився на 16,9, у російськомовних школах збільшився на 13,2 (1959 українці становили 76,8 % всього населення, росіяни — 16,9). Зокрема русифікації зазнавали україномовні учні у великих містах УРСР, бо більшість їх вчилася у російськомовних школах. Кількість учнів українців у російськомовних школах у деяких містах, згідно з статистикою Міністерства Освіти 0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0"УРСР (за даними І. Коляски), у1958—1959 була така (у дужках відсоток українців порівняно з усім населенням):

Співвідношення учнів українських та російських шкіл по містах
×	Учнів українських шкіл у тис.	у %	Учнів російських шкіл у тис.	у %
Київ	22,5	26,8(66)	61,2	73,1
Харків	9,9	4,1(49)	68,8	95,1
Одеса	4,7	8,1 (40)	53,0	91,9
Дніпропетровськ	11,1	17,4 (58)	52,3	82,6
Донецьк	0,9	1,2 (38)	76,3	98,8
Луганськ	1,5	6,5(44)	21,7	93,5
Івано-Франківськ	2,7	39,4 (66)	4,1	60,6

Майже цілковито зрусифіковано професійно-технічні школи і середньо-спеціальні навчальні заклади, за винятком культурно-освітніх і педагогічних. Така ж ситуація і в ділянці вищої освіти. В університетах 0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82"Дніпропетровська, 0%9E%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82"Одеси,0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82"Харкова й 0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82"Донецька викладання відбуваються російською мовою, за винятком кафедр української мови й літератури; в іншиї університетах (0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82"Київському, 0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82"Львівському, 0%A3%D0%B6%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82"Ужгородському й 0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82"Чернівецькому) української мови дотримується частина викладачів на факультетах 0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%B8"суспільних наук. Всі інші вузи УРСР: політехнічна, промислова, медична, торговельна, сільсько-господарська та економічна цілком зрусифіковані, за винятком деяких у західних областях. Кількість їх випускників, докторів і кандидатів наук та загальна кількість науковців в 0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0"УРСР постійно зменшується. За національністю в усіх вищих навчальних закладах 0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0"СРСР в 1972—1973 було 618 000 українців і 2 774 000 росіян, тобто на 10 000 рос. населення припадало 214 студентів і на 10 000 укр. населення — 151 студент. На всіх 35 426 українських науковців в 0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0"СРСР у 1960 тільки, 63,6 % працювали в Україні, решта 36,4 % поза її межами. До того ж, з 22523 науковців в Україні у 1960тільки 48,3 % становили українці, решта росіяни й інші національності.

десталінізація

60-80-ті роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М. Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає «0%A5%D1%80%D1%83%D1%89%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BB%D0%B8%D0%B3%D0%B0"відлига». Свою назву цей час отримав за повістю0%95%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3_%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%8F_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87"І. Еренбурга, яка дуже точно передала зміст епохи. Це — 0%94%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"десталінізація суспільного життя, певна демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до «застою». Проте для культури хронологічно короткий період «відлиги» мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років привела до формування цілого покоління так званих «0%A8%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8"шHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8"іHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8"стидесятниківHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8"» — вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з владою, але загалом творчість цього покоління визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури.

Саме в колах інтелігенції виникає опозиційний рух, названий дисидентським, члени якого головним своїм завданням вважали відстоювання прав людини: свободу слова, свободу совісті