26. Культура в обороні “церкви та нації руської”. Релігійна ситуація. Значення Берестейської унії 1596 р. Полемічна література.

У 1385 р. князь Ягайло згідно Кревської польсько-литовської унії приєднав Литву разом з українськими землями до Польщі. Наслідки польської колоніальної політики дали себе знати після Люблінської унії 1569 р., коли майже всі українські землі увійшли до складу Речі Посполитої. Вона поглибила політичне, економічне й духовне поневолення українства. Наступ польського “войовничого католицизму” завершила Берестейська унія 1596 р., що здійснила конфесійний поділ українських віруючих на уніатів та православних.Наступ поляків на православну церкву переслідував більшу мету, а саме знищення національної ідентичності, оскільки в той час церква була визначальним чинником суспільного та духовного життя. Тому основним гаслом боротьби за збереження українства як нації стала оборона “церкви та нації руської”.

У1596 р. в Бересті була проголошена церковна унія - об'єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилась нова - уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов'янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

Форсований наступ католицизму на українські землі, що посилився після укладення Люблінської унії, мав своїм наслідком ополячення та окатоличення українського народу, вів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій. Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства — спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних віруючих, вивести православну церкву з кризи.

Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким,братства (громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви).

Це змусило Польщу в 1632р. знову дозволити легальне існування православної церкви.

Значний внесок у національно-культурне життя кін. XVI – поч. XVII ст. зробили братства. За структурою вони нагадували міські цехи, мали статути, в яких передбачалися регулярне проведення зборів, виборність старшини і прийняття присяги. Існували на членські внески братчиків і пожертвування. Братства засновували друкарні, братські школи. Особливо відомі Успенське братство у Львові, Київське Богоявленське братство; Луцьке Чеснохрестське братствто.

Братсва відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло 0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE"Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило 0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0"школу. З кінця 16 – початку 17 ст. Братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів Б. були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, 0%97%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D1%84%D0%B0%D0%BD"С.Зизаній, 0%91%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%BE%D0%B2"І.Борецький, 0%91%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D0%B0_%D0%9F%D0%B0%D0%BC%D0%B2%D0%BE"П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, Б. виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу.

На початку 17 століття в Україні значного поширення набула полемічна література, в якій відбувалося змагання проуніатських та антиуніатських публіцистів. Українська полемічна література виникла як засіб захисту православ’я від католицько-шляхетської експансії, але вийшла за межі не тільки церковних суперечок, а й широких конфесійних тем. Вона широко охоплює суспільну тематику і, виступаючи на захист трудящих верств, починає трактувати питання власне гуманізму.

Важливе місце в системі української полемічної літератури посідає творчість М.Смотрицького, зокрема його трактат "Тренос". У "Треносі" та інших творах М.Смотрицький виявив ґрунтовні знання й вільну орієнтацію у західноєвропейських літературах, мистецтві, культурних традиціях. На це звертали увагу вчені у дожовтневий період /П.Житецький, В.Завитневич, І.Франко та ін./ і радянські дослідники /С.Маслов, В.Перетц, П.Попов, В.Микитась, Д.Наливайко, В.Німчук, Є.Прокошина, П.Яременко та ін./. Письменник поєднував широку ерудицію з умінням професіонально застосувати свої знання. У "Треносі" тонко використовується антипапське спрямування творів Петрарки, є посилання на Е.Роттердамського, Б.Депер’є, С.Мюнстера, М.Баптісти та інших західноєвропейських гуманістів. Думки М.Смотрицького перегукуються з відомою книгою Зібрандта Любберта "Про папу римського". Українським письменником створюється антигуманний образ римо-католицької церкви.