Менахем Бегін[ред. • ред. Код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Перейти до: навігація, пошук

Менахем Вульфович Бегін івр. מנחם בגין‎
7-й прем'єр-міністр Ізраїлю
Час на посаді:
21 червня 1977 — 10 жовтня 1983
Попередник	Іцхак Рабін
Наступник	Іцхак Шамір
Народився	16 серпня 1913(1913-08-16) Берестя, Російська імперія
Помер	9 березня 1992(1992-03-09) (78 років) Тель-Авів, Ізраїль
Громадянство	Ізраїль
Національність	єврей
Політична партія	1) Херут 2) Лікуд
Професія	юрист
Релігія	Юдаїзм
Нагороди	Нобелівська премія миру (1978)

Менахем Вульфович Бегін (івр. מנחם בגין ‎‎; *16 серпня 1913(19130816), Берестя — 9 березня 1992, Тель-Авів) — політичний діяч Ізраїлю, сьомий прем'єр-міністр Ізраїлю від червня 1977 до 1983, лауреат Нобелівської премії миру (1978).

Зміст

 [сховати] 

• 1 Молодість

• 2 Політична діяльність в Ізраїлі

• 3 На прем'єрському посту

• 4 Факти про особу і з життя Бегіна

• 5 Виноски

• 6 Джерела і посилання

Молодість[ред. • ред. Код]

Менахем Бегін народився в сім'ї секретаря брест-литовської (берестейської) єврейської громади, що одна з перших у місті пристала до сіонізму. Там же в Бересті закінчив єврейську релігійну школу, потому державну гімназію (1931) і вступив на юридичний факультет Варшавського університету, який закінчив у 1935 році зі ступенем магістра права (навички правознавця згодом були притаманні йому як політичному діячеві).

Будучи сіоністом вже за родинною традицією й з 10-річного віку перебуваючи в лавах дитячої (скаутської) сіоністської організації «Гашомер-Гацаїр», Бегін у 16 років долучився до радикального крила руху т.зв. «ревізіоністського сіонізму», підпавши під вплив виступів його засновника Володимира Жаботинського. Відтак, Бегін вступив до молодіжної організації ревізіоністів «Бейтар». Як писав він потому:

«

«У Бейтарі мене підкорив цільний, інтегральний сіонізм, Країна Ізраїлю, єврейська Держава вже незабаром, у наші дні»

»

Він швидко зробив кар'єру в організації, спершу ставши керівником берестейського відділення «Бейтару» і одним із його 9 вищих «офіцерів», а згодом (березень 1939 року) призначений особисто Жаботинським загальним керівником («комендантом») «Бейтару» в Польщі.

Бегін у цей час прявляв крайній радикалізм, нерідко з цих маргінальних позицій виступаючи й проти самого Жаботинського, якого, втім, завжди вважав своїм вчителем і наставником.

У 1939 році Бегіна засудили на 6 тижнів ув'язнення за організацію протестної демонстрації перед посольством Англії.

Знімки Бегіна-арештанта НКВС, 1940

Ставши керівником Бейтару, Бегін відразу ж почав формувати осередки бойової організації «Ецель» (Ірґун) і разом з тим намагався організувати якомога масовіший виїзд польських євреїв до Палестини.

Коли гітлерівська Німеччина напала підступом на Польщу, Бегін запропонував польському уряду сформувати частину з бейтарівців, на що отримав відмову. З наближенням німців до Варшави він перебрався до Вільно, тоді як усю його родину було вбито німцями 1941 року.

У вересні 1940 року у Вільнюсі Бегіна заарештувала радянська влада і присудила йому 8 років таборів як «агенту британського імперіалізму» та «соціально небезпечному елементу».

У 1941 році, однак, його було звільнено з табору на річці Печорі як польського підданного. Тоді ж Бегін вступив у лави армії Андерса, у складі якої за якийсь час опинився в Палестині.

1943 року Менахем Бегін покидає армію Андерса, й відтоді цілком і повністю віддає своє життя боротьбі за створення єврейської держави, а згодом і служінню їй.