0. Стратегії та принципи профілактичної роботи

Стратегії профілактики – це загальні підходи до визначення основних цілей профілактики певної проблеми і шляхів її досягнення.

Стосовно негативних явищ в молодіжному середовищі можна виділити такі стратегії:

1. Стратегія боротьби (усунення негативного явища .проблеми, їх ризиків та наслідків). Проблема (негативне явище) визнається однозначно негативним і неприпустимим, профілактика спрямована на його недопущення.

2. Стратегія нормалізації (обмеження ризику, негативного впливу проблеми чи явища). Негативне явище (проблема) визнається небажаним, але припустимим (принаймні частково, за певних обставин), профілактика спрямовується на недопущення (обмеження) його негативних наслідків.

Профілактична робота може здійснюватись на кількох рівнях: особистісному, сімейному та соціальному.

На особистісному piвнi вплив на цільову групу сфокусований таким чином, щоб сприяти формуванню таких якостей особистості, що сприяють підвищенню рівня особистісної відповідальності людини. До провідних форм профілактики на особистісному рівні можна віднести консультування та тренінгові заняття.

Сімейний рівень профілактики має за мету вплив на найближчий “мікросоціум” — сім’ю, з метою допомоги молодій людині у прийнятті рішення на користь здорового способу життя.

Соціальний рівень профілактики сприяє актуалізації проблем пов’язаних з окремими негативними явищами в суспільстві, а також зміні суспільних норм стосовно ociб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, BIJI-інфіковані тощо).

Більшість дослідників проблеми соціальної профілактики [1; 4; 6]. визначають такі принципи побудови профілактичнної роботи:

1. Принцип системності. Цей принцип припускає розробку і проведення програмних профілактичних заходів на основі системного аналізу актуальної, соціальної і наркотичної ситуації в кращі.

2. Принцип стратегічної цілісності. Цей принцип визначає єдину стратегію профілактичної діяльності, що обумовлює основні стратегічні напрямки і конкретні заходи й акції. Підхід до профілактики повинний бути стратегічно цілісним.

3. Принцип багатоаспектності. Він припускає сполучення різних аспектів профілактичної діяльності.

Особистісний аспект припускає вплив, спрямований на позитивний розвиток ресурсів особистості.

Поведінковий аспект припускає цілеспрямоване формування в дітей і дорослих міцних навичок і стратегій поведінки, що стрес-переборює.

Просторово-центрований аспект припускає активне формування систем соціальної підтримки в рамках превентивного і реабілітаційного простору (тобто системи соціальних інститутів, соціальних центрів, спрямованих на профілактичну і реабілітаційну активність). Ця система може бути організована в окремому районі, країні, і повинна носити організований характер.

4. Принцип ситуаційної адекватності профілактичної діяльності. Він означає відповідність профілактичних дій реальної соціально-економічної, соціально-психологічної і наркологічної ситуації в країні.

5. Принцип континуальності. Він припускає забезпечення безперервності, цілісності, динамічності, сталості, розвитку й удосконалення профілактичної діяльності.

6. Принцип солідарності. Він означає солідарну міжвідомчу взаємодію між державними і суспільними структурами з використанням системи соціальних замовлень.

7. Принцип легітимності. Припускає реалізацію цільової профілактичної діяльності на основі прийняття її ідеології і довірливої підтримки більшістю населення.

8. Принцип полімодальності і максимальної диференціації. Припускає гнучке застосування в профілактичній діяльності різних підходів і методів, а не центрування тільки на одному чи методі підході.

В сучасній соціально-педагогічній літературі [4] виділяють декілька підходів щодо профілактики: 1) інформаційний, суть якого полягає в інформуванні людей про нормативні вимоги, які висуваються державою та суспільством; 2) соціально-профілактичний підхід полягає у зосередженні та усуненні або пом’якшенні першопричин, конкретних соціальних подразників, які згубно діють на свідомість, а відповідно, і на поведінку людини; 3) медико-біологічний підхід, який полягає у попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими засобами лікувально-профілактичного характеру стосовно тих людей, які страждають на різні психічні аномалії, тобто мають патологію на біологічному рівні.