0. Інновації в соціально-педагогічній практиці

Інновація розглядається як нововведення, оновлення, новизна, зміна. У контексті соціально-педагогічної теорії інновація характеризуєтья як нововведення у соціально-педагогічну діяльність (зміст, принципи, форми, методи, структуру, технології тощо), основою яких є нова соціально-педагогічна ідея, шляхами реалізації – експериментальна діяльність, носіями – фахівці соціально-педагогічної сфери [12, с. 97].

До головних завдань педагогічної інноватики як теорії інноваційних процесів в освіті та соціально-педагогічній діяльності належать: аналіз структури інноваційних процесів, умов їх прискорення; розкриття можливостей управління процесами створення та застосування на практиці педагогічних нововведень; вивчення соціокультурних проблем інновацій.

Для соціальної педагогіки термін „інновація” лишається відносно новим. Найчастіше він використовується у двох значеннях: „інновація – процес” (процес внесення нового у систему; він розвивається за певними етапами – створення, реалізація, поширення нововведення) та „інновація – продукт” (окремий засіб, ідея, методика, програма тощо). В соціально-педагогічній інновації розмежовують два аспекти: предметний (що нове створюється, впроваджується) і процесуальний (як відбувається зародження, створення, поширення, опанування, модифікація нового).

Серед основних характеристик інновації виокремлюють:

• джерело виникнення нового (зовнішнє чи внутрішньосистемне нововведення);

• мета створення нового;

• матеріальний або ідеальний продукт (що саме є новим – ідеї, концепції, методи, технології тощо);

• врахування наявного стану системи (середовища), в яку упроваджується нове;

• спрямованість (на систему в цілому або на окремі її компоненти);

• стадії процесу упровадження (зародження ідеї, її практичне втілення у продукт, застосування та поширення продукту);

• прогнозування позитивних результатів (поліпшення, оптимізація, розвиток окремих складових та системи взагалі);

• суб’єкт (взаємозв‘язок у системі взаємин між об’єктом змін та суб’єктом, що їх здійснює) [12, с. 97-98].

В соціальній педагогіці термін „інновація ” розглядається в контексті нових, недостатньо впроваджених в практику соціально-педагогічної роботи методик, узагальнення досвіду роботи педагогів-новаторів.

Процес впровадження інновацій є узагальненням та популяризацією досвіду роботи відомих носіїв передових ідей, технологій в соціально-педагогічній практиці.

В сучасних психолого-педагогічних дослідженнях передовий досвід розглядається як одне з найбільш можливих для соціально-педагогічної практики джерело нових ідей, підходів і технологій. Найчастіше соціально-педагогічний пошук будується на основі (чи під впливом) певного передового досвіду.

Значення передового досвіду в соціально-педагогічній діяльності полягає в:

• створенні проектів майбутніх перетворень;

• виявленні оригінальних ідей та задумів;

• досягненні ефективних сполучень змісту, форм та методів роботи;

• впровадженні інноваційних методик;

• узагальненні та пропаганді досягнутих результатів.

Передовий досвід – це досвід, що реалізує прогресивні тенденції розвитку соціально-педагогічної практики.

Для передового досвіду характерно:

• спирання на новітні науково-методичні досягнення;

• створення чогось якісно нового у змісті, засобах соціально-педагогічного процесу;

• досягнення оптимально можливих в конкретних умовах і ситуаціях результатів;

Переваги передового досвіду:

• педагогічна наука не може так оперативно відреагувати на новоутворення як практична робота;

• приклад колег (у формі досвіду) вирізняється яскравістю сприйняття;

• живий досвід легше запозичити, розповсюдити;

• результати передового досвіду більш реальні і наочні;

• наукові рекомендації краще застосовуються, „йдуть” в масову практику, якщо вони спочатку засвоєні на рівні передового досвіду