
- •Лекція вступ
- •32 Г (1 моль) — х л
- •1.2. Хімічний елемент
- •1.3. Основні закони хімії
- •2.1. Періодичний закон і періодична система хімічних елементів д. І. Менделеєва
- •2.1.2. Періодична система елементів
- •2.1.3. Розвиток періодичного закону
- •2.2.2. Характеристика орбіталей
- •2.2.3. Електронні формули
- •2.2.4. Властивості та енергетичні характеристики атомів
- •2.3.2. Ковалентний зв’язок
- •2.3.3. Йонний зв’язок
- •2.3.4. Водневий зв’язок
- •2.3.5. Металічний зв’язок
- •2.3.6. Взаємодія між молекулами
- •2.3.7. Комплексний зв’язок
- •3.1. Енергетика хімічних процесів
- •3.1.3. Ентропія, енергія Гіббса та напрямленість процесів
- •3.2.2. Фактори, що впливають на швидкість реакції
- •3.2.3. Каталіз
- •3.3.2. Хімічна рівновага
- •3.3.3. Принцип Ле Шательє
- •4.1. Розчини. Дисперсні системи
- •4.1.2. Розчини. Розчинність
- •4.1.3. Чисельне вираження складу розчинів
- •4.2.2. Дисоціація води. Водневий показник
- •4.2.3. Буферні розчини
- •4.2.4. Гідроліз солей
- •4.3.2. Ступінь окиснення
- •4.3.3. Теорія окисно-відновних реакцій
- •4.3.4. Найголовніші окисники і відновники
- •4.3.5. Класифікація окисно-відновних реакцій
- •4.3.6. Складання рівнянь окисно-відновних реакцій
- •4.4.2. Електродні потенціали
- •4.4.3. Ряд електрохімічних потенціалів металів
- •4.4.4. Електроліз
- •4.4.5. Корозія та захист металів
- •5.1. Основні класи неорганічних сполук
- •5.1.2. Оксиди
- •5.1.3. Основи
- •5.1.4. Кислоти
- •5.1.5. Амфотерні гідроксиди
- •5.1.7. Солеподібні бінарні сполуки
- •5.1.8. Галоген- і тіоангідриди
- •5.1.9. Металоїди (інтерметалоїди)
- •5.2.1. Місце металічних елементів у періодичній системі. Загальна характеристика металів
- •5.2.2. Фізичні та хімічні властивості металів
- •5.2.3. Характеристика й екологічна значимість окремих представників металічних елементів і їх сполук
- •5.2.1. Місце металічних елементів у періодичній системі. Загальна характеристика металів
- •5.2.2. Фізичні та хімічні властивості металів
- •5.2.3. Характеристика й екологічна значимість окремих представників металічних елементів і їх сполук
- •5.3.1. Місце неметалічних елементів у періодичній системі. Загальна характеристика неметалів
- •5.3.2. Фізичні та хімічні властивості неметалів
- •5.3.3. Характеристика й екологічна значимість окремих представників неметалічних елементів і їх сполук
- •5.3.1. Місце неметалічних елементів у періодичній системі. Загальна характеристика неметалів
- •5.3.2. Фізичні та хімічні властивості неметалів
- •5.3.3. Характеристика й екологічна значимість окремих представників неметалічних елементів і їх сполук
- •5.4.1. Класифікація органічних сполук
- •5.4.2. Характеристика найбільш екологічно значущих органічних сполук
- •5.4.3. Органічні полімерні матеріали
- •5.4.1. Класифікація органічних сполук
- •5.4.2. Характеристика найбільш екологічно значущих органічних сполук
- •5.4.3. Органічні полімерні матеріали
- •6.1. Ядерна хімія і радіохімія
- •6.1.2. Ядерні реакції
- •6.1.3. Вплив радіоактивності на біологічні об’єкти
- •6.2.1. Причини утворення і екологічні наслідки озонових дір, парникового ефекту, смогів, кислотних дощів
- •6.2.2. Чинники, що впливають на хімічний склад природних вод
- •6.2.3. Хімічне забруднення грунтів
- •6.2.1. Причини утворення і екологічні наслідки озонових дір, парникового ефекту, смогів, кислотних дощів
- •6.2.2. Чинники, що впливають на хімічний склад природних вод
- •6.2.3. Хімічне забруднення грунтів
5.1.4. Кислоти
Кислотами називаються сполуки, що містять у молекулах атоми Гідрогену, здатні заміщуватися на атоми металу з утворенням солей.
З точки зору теорії електролітичної дисоціації кислоти — це сполуки, які під час дисоціації здатні відщеплювати катіони лише одного типу — йони Гідрогену. Це визначення узгоджується з теорією Бренстеда, згідно з якою кислоти є донорами йонів Гідрогену.
Кількістю атомів Гідрогену у кислоті, здатних заміщуватися на метал, визначається основність кислоти. Н а п р и к л а д, НСl — одноосновна кислота, Н2SO4 — двохосновна, Н3РO4 — трьохосновна і т. д.
У деяких кислотах не всі атоми Гідрогену здатні заміщуватись на метал. Н а п р и к л а д, Н3РO2 — одноосновна кислота, Н3РO3 — двохосновна.
За силою кислоти поділяються на три групи: сильні (НNO3, Н2SO4, НСlO4, НІ, НВг, НСl тощо), середні (Н3РO4, Н2SO3, НSСN тощо) і слабкі (Н3ВO3, Н2СО3, НСN, НNO2, Н2S тощо).
Часто кислоти поділяються за їхньою окиснювальною здатністю на кислоти-окисники (НNO3, НClO3, НСlO2, НСlO, НNO2, концентрована Н2SO4, концентрована НСlO4 тощо) та кислоти-неокисники (НСl, НВг, НІ, Н3РO4, розбавлена Н2SO4, розбавлена НСlO4 тощо).
За складом кислоти поділяються на безоксигенні (НСl, Н2S, НСN), оксигеновмісні прості (НNO3, Н2SO4, Н3РO4 тощо), ізополікислоти (Н2S2O7, Н2В4O7 тощо) та гетерополікислоти (Н3[Р(Мо3О10)4], Н4[Sі(W3О10)4]).
Частина молекули кислоти після відщеплення від неї йона Гідрогену називається кислотним залишком. Його валентність дорівнює числу атомів Гідрогену у молекулі кислоти. Н а п р и к л а д, для кислот НNO3, Н2СO3 і Н3РO4 відповідно кислотними залишками будуть: одновалентний нітрат-іон NO2ˉ, двовалентний карбонат-іон СО32ˉ і тривалентний фосфат-іон РО43ˉ.
Водень з кислот витискується багатьма металами. Під час перебігу цієї реакції виділяється вільний водень і утворюються відповідні солі:
Zn + 2НСl = ZnСl2 + Н2↑.
Кислоти здатні взаємодіяти з основними оксидами, основами і солями з утворенням солей, наприклад:
2НNO3 + СаО = Са(NO3)2 + Н2O;
2НСl + Ва(ОН)2 = ВаСl2 + 2Н2O;
Н2SO4 + ВаСl2 = ВаSO4↓ + 2НСl.
Кислоти добувають декількома методами. Більшість оксигеновмісних кислот утворюється під час взаємодії їхніх ангідридів з водою
SO3 + Н2O = Н2SO4.
Деякі кислоти добувають, діючи на їхні солі сильнішими кислотами:
2NaСl + Н2SO4 = Nа2SO4 + 2НСl.
Хлороводень НС1 у техніці добувають синтезом з водню і хлору:
Н2 + Сl2 = 2НСl.
Деякі кислоти добувають специфічними методами, наприклад шляхом гідролізу РІ3:
РІ3 + 3Н2O = 3НІ + Н3РO3.
Кислоти, як і основи, по-різному ведуть себе під час нагрівання. Н а п р и к л а д, кислоти Н2СO3, Н2SO3 та інші настільки нестійкі, що у вільному стані не добуті — відомі тільки їхні водні розчини, а для розкладання Н2SO4, НСl, Н2S тощо їх слід нагріти до досить високої температури, (НРO3)n кипить і переганяється без розкладання.
У науковій та навчальній літературі кислоти називають за міжнародними номенклатурними правилами: назви оксигеновмісних кислот утворюють від кореня латинської назви кислотоутворювального елемента, суфіксів -ат- (вищий ступінь окиснення) або -ит- (нижчий ступінь окиснення), закінчення -на та слова «кислота». Якщо елемент може виявляти більш ніж два ступені окиснення в оксигеновмісних кислотах, то вживають префікси гіпо- (найнижчий ступінь окиснення) і пер- (найвищий). У полікислотах число атомів кислотоутворювального елемента позначається грецьким префіксом. Назви безоксигенних кислот містять суфікс -ид-.
Якщо елемент з певним ступенем окиснення здатний утворювати кілька кислот, що відрізняються між собою за числом молекул води, то їх розрізняють за префіксами в назві кислоти: до назви найбагатшої на воду кислоти додають префікс орто-, до назви найбіднішої — мета-. Н а п р и к л а д, НРO3 — метафосфатна кислота, Н3РO4 — ортофосфатна.
Деякі кислоти мають поширені побутові (тривіальні) назви, наприклад НСl — соляна кислота, НNO3 — азотна, Н2SO4 — сірчана, Н2СO3 — вугільна.
Наведемо номенклатурні назви деяких кислот:
-
Формула кислоти
Назва кислоти
HСl
НNО3
HNO2
Н2SO4
Н2SO3
HРО3
Н3РO4
Н3РO3
Н4Р2O7
Н2СO3
Н2S2O3
НМnO4
НClO
НСlO2
НСlO3
НСlO4
Н2СrO4
Н2Сг2O7
H3[Р(Мо3О10)4]
хлоридна
нітратна
нітритна
сульфатна
сульфітна
метафосфатна
ортофосфатна
ортофосфітна
дифосфатна
карбонатна
тіосульфатна
перманганатна
гіпохлоритна
хлоритна
хлоратна
перхлоратна
хроматна
дихроматна
тетратримолібдатоортофосфатна