Діяльність гетьмана п. Орлика

5 Квітня 1710 р. В Бендерах(Молдова) відбулась козацька рада, де було обрано Пилипа Орлика - найближчого сподвижника Івана Мазепи який був генеральним писарем його уряду.

Того ж дня під час козацької ради було схвалено «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорізького» (згодом цей документ називали «Конституція Пилипа Орлика») це була перша Українська конституція а також одна з перших у Європі. Конституція проголошувала незалежність від Москви та Речі Посполитої. Території України визначались згідно з Зборівським договором 1649 р. При гетьманові створювалась Генеральна рада і законодавча рада яка мала збори тричі на рік і т.д.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, шведів і поляків проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена з-під московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.

У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Бориса Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.

У червні 1714 р. Орлик переїхав з Бендер до Західної Європи. На запрошення Карла XII

Пилип Орлик із частиною старшини переїхав до Швеції. У 1720 р. Перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. З 1722 р. Змушений переїхати на територію Туреччини, де й продовжив 20 останніх років.

Гайдамацький рух на Україні у хvііі ст.

В умовах все сильнішого гноблення Правобережжя польською владою народився гайдамацький рух.

Перше велике гайдамацьке повстання на Правобережжі відбулось 1734 р. Очолив повстання начальник надвірних козаків князя Любомира сотник Верлан. Повстання охопило території Київщини, Брацлавщини, Волині, Поділля і окремі райони Галичини. Проти повстання спрямували каральні війська, як польські, так і російські. Невдовзі повстання придушили. Нові хвилі гайдамацьких рухів припали на 50-ті роки 18 ст. Чисельні сформовані загони гайдамаків захопили Умань, Вінницю, Летичів, Корсунь, Паволоч. Так як лави повстанців постійно поповнювались, придушити повстання полякам ніяк не вдавалось. Спільними діями російських і польських військ повстання 1750 року було придушене. Головною причиною поразки, як і раніше, була відсутність єдиного керівного центру. У наступні роки гайдамацькі виступи відбулися: 1754 р. – у районі Житомира, 1757 р. – Немирова й Умані, 1761 р. – Лисянки, 1764 р. – Вінниці. 1759 року хвиля гайдамацьких виступів охопила усю Україну і тривала з більшою чи меншою активністю до 1768 року.

Травень 1768-червень 1769 – період Коліївщини, найбільшого за силою і розмахом гайдамацького повстання. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Воєнні дії почались у травні. Гайдамаки звільнили Жаботин, Черкаси, Смілу, Корсунь та багато інших міст. Сили повстанців постійно зростали за рахунок морально піднесеного населення. 9-10 червня повстанці захопили Умань за рахунок того, що два полки надвірних козаків (один з яких очолював Гонта) перейшли на сторону повстанців. 26 червня 1768 р. російські війська (які обіцяли допомогти повстанцям) зрадили повстанців, захопили Гонту і Залізняка, а вже 27 червня було оточено гайдамацький табір. Польський уряд запровадив режим кривавого терору на Правобережжі. Повстанців було страчено, але Коліївщина тривала ще до червня 1769 р.

Ліквідація російським царизмом української державності у другій половині XVIII ст. У другій половині XVIII ст. частина козацької старшини намагалася відновити автономні права Гетьманщини. Останнім гетьманом став Кирило Розумовський (1750—1764). Він намагався відстоювати певну свободу Гетьманщини в галузі фінансів, здійснив перетворення у козацькому війську, провів реформу судової системи, виношував плани про заснування в Батурині університету. Почали проводитись старшинські з'їзди, де обговорювались питання поточної політики. Як тільки 1762 р. на престол зійшла Катерина П, вона відразу заявила про необхідність скасування гетьманства. Цариця наказала Розумовському скласти булаву, що той і зробив без будь-якого опору в 1764 р. Замість гетьмана була встановлена друга Малоросійська колегія. Фактична влада в колегії належала її президенту, малоросійському генерал-губернатору Румянцеву. На місцях козацьке самоуправління зберігалось до початку 1780-х років. 1781 р. поділ Лівобережжя на полки й сотні було ліквідовано. Натомість запроваджувалася загальноросійська адміністративно-територіальна система. 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. З козацького війська створили 10 регулярних полків, російської армії. З 1797 р. серед козаків почали проводитись рекрутські набори. Так само розвивалися події і на Слобожанщині. Військово-адміністративна реформа 1732—1737 рр. звела нанівець автономію краю. 1762 р. Катерина II призначила слідство над місцевою старшиною, за підсумками якого 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобідське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено гусарські полки. Поділ території на полки і сотні був також скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія. Процес ліквідації автономного устрою Лівобережжя і

Слобожанщини супроводжувався закріпаченням місцевого населення. У 60-70-ті роки XVIII ст. царський уряд видав низку указів про обмеження права вільних переходів селян з однієї місцевості в іншу. Указ Катерини II від 3 травня 1785 р. законодавчо закріпив на Лівобережній і Слобідській Україні кріпацтво. Одночасно на українські землі поширювалась дія «Жалуваної грамоти дворянству», згідно з якою козацька старшина і українська шляхта зрівнювалися в правах з російськими дворянами, що виключало її опір ліквідації української автономії у складі Російської імперії. Таким чином, на кінець XVIII ст. Україна повністю втратила особливу адміністративно-територіальну, військову і соціальну організацію, ставши звичайною провінцією Російської держави.