Комбінаторні зміни звуків

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") — зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.

При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається

огублення звука [д], а в слові тон — крім огублення [т], звук [о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку. Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки.

ири).

Отже, акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній).

АСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. assimilatio "уподібнення") — артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба].

ПОВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої звуки уподібнюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Наприклад: знан]а -> [знаії'а], сільгу -> [сіл'у],

безжалісний [беиж ал'ісшіі ], рос. отдых [бдых], высший [ВЬІШЬІІ]; нім. Zimber —>Zimmer"кімната"; англ. doefshe [dajji]; татар, урманлар -> урманнар "ліси".

НЕПОВНА (ЧАСТКОВА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба]. Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'], але не стають звуками [б] і [д].

ПРОГРЕСИВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої попередній звук упливає на наступний (стрілка, яка вказує на вплив звудів, спрямована вперед): англ. voicea [voist], нім. Zimber —≫ Zimmer, татар, имэнлэр —≫ имэннэр "дуби";

РЕГРЕСИВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція^ за якої наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба], рос. лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju:s,peipa].

КОНТАКТНА (СУМІЖНА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади).

ДИСТАНЦІЙНА (НЕСУМІЖНА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція звуків на відстані. Наприклад: сочевиця —> чечевиця, желізо —> залізо (пор. рос. железо).

ДИСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. dissimilatio "розподібнення") — розподібнен-

ня артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова,

втрата ними спільних фонетичних ознак.

Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес.

Наприклад, український займенник хто виник із колишнього кто, де стояли поряд два проривних звуки [к] і [т]. Таке сполучення звуків є важким для вимови, внаслідок чого проривний [т] впливає на однорідний за цією ознакою [к] і розподібнює його, змінюючи його на фрикативний [х]. Сполучення фрикативного [х] із проривним [т] є зручним для вимови.

Гаплологія (ВІД гр. haploos "однаковий, простий", logos "слово") —випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.

Наприклад: мінералологія —> мінералогія, трагікокомедія —> трагікомедія, дикообраз —> дикобраз, пеперець (лат.piper) —> перець, стипепендія (лат. stips "подаяния", pendere

"оплатити"^ —> стипендія, рос. знаменоносец —≫ знамено-сец, близозоркий —> близорукий, кърноносый (давньоруськ.кърнъ "короткий") —> курносый.

Результатом гаплології є староукраїнська назва березня — березоль (березіль), яка виникла з березозолъ, що спочатку позначало час, коли спалювали березу на золу, для того щоб нею золити білизну, тобто парити, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи.

Дієрєза (від rp. diairesis "поділ, розділяння") - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.

Наприклад: користний —≫ корисний, обвласть -≫ область, згибнути —> згинути, гляднути —> глянути, киднути —> кинути, утопнути —> утонути, солнце —≫ сонце, сердце -≫ серце, честний —> чесний; рос. обвращение —> обращение, обвоз —≫ обоз, обвязать —> обязать, нуждный -≫нужный, поздно —> [пдзнъ].

Епентеза (ВІД rp. epenthesis "вставка") - поява у словах додаткового звука.

Наприклад: страм із сралг "сором" ("Тепер всяк хам показує натуру, а нам мовчать? Се був би чистий страм". — Леся Українка), строк із срок, верства із верста, павук із паук; білор. павука із наука.

Метатеза (ВІД rp. metathesis "перестановка") - взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.

Субституція (ВІД лат. substitutio "підстановка") — заміна в запозичених словах чужого звука своім.

25 Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.

Функції фонеми

Зазвичай виділяють:

• конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).

Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.

Варіанти фонем є трьох типів:

Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [и^е] або [е^и] у ненаголошеній позиції.

Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.

Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].

26 Фонеми - це мінімальні одиниці звукового ладу мови, що служать для складання й розрізнення значущих одиниць мови: морфем, слів. Для виконання цієї ролі - складання й розрізнення значущих одиниць мови - фонеми повинні бути протиставлені один одному у системі мови. Такі протиставлення фонем називаються опозиції (опозиція - від лат. Oppositio - "протилежність"). Перш за все кожна фонема протиставлена нулю, тобто відсутності даної фонеми, Ср такі пари слів, де розрізнення досягається саме цим способом: худоба - кіт, вовк - віл, волок - вовк, довгий - борг, убір - бор, стільці - стілець, дару - дар, пара - пар і т. п. Перші п'ять прикладів розрізняють різні слова наявністю або відсутністю приголосної або голосною; шостий і сьомий приклади також розрізняють форми одного слова (або словоформи), а восьмий приклад - в одному протиставленні розрізняють слова (пара гнідих і гаряча пара), а в іншому протиставленні - форми одного слова ( бачу пар і не бачу пара). На протиставленні наявності фонем і їх відсутність в парадигмі словоформ засновані так звані нульові форми у граматиці (ходив-в порівнянні сходила, ніс у порівнянні з носа, носі ... і т. п., див. нижче, гол. IV, § 45 ). Тому слід спочатку розглянути структуру фонеми, а вже потім перейти до розгляду тих опозицій, до яких вони входять. тобто на послідовно вимовні у мовній ланцюгу більш дрібні одиниці, - не можна. Але фонема проте не просте, а складне явище, так як вона складається з низки ознак, що не існують самостійно, поза фонем, а співіснують одночасно в єдності фонеми; так, наприклад, в фонем [д] в російській мові ми можемо виділити ознаки дзвінкості (на відміну від глухість [т]: Не всі ознаки в складі фонем грають однакову роль, одні з них є розпізнавальних (або диференціальними), коли тільки за цією ознакою будь-яка фонема відрізняється від іншої (такими є всі ознаки російської [д] , розібрані вище); інші ознаки-невиразний-т е л ь н и е, а лише "для наповнення" склад фонеми (інтегральні), тому що немає іншої фонеми, прямо і однозначно протиставлене за цією ознакою (наприклад, ознака взривності у російського [ р] зважаючи на відсутність фрікатівних і носових приголосних того ж місця освіти в російській фонетиці), тому [горет] і [убрати] ми розуміємо як те саме слово місто, хоча [р] і [у] такі ж різні звуки, як [д] і [з]. Реальний зміст фонем даної мови - це сукупність смислоразлічітельних ознак у їх складі, завдяки чому однакові звуки різних мов як фонеми різні.

27 Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності. Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а лише в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка.

Хоча склади у словах легко визначають навіть ті мці, які не обізнані з елементарними лінгвістичними поняттями, однак у науці донині немає загальноприйнятої' дефініції складу. Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.

ЕСПІРАТОРНА ТЕОРІЯ (ЕСПІРАТОРНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ). ЗГІДНО З нею склад — це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Сучасні експериментальні дослідження заперечують це вкорінене в усі шкільні підручники визначення, оскільки доведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити і декілька складів.

ТЕОРІЯ МУСКУЛЬНОЇ НАПРУГИ. Обґрунтована мовознавцями Граммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад — це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення).

СОНОРНА ТЕОРІЯ. Обґрунтована датським мовознавцем О. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію. Вершина — момент найвищої звучності.