43Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття. На відміну від слова і словосполучення, речення ха-

рактеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будуєть-

ся за певною структурною моделлю). За основу визначення речення раніше брали різні озна-

ки, які не є самодостатніми, тобто не розкривають феномен речення. Так, зокрема, за шкільним визначенням, речення — це група слів або окреме слово, що виражає закінчену думку. Однак, далеко не всі речення виражають закінчену думку (Ай-ай-ай! Гай-гай! Ось тобі на! Що?).

Неприйнятним є й логічне визначення речення, згідно з яким речення — це вираження логічного судження.

Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність — співвіднесеність змісту речення з об'єктивною дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення трактують як реальний чи можливий, бажаний тощо. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу.

Модальність — вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба,

то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго тощо), спеціальними модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають два і більше предикативних

центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає).

Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, —

односкладними.

45 Актуальне членування речення — членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів. Нерідко засобами актуального членування служать вказівні й неозначені займенники (Товариш розказав мені таку історію. Йому допоміг хтось із друзів), видільно-

обмежувальні частки саме, тільки, лише, навіть, якраз (Про це довідалась саме мати. Тільки батько цього не знав), артиклі (Durch die Strafie ging ein Madchen "Вулицею йшло якесь дівча", A man suddenly entered the room "В кімнату раптом увійшов якийсь чоловік"; означений артикль

виражає тему, а неозначений — рему

Часто актуальне членування речення здійснюється за

допомогою контексту або конситуації: рема визначається ! шляхом віднімання із складу речення уже відомої інформації. У ситуації безпосереднього спілкування (в діалозі) тема часто опускається, а виражається лише рема:

— Що ви зараз читаєте?

— "Берестечко" Ліни Костенко.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

1) послідовний (темою наступного речення є рема попереднього):

В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в субботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми й актуальними;

2) паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях). Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим арома-