31Морфема (від гр. Morphe "форма") — мінімальна двостороння оди-

ниця мови.

Морфеми мають три основних типи значень: речове,

дериваційне і реляційне.

РЕЧОВЕ (ЛЕКСИЧНЕ) ЗНАЧЕННЯ — це узагальнене відображення дійсності, виражене поняття. Так, морфема чит- (читати, читач, читальня) виражає значення "сприймати

щось зображене літерами", морфема добр- (добрий, доброта) виражає значення позитивної оцінки, морфема дерев (дерево, дерев'яний) — значення, пов'язане з "багаторічною рослиною з твердим стовбуром".

ДЕРИВАЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ — значення, яке доповнює речове, уточнює, конкретизує його. Морфема -ач у слові читач вказує на особу за дією ("той, хто читає"), а морфема -льн- у слові читальня — на приміщення ("місце, де читають"). Дериваційне значення стосується лексики і граматики.

РЕЛЯЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ — суто граматичне значення, яке вказує на відношення між словами в реченні. Наприклад: Хлопчик читає книжку. Він дуже зацікавився цією книжкою. Тут морфеми -є, -у, -єю, -ою мають реляційне значення.

Види морфем

Морфеми поділяються на сегментні й несегментні.

Сегментні морфеми - морфеми, які виділяються шляхом сєгментування (членування) лінійної одиниці — слова. Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на корені й афікси.

КОРІНЬ — сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення. Корінь обов'язково наявний у кожному слові, через що корені кількісно не обмежені (їх кількість постійно збільшується у зв'язку з появою нових слів).

Слово може мати у своєму складі два і більше коренів: укр. водогін, англ. blackboard "дошка" (буквально "чорна дошка"), фр. timbre-poste "поштова марка",

АФІКС (ВІД лат. af f ixus "прикріплений") — службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і слоотвірне значення. Афікси мають лексико-граматичне,тобто дериваційне (руч-к-a, ви-ручити), або власне граматичне, реляційне значення (рук-а, руки, рук-ою).

Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і трансфікси.

Префікс (від лат. praefixus "прикріплений спереду") — афікс, який стоїть перед коренем. Наприклад: заїхати, в'їхати, при-їхати, виїхати, з'-їхати, пере-їхати, доїхати; англ. im-possible "неможливий", unknown "невідомий", нім. ver-kaufen "продавати", ein-treten "входити", auf-stehen "вставати". Префікси є в індоєвропейських, семіто-хамітських, кавказьких, австронезійсь-

ких та інших мовах. Відсутні вони у фінно-угорських, тюркських, монгольських, тунгусо-маньчжурських, корейській, іранській, ескімоській мовах.

Постфікс (від лат. post "після" і fixus "прикріплений") — афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і флексії (закінчення).

Суфікс (від лат. suffixus "прикріплений") — афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням: баб-ус-я, знахар-к-а, поль-к-а, орл-ин-ий; англ. teach-er "учитель", eatable "їстівний", beauti-ful "прекрасний"; нім. Schon-heit "краса".

Флексія (від лат. flexio "згинання, відхилення"), або закінчення, — змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні. Наприклад: сел-о, біл-ий, англ. Reads "читає", нім. frag-st "питаєш". Флексія виражає реляційне граматичне значення й утворює різні форми слова. Її не можна усунути зі складу слова без руйнування його цільнооформленості: вікн/о, чорн/ий, розумн/ий, пиш/у.

Інтерфікс (від лат. inter "між" і fixus "прикріплений") — афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв'язку цих коренів у одному складному слові. Наприклад: пароплав, земл-е-мір, нім. Klasse-n-heft "класний зошит", Arbeit-s-tag "робочий день".

Інфікс (від лат. infixus "вставлений") — афікс, вставлений у середину кореня. Наприклад: гр. elabon "узяв" — la-m-bano "беру", лат. pigmentum "фарба" (корінь pig-) — pi-n-go "фарбую", англ. stood "стояв" — sta-n-d "стояти".

Циркумфікс (від лат. сігсит "навколо"), або конфікс (від лат. confixus "разом узятий"), — перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. Як приклад такої морфеми можна назвати нім. ge-t, ge-en, які утворюють форми пасивного дієприкметника (Partizip II): ge-mach-t

"зроблений", ge-les-en "прочитаний". Дехто до циркумфіксів відносить усі випадки префіксально-суфіксального словотворення: за-річ-ч (я), рос. за-тыл-ок.

Трансфікс (від лат. trans "через, крізь" і fixus "прикріплений") — перерваний афікс, вставлений у перерваний корінь. Трансфікси наявні в арабській мові: bank "банк" — bunuk "банки" (трансфікси а, и-и).

Несєгментні морфеми — морфеми, які не можливо вичленити сегментуванням слова.

До них належать нульова морфема і суперсегментні морфеми.

НУЛЬОВИМИ можуть бути флексії (вода — водо, зима —зим0; рос. беле — бела), суфікси (киян-ин — киян0, болгарин — болгарв) і префікси (болг. охубав — по-хубав —най-хубав "найкращий").

СУПЕРСЕГМЕНТНИМИ (ВІД лат. super "над") є морфеми, які розміщуються над сегментами. Це морфеми наголосу (руки — руки, англ. progress "прогрес", progress "прогресувати") і морфеми тону (в деяких мовах, як, зокрема, в мові тлінгіт, майбутній час дієслова утворюється високим тоном, а минулий — низьким). Із функціонального погляду афікси поділяються на сло-

вотворчі і формотворчі.

СЛОВОТВОРЧИЙ АФІКС — афікс, який служить для творення нових слів. Наприклад: учи-пги — учитель — учите-лъ-к-а; англ. read "читати" — read-er "читач", friend "друг" — friend-ship "дружба", help "допомога" — helpless

ФОРМОТВОРЧИЙ АФІКС — афікс, який служить для творення форм того самого слова: стіл — стола, стол-у, іду — ідеш — іде, голосний — голосн-іш-ий, писа-ти — писа-в — писа-л-и; англ. book "книжка" — books "книжки", write "писати" — writes "пише", нім. Feder "перо" — Feder-n "пера", schreiben "писати" — schreib-e "пиши" — schreibst "пишеш" — schreib-t "пише".

32 Основа слова - це частина слова (як правило незмінна, або змінна), яка вказує на його лексичне значення; частина словоформи без флексії.. Основи слова можуть бути непохідні (які складаються з кореня), похідні (з кореня та/чи префіксу та/чи суфіксу) чи перехідні.

Ознаки похідності основи:

емпліцитність етимона;

здатність основи до подільності на морфеми;

наявність в основі вільного кореня, який може вживатися у складі слова без суфіксів і префіксів.

Ознаки непохідності основи:

імпліцитний характер етимона;

відсутність в основі службових морфем.

Основа вважається похідною, якщо їй притаманні всі ознаки похідності, непохідною - якщо їй притаманні всі ознаки непохідності; решту основ - перехідні основи.

Перехідні основи або вже "відірвалися" від непохідних, але ще не стали похідними, або вже втратили частину ознак похідності, проте повністю ще не перетворилися в непохідні - відповідно до двох взаємопротилежних тенденції розвитку в морфеміці української мови: 1) від похідності до непохідності і 2) від непохідності до похідності.

Похідні основи слід відрізняти від твірних - тих, від яких утворюються нові слова.

Непохідні основи бувають вільні і зв'язані.

Зв'язана основа — це непохідна подільна основа, корінь якої втратив здатність вживатися самостійно без службових морфем. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності).

Вільна основа – це непохідна основа, корінь якої вживається з іншими афіксами, утворюючи самостійні лексеми.

Розрізняють також прості і складні основи - залежно від кількості кореневих морфем в основі.

Однак, процесом ускладнення основи називають таку зміну морфемної структури слова, при якій відбувається перехід від непохідної основи в похідну (незалежно від зміни кількості коренів в основі); протилежний процес – називають спрощенням основи.

За типами основи бувають суцільні й перервані: в простій основі - один корінь, складній - два і більше. Суцільними називають основи, які не розділяються службовими морфемами.

Окремо виділяють субморфні основи — це такі основи, у складі яких, крім морфів, є субморфи