ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНА КРИЗА СИСТЕМИ

1. Неосталінізм і Україна

У жовтні 1964 р. відбулася зміна партійного керівництва СРСР – замість М.Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л.Брежнєв.

Кадрові перестановки, що відбулися після жовтневого пленуму ЦК партії, засвідчили поворот від реформаторства до неприхованого консерватизму, якоюсь мірою навіть просталінського зразка. Але цятенденція за часів брежнєвського керівництва проявила себе не відразу.

Спочатку Л.Брежнєвим були виправлені лише деякі так звані «волюнтаристські ходи» в діяльності «великого реформатора». Проте незабаром стало очевидний, що висунуте Л.Брежнєвим гасло «стабільності»насправді означає звичайну відмову від будь-яких спроб здійснення радикальних змін, що цілком задовольняло наділені владою консервативні сиди.

«Брежнєвський період» історії України був періодом часткової реанімації сталінської адміністративно-командної системи, періодом суспільного й економічного застою.

З іншого боку, цей період був часом активного пошуку прогресивними силами суспільства шляхів оновлення радянської системи і виведення її з глибокого кризового стану.

Неосталінізм політики Л.Брежнєва виявлявся в УРСР в нових хвилях політичних репресій проти інакомислячих, насамперед поборників ідеї національного відродження і суверенності України.

Вже в серпні 1965 р. в окремих містах республіки пройшли масові арешти, внаслідок яких було затримано близько 30 чоловік із середовища «шістдесятників». Більшості з них було пред'явлено традиційне звинувачення в антирадянській агітації і пропаганді».

Навесні 1966 р. у ході судових процесів за «антирадянщину» різні строки позбавлення волі отримало 20 чоловік. У мордовських таборах опинилися: науковці – брати Михайло та Богдан Горині, працівники і викладачі вузів Михайло Осадчий, Євгенія Кузнєцова, Валентин Мороз, художник Опанас Залипала, робітники Іван Гель і Анатолій Шевчук, інженери Олександр Мартиненко та Іван Русин, вчитель Михайло Озерний та ін.

Паралельно з відкритими репресивними діями в Україні з другої половини 60-х років розгорнулася активна «профілактична робота» з тими, хто підтримував і співчував «антирадянщикам». На це місцеві органи влади орієнтували «закритий лист» ЦК КПУ, у якому давалося виправдання проведеним репресивним заходам і ставилося завдання посилити «виховну» роботу з представниками вільнодумної інтелігенції. У відповідності з цим документом у республіці повсюдно пройшли відкриті партійні збори за участю громадськості, па яких засуджувались злочинні дії «відщепенців». Останніх, що персонально перелічувались у листі ЦК (близько 30 чол.), з метою «виховання.» звільняли з роботи, виключали з партії і комсомолу, виганяли з інститутів. Усілякимутискам піддавалися і члени їх родин.

Хвиля арештів і переслідувань, що прокотилася Україною в 1965-1966 рр., засвідчила зміну політичного курсу радянського керівництва і була інспірована в республіці саме з союзного центру. де також розгорталися події за аналогічним сценарієм.

Слід зазначити, що розмах репресивних дій в Україні був значно більшим, ніж в інших регіонах СРСР. Українське керівництво на чолі з П.Шелестом, як завжди, ретельно і слухняно виконало отриману вказівку згори, хоча й не було саме зацікавлене в такому розвитку подій у республіці.

Відчутні зміни стали спостерігатися і в ідеологічній сфері. Українські засоби масової інформації були переповнені статтями, спрямованими проти «буржуазної ідеології» та «українського буржуазного націоналізму».

Активізувалася цензура, відбулася справжня «чистка» редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю. Ці події значною мірою нагадували вже відомі в Україні сталінські ідеологічні «чистки» 40-50-х рр. Щоправда, репресивні заходи 60-х років за своїм розмахом значно поступалися сталінським.

Однак  суспільно-політичне життя України брежнєвського періоду характеризувалося не лише посиленням переслідувань інакомислячих. були в ньому і прояви так званої інерції «відлиги», що знайшли своє відображення в масових акціях протестів з боку « шістдесятників».

Зокрема, 4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» з різким осудом репресій, що відбувалися в Україні, виступили Юрій Бадзьо, Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл.

Сотні відомих українських діячів культури і науки, рядові службовці, робітники і студенти висловлювали своє гнівне обурення політичними репресіями 1965-1966 рр., яке відбивалося в колективних листах-протестах, адресованих керівництву держави –Л.Брежнєву, О.Косигіну, М.Підгорному.  Ці документи друкувалися у «самвидаві», переправлялись за кордон. їх автори вже майже не переслідувалися властями.