19. Система екологічної безпеки.

Головною метою функціонування системи екологічної безпеки має бути вироблення загальної стратегії у сфері раціонального природокористування та захисту навколишнього середовища, а також втілення їх у практику з метою сталого економічного та соціального розвитку держави. При цьому передбачається формування нових типів технологічних процесів, соціальної організації та управління, здатності розв'язувати екологічні проблеми та зменшувати будь-які екологічні небезпеки, що становлять значну загрозу.Екологічна безпека характеризує відсутність дій, явищ або процесів, які прямо чи побічно завдають істотної шкоди навколишньому середовищу, населенню та матеріальним об'єктам; гарантується законодавчими актами держави. Основні нормативи екологічної безпеки визначені в законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»- це гранично припустимі концентрації шкідливих речовин, гранично припустимі рівні різного шкідливого фізичного впливу на навколишнє середовище (радіоактивного, електромагнітного, акустичного), гранично припустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування.

20. Екологічний збиток та основні підходи до його оцінки.

Екологічний збиток — фактичні або можливі екологічні та соціальні втрати, що виникають у результаті певних подій або явищ, в тому числі зміни природного середовища, його забруднення.

Екологічний збиток від забруднення природного середовища визначається сумою затрат на відшкодування збитку, спричиненого окремими джерелами в межах певної території. У всіх випадках при визначенні очікуваного збитку на основі варіантних розрахунків встановлюється мінімальна сума, призначена на попередження та компенсацію впливу забрудненого середовища. Такий підхід реалізується для оцінювання екологічного збитку в масштабах промислових комплексів та окремих технологічних процесів.

Екологічний збиток формується під впливом трьох груп факторів:

— впливу (характеризує ступінь забруднення того або іншого елемента навколишнього середовища);

— сприйняття (об'єкти, що зазнають негативного впливу забруднення);

— стану (відображає рівень нормативних економічних показників, які переводять натуральні показники у вартісні).

Для кількісної оцінки екологічного збитку використовують три основні методи:

— метод прямого розрахунку, що базується на порівнянні показників забрудненого та умовно чистого (контрольного) районів;

— аналітичний метод, що ґрунтується на отриманні математичних залежностей між показниками стану відповідної економічної системи та рівнем забруднення навколишнього середовища;

— емпіричний, суть якого полягає в тому, що залежність збитку від рівня забруднення, отримана на основі двох перших методів на окремих об'єктах, узагальнюється і переноситься на однорідні досліджувані об'єкти.

24. Інструментальна база екологічної політики України. Інструменти поділяються на нефіскальні (правове забезпечення, екологічне нормування, освіта та ін.) і фіскальні (зумовлені або державними доходами(ліцензування, податки) або держ витратами(природоохоронні цільові інвестиції, фінансування екологічних програм, заходів)). Інструменти екологічної політики: 1)екологічний податок на шкідливі викиди речовин(стимулює зменшення викиду шкідливих речовин, не враховує вплив окремих забруднювачів на довкілля та ефективність використання); 2)аукціонна торгівля дозволами на забр довк(регулює шкідливі викиди речовин, що масово забруднюють довкілля); 3)мито на імпорт вживаних товарів(апрямований на зменшення забр довк товарами, що призводять до збільшення кількості відходів споживання та ін наслідків; 4)штрафи за екопорушення (стримання нераціонального природокористування при порушенні норм, стандартів); 5)екологічна реклама (рекламування продукції, що характеризується кращими екологічними параметрами, технологіями виробництва…); 6)екологічні субсидії (фін підтримка підприємств, які домоглися поліпшення якості довкілля і прир ресурсів); 7)авансово-компенсаційні інструменти (справляння екологіяного податку на відшкодування суспільних витрат на утилізацію відходів); екофонди – інструмент екополітики, за доп якого накопичуються кошти на поліпшення природокористування.

26. Регіональна екологічна політика. РЕП є органічною складовою національної екологічної політики. Для реалізації РЕП використовуються такі механізми: законодавчо-правовий, управлінський, економічний, громадсько-просвітницький. Зміст РЕП розглядається в двох аспектах. Перший – це екологічна політика держави по відношенню до регіонів (державна регіональна екологічна політика), другий – екологічна політика, яка здійснюється регіонами. Перша реалізується центральними органами державної влади, друга – місцевими органами влади і самоврядування. РЕП базується на таких принципах:

конституційність та законність; забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної систем; поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів; максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів; диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством; стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.

27. Методологічні засади екологічної сертифікації. ЕС— це функція управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність об'єкта сертифікації (продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу) встановленим екологічним законодавством вимогам. Методологічний інструментарій запровадження ЕС включає алгоритм аналізу використання методологічного інструментарію на макро- і макрорівнях; удосконалення системи і схеми сертифікації з метою використання її в ЕС; інструментарій (закони, нормативи, принципи, екологічну політику, фінансову підтримку; розробку стандартів у різних галузях; формування ціни на екологічно сертифіковану продукцію; методики екологічного аудиту; організаційно-економічний механізм розвитку ЕС; обґрунтування використання ЕС як інструменту забезпечення безпеки природокористування. За характером ЕС може бути добровільною та обов’зковою. Принципи ЕС: незалежність; об'єктивність; компетентність; відкритість (відсутні обмеження на доступ юридичних і фізичних осіб до участі в роботі системи екологічної сертифікації та до інформації про її діяльність); закритість (дотримання конфіденційності інформації, яка становить комерційну таємницю); відсутність комерційних інтересів.

28. Сутність та історія розвитку екологічного законодавства. Початки національного природоохоронного законодавства містилися в "Руській правді". У князівські часи фактично було закладено й початки формування заповідних територій — так званих мисливських угідь. У козацько-гетьманську добу джерелами українського природоохоронного законодавства були: звичаєве право і повсякденні традиції; традиційне законодавство княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьке право; законотворча діяльність національної держави, яка уособлюється, насамперед, у гетьманських універсалах. Вичерпну характеристику природоохоронних засад дає синтетичне "Зібрання українських прав" 1807 р. У них регламентовано вартість і покарання відповідних вчинків, визначено майнові та територіальні засади природокористування. До проблем, пов'язаних із мисливством і рибальством, звертаються і в останніх розділах книги. За радянських часів Україна повністю втратила можливість впливати на формування природоохоронного законодавства, оскільки виключні повноваження мав лише СРСР, зокрема, його вищі партійні органи та органи господарювання. Сприятливі умови для відновлення екологічної культури та створення її наукової правової основи виникли лише після набуття державної незалежності. Після здобуття незалежності були прийняті закони: „Про охорону НПС”, „Про охорону атмосферного повітря”, „Про державний контроль за використанням та охороною земель”, „Про відходи”, „Про екологічну мережу України” та ін. Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня та різної спрямованості. Це норми конституційні, звичайні, а також ті, що орієнтовані на соціальні відносини з приводу охорони різних природних об'єктів. Екологічне законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Система екологічного законодавства — розвиток юридичної думки в її співвідношенні з розвитком суспільства.

29. Система екологічного менеджменту в Україні. Система екологічного менеджменту - частина загальної системи менеджменту, яка включає організаційну структуру, планування, розподіл відповідальності, практичну діяльність, процедури (прийоми), процеси і ресурси, необхідні для розробки, впровадження, досягнення цілей екологічної політики, її перегляду і коректування.. Чинне законодавство передбачає три форми системи екологічного менеджменту:

а) система екологічного менеджменту щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств згідно ДСТУ 3273-95 Безпечність промислових підприємств. Загальні положення та вимоги;

б) система екологічного менеджменту відповідно до міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування; в) система екологічного менеджменту, що вмонтована до системи управління

якістю згідно міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 9001-2001. Створенням систем екологічного менеджменту в Україні займаються переважно великі та середні підприємства. Малий бізнес через нестачу людських ресурсів, часу, витрат на сертифікацію таких систем не впроваджує. До потенційних переваг, пов’язаних з впровадженням систем екологічного менеджменту ІSО серії 14000 можна віднести можливість задоволення вимог інвесторів і полегшення доступу на ринки капіталів, збільшення частки ринку підприємства за рахунок покращення його іміджу, удосконалення управління витратами, економія сировини, електроенергії, матеріалів, створення сприятливих умов для вирішення екологічних питань, розширення доступу на закордонні ринки тощо. 30. Система та принципи проведення екологічної експертизи. Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність. Процедура проведення екологічної експертизи передбачає: 1) перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія); 2) аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обгрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи (основна стадія); 3) узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія). Державна екологічна експертиза проводиться у разі: 1) наявної або можливої потенційної небезпеки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища; 2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства; 3) обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.