4. Економічна сутність та базові засади сталого розвитку.

Сталий роз­виток — це розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби

Дане поняття почали визначати за допомогою двох основних ознак — антропоцентричної і біосфероцентричної. Під антропоцентричною ознакою мається на увазі розуміння виживання людства (світу) і здатності (можливості) його подальшого постійно підтримуваного (сталого), тривалого та збалансованого розвитку, шоб наші нащадки в задоволенні своїх потреб порівняно з теперішніми поколіннями могли мати не менше можливостей щодо природних ресурсів і екологічних умов Землі та космосу. Біосфероцентрична (екологічна) ознака поняття пов'язана зі збереженням біосфери як постійної основи всього життя на Землі, її сталості і постійної еволюції, з тим, шоб подальший розвиток суспільства не проходив в екофобній формі.

Перехід до сталого розвитку потребує кардинальних перетворень, в центрі яких екологізація всіх основних видів діяльності людства, самої людини, зміни її пам'яті і розвитку нового — «сталого розвитку» як сфери розуму. Зрозумію, що такі зміни виникнуть не стихійно, а цілеспрямовано і що головним механізмом уп­равління переходом до сталого розвитку може стати гуманний розум об'єднаного людства, яке використовуватиме всі можливі соціально-економічні, політичні і технічні засоби.

Процес ноосферогенезу акцентує увагу на гуманітарно-раціональній організації управління переходом до сфери розуму, на інтелектуально-інформаційних аспектах і засобах глобального управління. Включення цього аспекту в обговорювану пробле­матику дозволяє уявляти становлення інформаційного суспільства, як рух по шляху до сталого розвитку, а різноманіття аспектів становлення сфери розуму сконцентру­вати на вирішенні детермінуючого чинника сучасності

Визначальний вплив на забезпечення сталого розвитку має інституціональний ас­пект реформування відносин власності щодо володіння природними ресурсами та їх правового регулювання. На даному етапі ринкової трансформації саме реформа відносин власності виступає відправним пунктом ефективного чи неефективного природокористування. Головним моментом цієї реформи виступає приватизація. На думку А. Голуба та О. Струкової, саме вона може кардинально змінити моти­вацію господарників. Власник, який бажає перш за все максимізувати свій прибу­ток в динаміці, раціональним чином організує процес експлуатації природних ре­сурсів. Тільки власники здатні без особливих втрат ефективно використовувати з урахуванням довгострокової перспективи природний об'єкт, який знаходиться в їх розпорядженні, оскільки постійне утримання його в продуктивному стані забезпе­чить максимум прибутку в майбутньому.

Взагалі сталий розвиток — це ідеальна модель соціально-економічного розвитку, досягти якої дуже проблематично, але прагнути цього варто.

5. Навколишнє середовище та його структура.

Навко́лишнє приро́дне середо́вище  — всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад,навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених у результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети. Відрізняється від інших складових навколишнього середовища властивістю самопідтримання і саморегуляції без корекції з боку людини.

Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні — космічний простір, а в вужчому — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Середовище, яке оточує людину, формувалось мільйони років. Воно складається із штучного середовища, створеного людьми в процесі розвитку (господарсько-побутової, промислової, транспортної, енергетичної та інших інфраструктур); природного середовища, яке утворилось в процесі еволюційного формування Землі й життя на ній; природних ресурсів, без яких неможливе існування та розвиток суспільства. Природна сфера включає в себе землю, ґрунти, надра, гідросферу, атмосферу, флору, фауну, ландшафти.

6. Природні ресурси як фактор соціально-економічного розвитку та складова національного багатства. Під природними ресурсами розуміють тіла і сили природи, які використовуються і можуть бути використанні людьми. Вони складаються з природних умов, до яких належить сонячне випромінювання, тепло землі, рельєф місцевості, клімат і власне природні ресурси – елементи літосфери, гідросфери та атмосфери, що використовуються у виробничій діяльності чи сфері споживання. Економічні межі між природними ресурсами і природними умовами – відносні. Використання сили вітру як джерела енергії перетворює його на господарський ресурс. Забезпеченість природними ресурсами, один з найважливіших економічних показників, що характеризує економічне становище країни. Природні ресурси є фактором виробництва. Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво означає перетворення їх на складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили перетворюються на суспільні продуктивні сили. Природні ресурси поділяються на реальні та потенційні. Реальні – використ. на певному рівні розвитку продуктивних сил. Потенційні – які потрібні суспільству, але не можуть бути залучені у господарський обіг з якихось причин. Природні ресурси поділяються на вичерпні (відновні та невідновні) і невичерпні. Невідновні характеризуються обмеженими запасами, використовуються лише раз (багатства надр землі). До відновних належать: грунт, рослинний та тваринний світ, деякі мінеральні ресурси (солі). До невичерпних належать: водні, космічні ресурси, атмосферне повітря, але при сильному забрудненні можливе їх якісне виснаження. Стан природно-ресурсного потенціалу країни, якісний рівень його використання, охорони і відновлення багато в чому визначають темпи економічного зростання, ефективність виробництва і добробут громадян. Класифікація природних ресурсів можлива також за ознаками: місце, займане в біосфері Землі; обмеженість і здатність до відновлення; можливість заміни при використанні; одно- або багаторазовість споживання; видовий, структурний і якісний склад, існуюча і потенційно можлива мета використання. Класифікація за генетичною ознакою ресурсу базується на поділі ресурсів за місцем їхнього розташування та джерелом формування. Поділ ресурсами за сферами географічної оболонки: космічні, ресурси атмосфери, гідросфери, літосфери, земельні, рекреаційні, ресурси біосфери, територіальні. Природні ресурси є важливим чинником соціально-економічного піднесення територіальних та локальних утворень, особливо в аграрних регіонах. Для сільських поселень природно-ресурсний потенціал в умовах масштабних трансформаційних змін є чи не вирішальним чинником повноцінного та динамічного соціально-економічного розвитку.

7. Екосистеми та їх місце у біосфері. Екосистеми є функціональними одиницями біосфери подібно до того, як клітини є функціональними одиницями організму. Термін "екосистема" запропонував у 1935 р. англійський ботанік Артур Джордж Тенслі. Кожна екосистема є цілісною стійкою системою живих та неживих компонентів, а самі екосистеми є основними природними одиницями. Найзагальнішим сучасним визначенням можна вважати таке: екосистема - це сукупність різних видів рослин, тварин та мікроорганізмів, які взаємодіють між собою та довкіллям таким чином, що вся ця сукупність може зберігатися невизначено тривалий час. Жоден біоценоз не може існувати сам по собі, незалежно від середовища - біотоп і біоценоз впливають один на одного шляхом безперервного обміну речовинами та енергією як між ними, так і всередині кожного з них, тому їх об'єднують під спільною назвою біогеоценоз Терміни "біогеоценоз" та "екосистема" дуже близькі за змістом, їх можна вважати синонімами, відмінності між ними полягають у різних підходах до їх вивчення. Основні пов'язані з тим, що терміном "біогеоценоз" позначають природний комплекс живих організмів і навколишнього середовища, у якому відбувається кругообіг речовин на конкретній ділянці земної поверхні, межі котрої можна окреслити і навіть нанести на карту. Тоді як терміном "екосистема" позначають будь-яку сукупність живих організмів і умов середовища, де може здійснюватися кругообіг речовин між живими та неживими компонентами, незалежно від того, на якій ділянці поверхні Землі це відбувається. Екосистеми - це відкриті, цілісні та стійкі системи живих і неживих компонентів, які історично склалися в біосфері на тій чи іншій території або акваторії. Дуже важливим поняттям, за допомогою якого характеризують екосистеми, є популяція. Популяція - сукупність особин одного виду з однаковим генофондом, яка живе на спільній території протягом багатьох поколінь. Основними показниками біологічної структури популяцій є чисельність, щільність та гомеостаз. Чисельність популяції - загальна кількість особин на певній території, яка постійно змінюється в результаті народження нових особин та їхньої загибелі від різних причин. Щільність популяції - кількість особин або обсяг біомаси на одиницю площі чи об'єму. Гомеостаз популяції - це підтримка оптимальної за певних умов чисельності; гомеостаз здійснюється через взаємовідносини особин.

Під час вивчення тієї чи іншої екосистеми найчастіше характеризують такі її властивості:

- структуру екосистеми, її функціональні компоненти, кругообіг речовин та енергії, тобто все, що визначає, як "працює" екосистема;

- енергетику екосистеми, напрями та швидкість руху речовин та енергії трофічними ланцюгами;

- продуктивність екосистеми у вигляді біологічної продукції і біомаси, продуктивності окремих трофічних рівнів або окремих представників біоти;

- утилізацію організмами природних ресурсів і потоку енергії;

- видовий та популяційний склад, кількісне співвідношення популяцій в екосистемі, а також просторовий розподіл окремих елементів екосистеми.

Виділення та просторове виокремлення різних екосистем роблять досить довільно. Чіткі межі між ними трапляються рідко (наприклад, майже завжди є чітка межа між водною і наземною екосистемами). Між іншими екосистемами встановлюється перехідна зона, що має особливості, властиві обом суміжним системам.

8. Необхідність та сутність економічної оцінки природних ресурсів, її об’єкти та критерії. Економічна оцінка природних ресурсів є відправним пунктом визначення їх ціни, яка в умовах ринкових відносин є чи не найвизначальнішим фактором товарно-грошових відносин, пов’язаних зі створенням додаткових вартостей у сфері природокористування та відчуження частини «природного капіталу». Тому розроблення методологічних підходів, які враховуватимуть рідкість ресурсу, його соціально-економічні і виробничо-технічні характеристики, ступінь освоєності та доступності, є важливою науковою проблемою, яка потребує поєднання методів оцінки, що використовувалися в умовах планової економіки, і методів, що притаманні ринку. Оцінка природних ресурсів зумовлюється: а) необхідністю точного врахування реальних затрат та вигод за проектами, що призначені для реалізації, важливістю врахування всіх екологічних наслідків кожного проекту. Це сприяє реалізації природоохоронних заходів, що є одним з базових чинників забезпечення сталого розвитку суспільства; б) необхідністю корекції національних рахунків держави з метою включення до них «амортизаційного природного капіталу»; в) необхідністю здійснювати адекватне цінове регулювання природокористування, спрямоване на стимулювання раціонального використання природних ресурсів, шляхом встановлення ставок оподаткування, що відображають їх реальну вартість. Необхідна є оцінка ресурсів з метою порівняння різних їх видів між собою. Така оцінка дасть можливість сформувати природно-територіальні комплекси, визначити оптимальну галузеву структуру регіонів, розрахувати природно-ресурсний потенціал певної території. Завдання економічної оцінки: вибір оптимальних параметрів експлуатації прир.рес.; визнач. економ. Ефективності інвестицій у природно-рекреаційний сектор; визнач. розмірів збитків від нераціонального і некомплексного використ.; відображення оцінки частки прир.рес. у структурі національного багатства; встановлення платежів і акцизів за використ.; визнач. заставної ватрості природних об’єктів і рес.; прогнозування і планування використ. прир.рес.; визнач. величини компенсаційних платежів, пов’язаних з вилученням прир.рес. з обігу. З розвитком ринкових відносин завданням оцінки прир.рес. стає регулювання відносин в угодах з природними об’єктами при придбанні і передачі майнових прав за даними об’єктами; а також розробка і реалізація інвестиційних проектів залучення прир.рес. у господарський обіг; обґрунтування комерційної ефективності угод з розподілу продукції при розробці родовищ корисних копалин у рамках реалізації спільного інвестиційного проекту із залучення іноземного капіталу.

9. Методичні підходи до оцінювання природних ресурсів. Виділяють три основні підходи: затратний – визначення вартості прир.рес. виступають затрати на його розвідку, освоєння, видобуток та транспортування; результативний – пропозиція, попит на прир.рес., його рідкість та доступність; відтворювальний – визначення величини витрат на відтворення запасів чи прир.рес., які залучені у господарський обіг. Економічна оцінка повинна базуватися на обґрунтованій методологічній та методичній основі. Сукупність загальних теоретичних положень, що характеризують механізм побудови економічної оцінки видно у вигляді методологічного підходу. Він передбачає вивчення та створення теоретичного підґрунтя. Початковим був затратний підхід. Було розроблено вартісну концепцію – за основу розрахунку беруть прямі затрати суспільства, що створили можливість використ. того чи іншого виду прир.рес. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу виконує такі функції: облік природних ресурсів та умов (оцінюється як національне багатство); вибір варіантів використання ресурсів та умов (проводиться в межах окремого регіону для визначення переваги в експлуатації).

10. Облік природних ресурсів та екологічний моніторинг. Розрізняють такі види обліку природних ресурсів: а) державний облік (проводиться періодично) – здійснюється за єдиною системою показників: ступінь вивченості, ступінь користування, напрямок користування, кількість, якість складу структури та технології переробки; б) детальний облік (ведеться на підприємствах) – дані заносяться в спеціальні книги, його основою є аналіз динаміки прир.рес. Завдання обліку: оцінка природних багатств та ступеня забезпечення ними, аналіз динаміки прир.рес. та їх використ., оцінка впливу господарської діяльності на природні ресурси, прогнозування та планування стану прир.рес., техніко-економічне обґрунтування розвитку та розміщення галузей національного господарства, проектування підприємств з використ. та відновлення прир.рес. Важливою складовою політики регулювання природокористування є здійснення екологічного моніторингу – комплексу наукових, технічних, технологічних, організаційних заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку природних та технологічних процесів. Він передбачає реєстрацію метеорологічних та інших природних явищ, контроль за дотримання санітарно-гігієнічних норм, створ. і здійснення коротко- та довгострокових технологічних, екологічних заходів. У процесі видобутку корисних копалин моніторинг покликаний забезпечити економічно доцільний видобуток з надр землі їхніх запасів, не допускати при експлуатації родовищ заподіяння збитків навколишній земельній поверхні, водам та повітрю.