47. Філософські уявлення про структуру і рівні організації матерії.

Мате́рія (від лат. materia — деревина як будівельний матеріал) — поняття філософії, яке в різних історичних епохах, школах та філософських дисциплінах має різне значення. Перші формулювання поняття відомі з античної грецької філософії Платона, Аристотеля, стоїків. Особливого розвитку це поняття набуло в натурфілософії.

Всі об'єкти природи (живої та неживої природи) можна представити у вигляді системи, що володіють особливостями, що характеризують їх рівнів організації. Концепція структурних рівнів живої матерії включає уявлення системності та пов'язаної з нею організацією цілісності живих організмів. Жива матерія дискретна, тобто ділиться на складові частини більш низькій організації, що мають певні функції. Структурні рівні розрізняються не тільки класами складності, але і по закономірності функціонування. Ієрархічна структура така, що кожен вищий рівень не управляє, а включає нижчий. Діаграма найбільш точно відображає цілісну картину природи і рівень розвитку природознавства в цілому. З урахуванням рівня організації можна розглядати ієрархію структур організації матеріальних об'єктів живої та неживої природи. Така ієрархія структур починається з елементарних частинок і закінчується живими спільнотами. Концепція структурних рівнів вперше була запропонована в 20-х р.р. нашого століття. Відповідно до неї структурні рівні розрізняються не тільки за класами складністю, але по закономірностям функціонування. Концепція містить у собі ієрархію структурних рівнів, у якій кожен наступний рівень входить в попередній.

48. Єдність матерії і руху. Рух і спокій. Рух і розвиток.

Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди хвилювала філософську думку. Вже філософи стародавнього світу мали стихійно-діалектичні уявлення про світ. Вони вважали його єдиним і різноманітним, таким, що постійно змінюється, зберігаючи свою цілісність. Одним із перших, хто осмислив мінливість як взаємоперетворення протилежностей, був Геракліт. Старогрецькі філософи помітили також і суперечливість руху, труднощі його вираження в логіці понять (апторії'Зенона). Вчення про суперечливість руху знаходимо також і в філософії стародавніх Індії та Китаю (Лао-Цзи та ін.). Філософи Нового часу на основі наукових досліджень сформулювали метафізичну концепцію руху, в якій намагалися звести всі форми руху до найпростішої — механічної. Ця концепція виступала складовою частиною метафізичного і механістичного матеріалізму. Проте і в той час існувала ідея нерозривності матерії й руху (Дж.Толанд, французькі матеріалісти, М.В.Ломоносов та інші). У рамках ідеалістичної системи Гегель розвинув діалектичну концепцію руху й розвитку як результат і вираження внутрішніх суперечностей. Однак носієм саморуху він вважав не матеріальну дійсність, а абсолютну ідею (дух, світовий розум). Природничо-наукові відкриття XIX століття сприяли становленню діалектико-матеріалістичного вчення про рух. Згідно з цим вченням, рух ? способом існування матерії, її загальним атрибутом; матерія існує не інакше, як у русі. Як підкреслював тоді Ф.Енгельс, уся доступна нам природа утворює певну систему, зв'язок тіл, і те, що ці тіла перебувають у взаємозв'язку, означає, що вони взаємодіють між собою, а ця взаємодія і є рухом. Підкреслюється думка про те, що матерія немислима без руху, і якщо вона протистоїть нам як щось дане (нестворюване й не знищуване), то це означає, шо рух нество-рюваний і незнищуваний1. І ці висновки спрямовані проти ідеалістичних і метафізичних уявлень про матерію як пасивну сутність, яка може змінюватися лише під впливом зовнішніх сил. Насправді ж рух — це внутрішньо притаманна властивість матерії, яка являє собою не пасивну, а активну сутність. Отже, як би ми не "заглиблювались" в неї, ми не знайдемо такої частинки, якій не був би притаманний рух. З другого боку, нема і руху без матерії. Всякий рух матеріальний. Це положення несумісне з так званим "енергетизмом", суть якого в підміні поняття матерії поняттям енергії (зведення матерії до енергії). Спроба мислити рух без матерії призводить до ідеалізму2. В сучасних умовах ще існують деякі форми енергетизму, які грунтуються на сумнівних поясненнях певних відкриттів у фізиці. Так, формула Е = тс2, яка виражає взаємозв'язок і еквівалентність маси і енергії, тлумачиться енергетистами так, немовби виражає взаємоперехід останніх, причому маса ототожнюється з енергією. Насправді ж "маса" і "енергія" виражають певні властивості матерії: маса — міру інертності, а енергія — міру руху. Між ними існує певна залежність, але "перетворитися" одне в інше вони не можуть. Представники енергетизму прагнуть також довести, що й проявом "перетворення" матерії в енергію є так зване явище "дефекту маси" при термоядерних реакціях. Суть цього явища полягає в тому, що синтез чотирьох ядер водню в одне ядро гелію призводить до зменшення маси. Але при цьому не масаперетворюється в енергію, а речовина перетворюється в поле. Останнє, як відомо, не має маси спокою. Наукова філософія доводить, що рух завжди виступає саморухом. Його джерелом є суперечності, які притаманні предметам і явищам. В самому русі теж є протиріччя, оскільки він "є єдністю неперервності (часу і простору) і перервності (часу і простору)... Рух є суперечність, є єдність суперечностей"1. Гострою є суперечність між рухом і спокоєм, мінливістю і стабільністю. В поняття "спокій" наукова філософія вкладає такий зміст, як: а) наявність протягом певного часу незмінності, по стійності, визначеності предметів властивостей і відношень, станів, процесів і т.д.; б) нерухомість одного тіла відносно іншого. Таким чином, у поняття спокою вкладають такий же широкий зміст, як і в поняття руху.