
- •Філософія і мудрість. Предмет та функції філософії.
- •Міфологія як тип світогляду.
- •Проблема систематизації філософських категорій.
- •Філософія у Стародавній Індії (загальна характеристика).
- •Філософські школи Стародавнього Китаю.
- •Антична філософія (загальна характеристика).
- •Філософія Платона (вчення про ідеї, теорія пізнання, вчення про державу).
- •Особливості середньовічної філософії.
- •Антропоцентризм та гуманізм філософії епохи Відродження.
- •Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •Проблема людини у філософській антропології.
- •Філософська думка в Україні.
- •“Філософія серця” п. Юркевича.
- •Поняття та ґенеза свідомості.
- •Свідомість і психіка. Несвідоме, свідоме, надсвідоме.
- •Проблема розвитку свідомості у ххі столітті.
- •Поняття пізнання. Основні проблеми пізнання та їх класифікація.
- •Типи пізнання
- •Поняття істини (об’єктивна, абсолютна, відносна, конкретна) та її критеріїв.
- •Провідні теорії пізнання (скептицизм, діалектика, агностицизм, конвенціалізм, синергетика).
- •Поняття класу, верстви, прошарку. Родина, колектив, нація, етнос, раса.
- •«Масове суспільство»: сутність, проблеми, наслідки.
- •Основні категорії філософії економіки (виробництво, капітал, продуктивні сили, виробничі відносини).
- •Онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •Філософські уявлення про структуру і рівні організації матерії.
- •Єдність матерії і руху. Рух і спокій. Рух і розвиток.
- •Онтологічний поворот у філософії хх ст.
- •Основні категорії сучасної онтології: життя, екзистенція, свобода, темпоральність, відчуження, абсурд, жах, тривога, нудота.
- •Цінності як ядро духовного світу людини.
- •Поняття «дух», «душа», «духовність».
- •Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •Плюралізм цінностей: проблема соціального вибору.
- •Вирішення питання про сенс життя у філософії.
- •Поняття культури. Типологія культур.
- •Проблема співвідношення культури та цивілізації.
- •Цивілізація як форма існування і розвитку суспільства.
- •Історичні типи цивілізації, їх залежність від технічного забезпечення в сфері суспільного виробництва, свободи особистості в соціальній і духовній сфері.
- •Зміст і основні ознаки сучасної інформаційно-комп’ютерної цивілізації.
Поняття істини (об’єктивна, абсолютна, відносна, конкретна) та її критеріїв.
І́стина — одна з центральних категорій гносеології[1], правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини[2], її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності[3].
У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом[4]. В мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні[4]. У формальній логіці істиною вважають одне з двох логічних значень, яке приписують судженням (висловлюванням).
Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.
Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).
Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.
Провідні теорії пізнання (скептицизм, діалектика, агностицизм, конвенціалізм, синергетика).
У філософії, скептицизм означає одну з наступних позицій:
(принципову) обмеженість знання,
отримання інформації про дійсність через сумніви та постійні перевірки чи експерименти,
брак певності в існуванні позитивних мотивів для людських вчинків (цинізм).
У класичній філософії, скептицизм означає вчення '(Οι Σκεπτικοί), філософіської школи, представники якої стверджували, що вони не «заявляють нічого, але лише висловлюють власну думку». У цьому сенсі, філософський скептицизм — філософська позиція уникнення того, щоб постулювати остаточну істину. Застосований до себе, скептицизм поставив би під сумнів, чи є скептицизм прийнятною позицією взагалі.
Діале́ктика (грец. διαλεκτική — «мистецтво сперечатись», «міркувати») — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.
ринципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної реальності й виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні.
Агностици́зм (грец. a — «не, без», грец. γνώσις — «знання, пізнання») — філософська установка, відповідно до якої неможливо однозначно довести відповідність пізнання дійсності, а отже — вибудувати істинну всеосяжну систему знання.
Агностицизм (грец. α-γνωστικισμός — від гностицизм (див. гнозис)) — філософський погляд, який доводить, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб'єктивного досвіду, сприйнятого індивідом
Конвенціоналі́зм — напрямок у філософії науки, основна засада якого полягає в твердженні, що наукові знання є тільки певними домовленостями, конвенціями між науковцями. Засновником конвенціоналізму був Анрі Пуанкаре.
Побудова неевклідових геометрій привела Пуанкаре до думки, що визначення того, яка із геометрій відповідає дійсності неможливе. Початок 20-го століття був також переломним для фізики - на зміну класичній фізиці почали приходити нові ідеї. Саме в цих умовах виникли сумніви в можливості правильного відтворення дійсності науковими теоріями, що й стало причиною виникнення конвенціоналізму.
Синергетика (англ. Synergetics, від грецького. син — «спільне» і ергос — «дія») — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір.
Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі — в цілому — можуть з'явитися властивості, якими не володіє жодна з частин. Оскільки йдеться про виявлення та використання загальних закономірностей в різних галузях, тому такий підхід передбачає міждисциплінарність. Останнє означає співробітництво в розробці синергетики представників різних наукових дисциплін. Тому термін синергетика використовується як в природничих науках, так і в гуманітарній сфері
Роль практики у процесі пізнання, її абсолютний і відносний характер.
Наукове пізнання - це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого споглядання до абстрактного мислення і від останнього - до практики. Це є головною функцією наукової діяльності.
Суспільство та його основні сфери.
Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.
Термін суспільство іноді заміняють запозиченим з латинської мови словом соціум. Відповідно, прикметник соціальний у багатьох контекстах синонімічний прикметнику суспільний.
У суспільстві існують, як правило власні культурні та історичні надбання, суспільні норми та установи. У кожному суспільстві є свої власні суб'єкти соціального спілкування — особа, сім'я, клас, група, нація, держава та інші. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я. Суспільство — основоположна категорія філософії, соціології та антропології.
Окремим видом суспільства є людство — спільнота всіх людей на планеті Земля.
В процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні суспільні відносини. Соціальні відносини охоплюють всі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносини включають в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну; соціально-політичні - політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовно-культурні - моральні, релігійні, худжньо-естетичні, наукові відносини. Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин.
Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. Характер і рівень матеріального виробництва визначається способом освоєння природи, тобто способом виробництва
Соціально-політична сфера життєдіяльності - це сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Вона пов'язана з формуванням в процесі історії соціальних спільнот (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, етносів, різноманітних соціальних груп) і соціальних інститутів - форм організації і регулювання стосунків в суспільстві
Духовно-культурна сфера є процесом духовного виробництва, процесом формування і функціонування об'єктивних форм духовного життя - мистецтва, моралі, релігії, філософії, науки, культурних цінностей, суспільних цілей, ідеалів, а також таких явищ культури, як виховання, освіта.
Поняття і форми суспільної свідомості.
Суспі́льна свідо́мість — сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.
Суспільні відносини виникають:
Між індивідами як частиною соціальної групи;
Між групами індивідів;
Між окремими індивідами та групами індивідів.
Соціальна структура суспільства. Соціальна стратифікація та мобільність.
Соціальна структура — внутрішній устрій суспільства або соціальної групи, що складається з певним чином розташованих, впорядкованих частин (в групі — соціальних індивидів, осіб), що знаходяться у соціальному зв'язку, взаємодіють між собою.
Соціа́льна стратифіка́ція — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.
Соціальна мобільність — перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої. Поняття було введено П. Сорокіним у 1927 р.