55. Єдність матерії і руху. Рух і спокій. Рух і розвиток.

56. Онтологічний поворот у філософії ХХ ст.

а) Онтологія людини у філософській антропології М.Шелера

Двадцяте століття в історії філософії відзначається тим, що відбувається так званий антропологічний поворот, тобто людина, її життя у світі, соціокультурний контекст її існування стають предметом філософських студій цілої низки шкіл і напрямів новітньої філософії (екзистенціалізм, персоналізм, філософська антропологія тощо). Людина в цих концепціях постає або як закономірний результат еволюції Універсуму (філософська антропологія, Теяр де Шарден), або як “закинута” в гущу складних і суперечливих суспільних та міжлюдських взаємин (екзистенціалізм).

Один з фундаторів філософської антропології М.Шелер (1814-1928) проблему буття розв’язує з позицій людини. Основні його ідеї викладені в праці “Місце людини в космосі” (1928). Проблема людини, як він сам казав, була для нього провідною впродовж усього творчого життя. Філософ наполягав на тому, що онтологія духу і світу передує будь-якій теорії пізнання. У своїх пошуках розв’язання проблеми буття людини і світу Шелер використовує сучасні йому знання з галузей природничих, соціальних та гуманітарних наук (власне філософську антропологію, біологію, експериментальну психологію, соціологію тощо). Він показує, що людина як результат еволюції Всесвіту посідає справді виняткове місце, оскільки, з одного боку, живе у світі емпіричної реальності, а з іншого – вона підноситься над світом, де стає співмірною з цінностями, найбільшою з яких є Бог. Тож вона щоразу прагне вийти за межі своєї тілесності до Бога через глибинне почуття любові. Такі почуття мають не індивідуально-психологічний, а космічний вимір. Тим-то людина опиняється між двома полюсами, протилежними силами, що пронизують Універсум і визначають її спрямованість знизу догори – від “життєвого гону” до Абсолюту. До того ж вище стає таким завдяки відмові людини (як “аскета життя”) од цінностей біологічного існування. Отже, за Шелером, людина у своєму бутті належить до світу й водночас підноситься над ним, що робить Космос людиновимірним, а людина набуває універсально-космічних вимірів. Тим-то з учення Шелера випливає, що світ є онтологічним підґрунтям для людини, а людина стає смислом існування світу.

57. Основні категорії сучасної онтології: життя, екзистенція, свобода, темпоральність, відчуження, абсурд, жах, тривога, нудота.

58. Цінності як ядро духовного світу людини.

Духовний світ людини складають думки, переживання, цінності, ідеали, погляди, уявлення, віра. Основою духовного світу людини є цінності. Цінності орієнтують людину у світі явищ і спрямовує її діяльність. Цінності є тими явищами природи чи суспільства, які корисні потрібні людям того чи іншого суспільства, як дійсність, цілі або ідеали. Таким чином, цінності є узагальнюючим поняттям для таких явищ духовного життя, як ідея чи ідеал, моральна норма, художній твір. Вони пов’язані з інтересами людей через систему розподілу праці; через особисті зв’язки, які виникають між тими, хто створює духовні цінності, й навколишнім середовищем, через визнання тієї чи іншої цінності з боку публіки, аудиторії, ідеології чи культури; через важелі фінансового, ідейного, соціально – політичного впливу на внутрішній світ творця цінностей та на засоби його діяльності. Цінності є предметом потреб людини. Такими предметами можуть бути річ чи ідея, внаслідок чого цінності поділяються на матеріальні і духовні. Матеріальними цінностями є знаряддя і засоби праці та речі безпосереднього споживання. Духовні цінності - це ідеї: політичні, правові, моральні, естетичні, філософські та релігійні. Але всі цінності є продуктом суспільного виробництва, призначеними для задоволення потреб, вони опосередковують взаємодію людей у їхньому житті. Тому предметні цінності є відображенням значення речей у людському житті, вони оцінюються людиною у таких поняттях, як «позитивне» і «негативне» (наприклад, як добре і зле, хороше і погане, прекрасне і потворне, істинне і хибне, дозволене чи недозволене, справедливе чи несправедливе, правда і неправда).

Способом та критерієм оцінки є суб’єктивні цінності – сукупність настанов і оцінок, наказів та заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її повсякденної діяльності. Здатність цінностей бути регулятором й орієнтирами людських відносин і поведінки людей обумовлена суспільним характером цих цінностей.

Духовна особистість – це повне поєднання окремих станів свідомості, конкретно взятих духовних здібностей і якостей. Пошук коренів духовності відбувається і в самій людині, особливостях її особистості і схильності до рефлексії, і в продуктах життєдіяльності: об’єктивації вищих проявів людського духу, творчості.

Важливим джерелом творчості суб’єкта є моральні норми, на які він орієнтується в своєму житті. Духовне Я розуміючого світ суб’єкта формується в процесах смислоутворення - породження смислу як конкретних ситуацій, так смислу життя в цілому.

Розподіл дійсності за допомогою цінностей на позитивно – значуще, негативно – значуще, та ціннісно – нейтральне полегшує нам вибір, допомагає бути впевненішими в різноманітних життєвих ситуаціях. Проте позитивно – значуще в одному відношенні може бути негативно – значущим. Краса може бути втіленням зла, героїчна дія може бути несправедливою, хибна думка – естетично привабливою. Категорії ціннісного вибору завжди відносні, зумовлені поточним моментом, історичними обставинами, тому що переводять проблему істини в маральну площину.