49. Основні категорії філософії економіки (виробництво, капітал, продуктивні сили, виробничі відносини).

Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.

Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії (історичний матеріалізм). Суспільство розглядається марксизмом як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певну суспільно-політичну формацію. Тобто, не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля — теза містить антитезу). За Марксом — буржуазне суспільство є останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.

У застосуванні до історії марксизм доводить неминучість переходу до вищої суспільної формації: від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і, врешті-решт, до безкласового суспільства. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби — у випадку капіталізму між буржуазією і пролетаріатом. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.

Варто зазначити, що марксизм - це не тільки ідеологія, але й політична програма дій. Маркс і Енгельс займали колективістську і спрямовану на конфлікт політичну позицію. Як каже сам Маркс: «філософи тільки по-різному п о я с н я л и світ, а мова йде про те, щоб його з м і н и т и»[5]. У своїх теоретичних працях Маркс та Енгельс “перевернули діалектику Геґеля догори ногами”, визначивши сучасний їм капіталізм як один з кількох щаблів історії, який став гальмом суспільного розвитку і повинен поступитися місцем вищим етапам суспільного розвитку – соціалізму і комунізму. Рушійною силою суспільного прогресу вони вважають класову боротьбу, а пролетаріат – провідною верствою суспільства. Свою історичну місію «могильника капіталізму»[6] пролетаріат виконає за допомогою свого бойового авангарду - комуністичної партії, шляхом встановлення диктатури пролетаріату. Маркс і Енгельс пропагували ідею поширення пролетарської революції в ряді країн і вірили у можливість створення т.зв. Сполучених Штатів Європи. Основним лозунгом міжнародної організації трудящих було гасло: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»[7] У своїй фундаментальній праці «Капітал» Маркс критикує економічну теорію капіталізму як таку, яка заснована на експропріації власниками результатів найманої праці робітників (додаткової вартості). У зв’язку з цим висувається лозунг “експропріації експропріаторів”. Вони приймають ідею логіки історії Геґеля, але ідеологія, в їхньому розумінні, є відображенням матеріальних засобів виробництва, що лежать в її основі (т.зв. економічний детермінізм). За словами Маркса й Енґельса, «Історія всіх дотеперішних суспільств — се історія клясової боротьби»[8]. а ворогуючі кляси є завжди наслідком способів виробництва та обміну, себто економічних умов їхнього часу. Економічна структура суспільства завжди визначає той базис, відштовхуючись від якого, ми можемо дати певне пояснення всієї надбудови юридичних і політичних інституцій, а також релігійних, філософських та инших ідей певного історичного періоду. Класова боротьба перестане бути рушійною силою історії тільки в майбутньому комуністичному суспільстві, коли будуть ліквідовані класи, що саме є основним завданням комуністів.

Велика частина творчої спадщини марксизму присвячена пропаґанді міжнародного комуністичного руху, що для нього Маркс і Енґельс 1848 року написали проґрамний документ під назвою «Маніфест комуністичної партії». У ХХ ст. багато країн проголошували курс на побудову соціялізму (або комунізму) за марксистською проґрамою. Найбільшими з них були Союз Радянських Соціялістичних Республік і Китайська Народна Республіка.