33. Проблема розвитку свідомості у ххі столітті.

особливо відчутним стає протиставлення моралі та моральності. Моральність характеризується не просто низьким рівнем моралі, вона стає далекою від моралі. Цінності моральної свідомості (добро, обов'язок, відповідальність, справедливість, честь, гідність), моральної діяльності (вчинок, подвиг), моральних відносин (повага, милосердя, дружба, любов) стають лише "гарними словами";

34. Поняття пізнання. Основні проблеми пізнання та їх класифікація.

Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності людей, тобто знання не народжуються в свідомості людей самі собою. Пізнання може зростати лише на родючому ґрунті реальної справи. Реальні справи людей формують практику.

Практика — це суспільно-історична діяльність людей, спрямована на змінення природи, суспільства та самих себе з метою задоволення своїх потреб.

Практика включає всю розмаїту діяльність людей. У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль: по-перше, вона є основою пізнання; по-друге — рушійною силою його; по-третє — кінцевою метою пізнання; по-четверте — критерієм істини.

Практика була і є основою виникнення і розвитку всіх наук. Саме потреби практики не лише в минулому зумовлювали виникнення тих чи інших галузей пізнання. Вони постійно стимулюють і сучасний його розвиток. Всі сторони пізнавальної діяльності, усі її необхідні моменти прямо чи опосередковано в основі своїй мають практичне походження. В процесі освоєння суспільної практики формується суб'єкт пізнання. Всі його пізнавальні здібності й здатності в остаточному підсумку мають практичне походження. Роль практики як основи пізнання полягає також у тому, що завдяки їй суб'єкт нібито "втручається" в природний процес і, перетворюючи його, відкриває нові процеси і явища, які стають об'єктами пізнання.

Людина, змінюючи предмети в процесі практики, має можливість розглядати їх з усіх сторін, граней, зв'язків, які закриті для пасивного споглядання. Від рівня розвитку практики залежить, наскільки глибоко людина може осягнути сутність дійсності. В процесі практики створюються та удосконалюються також засоби пізнання: прилади, експериментальні установки тощо.

Практика є також рушійною силою пізнання, тому що саме вона постійно ставить перед пізнанням певні проблеми і завдання, вимагаючи їх вирішення. Саме потреби практики визначають напрямок наукових досліджень, характер розвитку пізнання, його спрямованість і темпи. Людина в процесі практики змінює умови своєї життєдіяльності, а вони, в свою чергу, ставлять нові питання, які можуть і мають бути вирішені в процесі пізнання.

Практика є також і метою пізнання. Пізнання здійснюється не заради самого пізнання, а насамперед є необхідною умовою практичної перебудови світу. Саме цим визначається основне призначення і гуманістична функція пізнання.

Пізнання явищ природи і суспільства можливе лише в процесі самої практики, практичного впливу людини на оточуючу його природу і суспільне життя. Річ до тих пір буде залишатися таємницею для людини, "річчю у собі", доки її не торкнеться практика, праця. Лише в процесі практичного перетворення природи людина може з "речі у собі" зірвати печатку невідомості, перетворити її в "річ для нас", у річ, що пізнана. Знання, яким керується людина в своїй життєдіяльності, завжди є неповним, обмеженим певним рівнем, досягнутим наукою в певний час, "насьогодні". Але практична діяльність не може чекати, поки будуть одержані більш глибокі знання і постійно піддавати сумніву їх істинність. В іншому разі вона взагалі не могла б функціонувати і розвиватися. Практика потребує негайного застосування усіх набутих знань як цілком повних, досконалих, всебічних.

Отже, на кожному конкретному історичному етапі розвитку людське знання, будучи обмеженим та неповним, самою практикою організовується в завершену і всеосяжну систему, яка має дати цілком адекватні відповіді на всі або майже всі питання, вирішення яких забезпечує функціонування та розвиток життєдіяльності людини і суспільства.