2.2.1 Основні поняття

Бiблiотекою називається файл, який мiстить кiлька пiдпрограм i органiзований у такий спосіб, що кожну з цих пiдпрограм можна вилучити з бiблiотеки й приєднати до будь-якої “зовнiшньої" головної програми. На рис. 9.1 зображено, яким чином одна з підпрограм бібліотеки (пiдпрограма-2) долучається до двох рiзних головних програм. Окрiм пiдпрограм, бiблiотеки можуть мiстити оголошення констант, змiнних та типiв, якими також може користуватися довiльна "зовнiшня" програма.

Файл-бiблiотека
Пiдпрограма-1			Пiдпрограма-2				. . .		Пiдпрограма-N
			ß ß
	Файл головної програми-1				Файл головної програми-2

Рисунок 9.1 − Зв’язок між бібліотекою та програмами

Розрiзнюють так званi системнi бiблiотеки, якi входять до складу системи Delphi, i власнi бiблiотеки (або бiблiотеки користувача), якi можна будувати самому. Кожна придатна до використання бiблiотека є файлом на диску.

Перелік системних бібліотек, необхідних для виконання проекту в Delphi, можна побачити в операторі uses на початку текcту його головного модуля:

uses

Windows, Messages, SysUtils, Classes, Graphics, Controls, Forms, Dialogs,

StdCtrls, ExtCtrls;

Детальну iнформацiю про склад системних бiблiотек ви можете дiстати, користуючись HELP-системою Delphi.

Пiсля трансляцiї exe-модуль програми вже мiстить усi вилучені з бiблiотек пiдпрограми i тому програма виконується незалежно вiд наявності бiблiотечних файлiв.

2.2.2 Залучення бібліотек до проекту

Щоб залучити власну бібліотеку (бібліотеки), достатньо написати у програмi оператор:

uses iм'я бiблiотеки-1, iм'я бібліотеки-2, . . ., iм'я бібліотеки-N;

Цей оператор записують попереду будь-яких оголошень програми (попереду першого з операторів label, const, type чи var) або першим у розділі implementation. Системні бібліотеки автоматично залучаються до проекту під час його створення.

Природно, що для правильного виклику бiблiотечних пiдпрограм із "зовнiшньої" головної програми необхiдно знати оголошення всiх параметрiв i типiв цих пiдпрограм у бiблiотецi.

Наприклад, якщо ми бажаємо використати процедуру Pslau, призначену для розв'язку системи лiнiйних алгебричних рiвнянь, спочатку відшукаємо її описання з бiблiотеки Pvm (тека c:\students\librery\pvm, файли pvm.inf та pslau.par):

procedure pslau( n : integer; a : matr; var x : vect );

де n − кількість рiвнянь системи, a − матриця її коефiцiєнтiв, а x - розв'язок (вектор коренiв). що стосується типiв matr i vect, то вони також належать до бiблiотеки Pvm i оголошенi в нiй у такий спосіб:

сonst maxn = 20 ;

type matr : array[ 1..maxn, 1..maxn+1 ] of real ;

vect : array[ 1..maxn ] of real ;

Знаючи всi цi оголошення, можна тепер написати правильне звернення до пiдпрограми pslau із "зовнiшньої" програми. Наприклад, фрагмент програми для розв’язку системи з п’яти рівнянь матиме вигляд

implementation

uses pvm ;

……………………..

procedure Tform1.Button1Click(Sender: Tobject);

var m : matr; v : vect;

…………………….

begin

……………………..

Pslau( 5, m, v );

. . .

end;

Зауваження. У попередньому фрагментi iмена m та v − фактичних параметрів процедури pslau − може бути змiнено. але неприпустимо змiнювати або переоголошувати типи matr та vect цих параметрiв. навiть якщо ви застосуєте оголошення, повнiстю тотожне з оголошенням у бiблiотецi pvm:

// приклад неправильного виклику PSlau

uses pvm ;

const maxn = 20 ;

type matr : array[ 1..maxn, 1..maxn+1 ] of real ;

vect : array[ 1..maxn ] of real ;

var a : matr; x : vect;

. . . begin

pslau( 5, a , x );

. . .

Цей виклик буде неправильним, тому що iмена matr та vect розглядати-муться як внутрiшнi типи програми й, отже, вважатимуться за вiдмiнні вiд бiблiотечних типiв, хоча й iмена їхні, i структури збiгаються. Iнакше кажучи, у Pascal величини, тотожнi за структурою, вважаються рiзними, якщо вони оголошенi в рiзних програмних модулях ( у даному разі однi величини-типи оголошенi в бiблiотечному модулi, а iншi − в модулi головної програми).