Тема 8. Онтогенетичний розвиток творчості особистості

План

166. Характеристика творчості на різних етапах онтогенезу.

167. Розвиток творчості як удосконалення здатності до постановки питань.

168. Уява як показник розвитку творчості дитини.

4.Г1сихолого-педагопчні умови розвитку творчості дітей.

Основні поняття:

169. періоди розвитку творчої особистості за В.В.Давидовим, періоди­зація розвитку механізмів творчості як відображення ряду чисел Фібоначчі за В.В.Клименком, розвиток творчості як зростання здатності особистості до вчинку за В.А.Роменцем;

170. розвиток творчості як удосконалення здатності до постановки питань за О.М.Матюшкіним, функції питань, їхні вікові особливості;

171. уява, розвиток творчості на основі розширення можливостей уяви, етапи розвитку уяви у процесі ігрової діяльності;

172. фізичні, соціальні, психологічні, інтелектуальні умови розвитку творчості дитини, пам'ятка для педагогів з розвитку креативності учнів.

Розвиток творчості тісно пов'язаний з розвитком особистості та її психічних якостей. В.В.Давидов обстоює думку про те, що "основні етапи становлення особистості дитини невіддільні від розвитку її творчих можливостей, а отже і від розвитку її уяви" (9, с.23). В.В.Давидов характеризує різні вікові періоди особистісного розвитку у зв'язку зі становленням творчості.

Немовлячий та ранній вік. Виникають перші форми уяви та свідомості (мотивуючі уявлення, прояви самостійності).

Дошкільний вік. Виконання дитиною самостійних дій, здатність свої дії узгоджувати із задумом. Цю здатність В.В.Давидов називає основною особливістю уяви, яка полягає у "схоплюванні" цілого раніше його частин (9, с.25). Виникають елементарні форми пізнавальної та художньої творчості.

Молодший шкільний вік. В умовах повноцінної навчшіьної діяльності діти оволодівають основами теоретичної рефлексуючої свідомості і мислення, а також загальною орієнтацією у "високому" мистецтві. У шкільному віці розвиток творчості набуває специфічного змісту розв'язання проблемних завдань, зростає роль мислення.

За даними Сидорової О.М., молодші школярі прагнуть якомога конкретніше з'ясувати умови завдання, невідоме намагаються визначити шляхом відгадування, не вміють оперувати символами. Пошук інформації відбувається у конкретній формі, вміст4.Г1сихолого-педагопчні умови розвитку творчості дітей.

Основні поняття:

173. періоди розвитку творчої особистості за В.В.Давидовим, періоди­зація розвитку механізмів творчості як відображення ряду чисел Фібоначчі за В.В.Клименком, розвиток творчості як зростання здатності особистості до вчинку за В.А.Роменцем;

174. розвиток творчості як удосконалення здатності до постановки питань за О.М.Матюшкіним, функції питань, їхні вікові особливості;

175. уява, розвиток творчості на основі розширення можливостей уяви, етапи розвитку уяви у процесі ігрової діяльності;

176. фізичні, соціальні, психологічні, інтелектуальні умови розвитку творчості дитини, пам'ятка для педагогів з розвитку креативності учнів.

Розвиток творчості тісно пов'язаний з розвитком особистості та її психічних якостей. В.В.Давидов обстоює думку про те, що "основні етапи становлення особистості дитини невіддільні від розвитку її творчих можливостей, а отже і від розвитку її уяви" (9, с.23). В.В.Давидов характеризує різні вікові періоди особистісного розвитку у зв'язку зі становленням творчості.

Немовлячий та ранній вік. Виникають перші форми уяви та свідомості (мотивуючі уявлення, прояви самостійності).

Дошкільний вік. Виконання дитиною самостійних дій, здатність свої дії узгоджувати із задумом. Цю здатність В.В.Давидов називає основною особливістю уяви, яка полягає у "схоплюванні" цілого раніше його частин (9, с.25). Виникають елементарні форми пізнавальної та художньої творчості.

Молодший шкільний вік. В умовах повноцінної навчшіьної діяльності діти оволодівають основами теоретичної рефлексуючої свідомості і мислення, а також загальною орієнтацією у "високому" мистецтві. У шкільному віці розвиток творчості набуває специфічного змісту розв'язання проблемних завдань, зростає роль мислення.

За даними Сидорової О.М., молодші школярі прагнуть якомога конкретніше з'ясувати умови завдання, невідоме намагаються визначити шляхом відгадування, не вміють оперувати символами. Пошук інформації відбувається у конкретній формі, вміст

абстрактних питань незначний. Переважаючий спосіб розв'язання - спроби і помилки.

У підлітковому віці учні досліджують різні аспекти проблемної ситуації, поступово розширюючи відоме. Невідомі умови визначають шляхом з'ясування їхні властивостей. Діють з символами. У 3 - 4 рази зростає кількість абстрактних питань. У 1,5 рази зростає кількість правильних гіпотез. Переважає такий спосіб розв'язання задач, який можна назвати цілеспрямованою трансформацією умов.

Значне розширення досвіду спілкування та покращення орієнтації в стичній сфері сприяють розвитку літературної, театральної творчості. При спеціальному навчанні розвиваються технічна творчість та образотворчість.

Ранній юнацький вік. Перехід до самостійного життя вимагає моральних та громадянських вчинків, у яких виражається творчий потенціал людини. У старшого школяра зростають індивідуальні відмінності у стратегіях пошуку розв'язання. Використовуються прийоми розв'язання через максимальну конкретизацію або шляхом узагальнення і використання загального принципу за аналогією з відомими. Переважаючий спосіб розв'язання - за алгоритмом (41, с. 92 - 97).

Ще одну спробу характеристики основних онтогенетичних етапів творчості представлено у працях В.А.Роменця. Онтогенез творчості постає як психологічна інтерпретаційна модель розгортання творчих можливостей людини від раннього дитинства до переходу в стан зрілої особистості. Ця модель побудована на матеріалі прикладних та експериментальних досліджень і розглядає розвиток творчості у тісній єдності творення особистістю себе із перетворенням нею оточуючого світу.

Дитячий вік. Розвивається творча уява на основі таких форм активності як предметна дія, гра, малюнок. Дитина оволодіває своїм тілом та матеріальними предметами з найближчого оточення. Предметна дія підготовляє гру, у якій велике значення має здатність переносити функції одних підметів на інші. Психологічною умовою гри є уявне роздвоєння предмета на річ і на її уявне значення, функцію. Так, дитина користується замінниками, знаючи, що олівець залишається олівцем, але в грі може виконувати функцію гребінця або ложки тощо. У такий спосіб складаються умови для утворення символів.

Підлітковий вік. Формується повна структура вчинку. Він набуває самостійної цінності для підлітка, а не тільки у ролі засобу до досягнення інших цілей.

Характерною рисою юнацького віку є творча переробка буден­них вражень, пов'язана з прагненням до пізнання та діяльності. У період молодості людина здатна до кращого поєднання суперечливих тенденцій у своїй свідомості, до компромісів, до неоднозначного погляду на ситуацію.

У зрілому віці зменшується вміст фантазій, відірваних від життя, а реалістична, активна, втілювана творча уява розквітає (37).

В.В.Клименко з'ясував відповідність періодизації розвитку механізму творчості до ряду чисел Фібоначчі. Цей ряд утворений з натуральних чисел, кожне наступне у ньому дорівнює сумі двох попередніх, а відношення між сусідніми числами постійне і становить 0,618: 1,1,2,3,5,8,13,21,34,55,89... Число 0,618 називають "божественною пропорцією", "золотим діленням", а Леонардо да Вінчі вжив до нього термін "золотий перетин".

Числа Фібоначчі поділяють людське життя на етапи: нуль років - народження дитини із закладеними у ній можливостями, початок самостійного життя, яке спрямоване на досягнення нової гармонії; один рік - опанування ходою та вивчення найближчого оточення; два роки - розуміння мови та виконання дій за словесними вказівками;

три роки - діє за самонаказами, висловленими у зовнішньому

мовленні, ставить запитання; п'ять років - вік "грації" - гармонія психомоторики, пам'яті, уяви і

почутгів, іцо дає можливість охопити світ у цілому; вісім років - панування почуттів, яким підпорядкована уява, а мислення спрямоване на збереження внутрішньої та зовнішньої гармонії життя;

тринадцять років - з'являється механізм таланту перетворення матеріалу, набутий в процесі опанування доробку культури, науки, мистецтва, розвивається власний талант до створення новог о; двадцять один рік - механізм творчості наблизився до стану гармонії, з'являються спроби талановитої роботи, через яку розкриваються природні можливості;

тридцять чотири роки - вік Ісуса Христа - гармонія мислення, почуттів, уяви і психомоторики з енергопотенціалом, що забезпечує здатність до геніальної роботи; п'ятдесят п'ять років - мислення підпорядковує почуття, прагнення зберегти гармонію душі та тіла і можливість на цій основі стати творцем (13, с.115 - 116).

Питання - важливий показник творчих можливостей дитини, прояв її пізнавальної діяльності. Питання об'єднує відоме і невідоме. Дитина 5 років запитує: "Чому якщо назвати Іваном, то виростають вуса, а якщо Ніною, то виростає жінка?" Питання грунтуються на уявленні дитини про походження статі. Тому в питанні розкривається рівень знань, їхня точність, розуміння. При розмірковуванні людина веде внутрішній діалог за схемою "питання- відповідь". За допомогою питань пізнавальна діяльність отримує певну логічну структуру. Питання організовують пізнавальну діяльність. Наприклад, вчителі рекомендують розв'язувати задачу, відповідаючи на низку питань: що є шуканим? що нам відомо? як пов'язати відоме з невідомим?

Вміння ставити питання лежить в основі як здатності до виділення проблем, так і обумовлює мотивацію пошукової діяльності. Головні функції питань зображені у таблиці.

Функції питань

Пізнавальна			Комунікативна
Рефлек­сивна	Власне пізнаваль­на	Регуля­торна	Емоційне спів пере­живання	Встанов­лення контакту	Спону­кання до дії

У дітей здатність до постановки питань інтенсивно виявляється у дошкільному віці. Джерелом їхньої появи є спілкування з дорослим.

На першому році життя мовлення дорослого, звернене до малюка, має діалогічну структуру за типом "питання-відповідь" (хоча дитина не здатна відповідати вербально). Дорослий, як посередник між дитиною і світом, навчає дитину пізнавати світ так, як демонструє дорослий - у формі діалогу (Дж.Брунер, О.І.Ісєніна).

Мовлення виникає у два-три роки і одразу з'являються питання ситуативного характеру (перший вік питань) про назви предметів, їхнє місцезнаходження. Переважає комунікативна функція питань.

Дитина також відповідає на питання дорослих, які ставлять їхнє у певній послідовності (про назву, ознаки, напрям, місце, причини). Ця послідовність задає дитині схему дослідження ситуації у майбутньому.

Другий вік питань (від двох з половиною до шести-семи років). Спостерігається найбільша інтенсивність питань у мовленні дитини. Переважають пізнавальні питання з метою отримати інформацію про дійсність. Питання набувають оригінального, несподіваного, творчого характеру, стосуються причини і часових ознак явища. Не випадково дітей цього віку називають "чомучками". Дитина наполягає на відповіді, висловлює свою незгоду зі змістом відповіді, що свідчить про самостійне мислення. Виникає основа для появи внутрішніх питань.

З трьох років з'являється змістовне спілкування з ровесниками, яке сприяє засвоєнню знань, розвитку вмінь пояснювати і обґрунтовувати свої висновки. Незважаючи на велику кількість питань до дорослого та ровесників, дошкільник ще не вміє використовувати їх при дослідженні проблемної ситуації. Так, 15 - 20% п'яти-шестирічок просто описує ситуацію, інші - не вміють чітко сформулювати питання.

Молодший шкільний вік. Ініціатива у діалозі переходить до вчителя, дитина переважно шукає відповідь. Тільки 10% питань вчителя активізують думку дитини. Кількість питань з боку учнів різко зменшується. В умовах експерименту, коли відбувається справжній діалог, організовуються проблемні ситуації та їхні дослідження, діти виявляють високу допитливість, здійснюється перехід від питань, адресованих дорослому, до пошукових, звернених до самого себе (Н.Б.Шумакова). У питаннях дошкільників переважають ситуативні інтереси до розрізнених предметів, у них відсутнє узагальнення і абстракція. У молодших школярів питання містить суперечність: "Чому сніжинки такі пухнасті, адже вода перетворюється на лід?". Діти краще оволодівають внутрішнім діалогом, що є однією з причин зменшення кількості питань до дорослого. Цей вік сензитивний у розвитку здібності виділяти і досліджувати невідоме у проблемній ситуації.

Середня школа. Зростає доля спілкування між учнями. Вчителі ставлять питання, які вимагають від учнів мислити. На уроках вини­кають дискусії, але переважає схема "питання вчителя - відповідь учня". Зацікавленість навчанням різко знижується. Допитливість

залишається високою, питання урізноманітнюються і дуже широкі Характерні теми: війна і мир, життя і смерть, космос, Всесвіт, екологія, природа. У старших підлітків кількість питань дещо знижується. Виникають питання-гіпотези, що є засобом дослідницької активності, творчої за своєю природою.

Період 11-14 років сснзитивний для формування самостійного творчого мислення.

Питання старшокласників звужуються, "приземлюються", учні вже не задумуються над тим, що хвилює молодших підлітків.

Причини:

177. форма спілкування "педагог - учні";

178. негативні наслідки питань (незадоволення вчителя, зниження оцінки);

179. страх виглядати дитиною, смішним, недоречним;

180. заборони на питання, які цікавлять найбільше (35).

Попереднє уявне (ідеальне) створення продуктів діяльності можливе головно завдяки творчій уяві. Наукові відкриття - це результат абстрактних логічних операцій над уже відомими посилан­нями. За допомогою творчої фантазії науковцю вдається побачити явища світу по-новому у нових зв'язках і відносинах.

Уява необхідна і у художній творчості, дає змогу митцям детально і чітко бачити втілювані ними явища, події. В.Г.Бєлінський зазначав, що літературознавець не може обійтися без фантазії, навіть якщо наводить дійсно історичну подію. І.Рєпін, малюючи картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану", зізнавався, що у нього голова йде обертом від їхнього галасу. Г.Флобер відчув присмак миш'яку в той момент, коли описував самогубство героїні роману "Мадам Боварі".

Уява має місце і в технічній творчості. "Кожний винахід, - пише Т.Рібо, - великий чи малий, перш ніж зміцніти і фактично здійснитися, був народжений в уяві. Всі речі, які ми застосовуємо у повсякденному житті, не виключаючи найпростіших і звичайних, становлять... кристалізовану уяву" (36, с.238).

Л.С.Виготський вважав, що найважливіший (сензитивний) вік для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ творчості - дошкільний. Розвиток творчості дошкільника відбувається у процесі ігрової діяльності, насамперед, сюжетно-рольової гри. З.Фройд навіть розглядав гру як різновид творчості: "Хіба не нагадує поведінка кожної дитини у грі роботу письменника тим, що вона створює свійвласний світ, або принаймні переобладнує його так, як це їй подобається? Творчий письменник робить теж саме, що дитина у грі. Він вибудовує світ фантазії, який сприймає дуже серйозно, бо в ньому втілена вся сила його емоцій" (54, с.143 - 144). Бьорклунд провів дослідження, у якому визначив вищі результати тестів на креативність в учнів, які перед тестуванням бавилися (52).

Виконання ролі у грі вимагає від дитини складної діяльності уяви: передбачити, що повинен робити герой, планувати його наступні дії. Мотивом сюжетної гри є сам процес її здійснення, що характерно і для творчості взагалі. Гра за сюжетом означає, що дитина наперед має ідеальну картину того, що відбудеться у грі, визначає ролі, підбирає замінники і предметний матеріал. Саме у грі, як і у творчості, дитина виражає себе якнайповніше. Творчість починається у грі, де дитина виявляє свою ініціативу, вміння організовувати, планувати, робить перші кроки на шляху до здатності діяти цілком у плані образів та уявлень, які Я.О.Пономарьов назвав "внутрішнім планом діяльності".

Початкові прояви творчості вивчала російська дослідниця Л.М.Галігузова. За її даними, творчі елементи з'являються у дитини на другому році життя у спільній з дорослим грі. Вони полягають у тому, що дитина починає відступати від зразків дій дорослого, додає у них нові нюанси, варіює і апробує різні схеми їхнього виконання, здійснює самостійні ігрові дії. Уява має репродуктивний характер. На третьому році життя потреба в ігровій діяльності набуває самостійного статусу. Ускладнюється структура ігрових дій, дитина моделює доступну її розумінню сферу діяльності дорослих і у цьому процесі оволодіває способами побудови дій, їхнього взаємозв'язку і послідовності. Розвивається символічне використання предметів, які у грі виконують функцію замінників (7, с. 17 - 26).

Спочатку уява спрямовується на предмети, з якими дитина діє, потім базується на ігрові дії у сюжетно-рольовій грі, а наприкінці дошкільного віку переходить у внутрішній план. Здатність уявного оперування образами спонукає до виявів творчої активності дітей у різноманітних сферах: у мовленні (складання казок, оповідань, загадок), малюванні, конструюванні, музичній діяльності. Зростає довільність уяви, що відкриває можливість для створення перших завершених продуктів творчості.

Російський психолог Дьяченко О.М. вирізняє три етапи розвитку уяви дошкільника.

Перший - 2,5 - 3 роки. Виникає уява афективна, змістом якоі виступають емоції та переживання дитини, та пізнавальна, змістом якої є образи уявних предметів, ситуацій. Породження ідеї відбувається в образі конкретного предмету (квадрат дитина домальовує до цеглини), а план реалізації ідеї відсутній.

Другий -4-5 років. Рівень творчої уяви дещо знижується череч орієнтацію на засвоєння зразків соціальної новедінки. Афективна уява виникає у ситуаціях, що викликають реальні переживання. Пізнавальна має відтворювальний характер. Виникає планування, але воно поширюється тільки на наступний крок, а не на весь ланцюжок дій.

Третій -6-7 років. Уява проявляється як вільне оперування засвоєних на попередньому етапі зразків поведінки. Афективна уява призначена для створення емоційно важливих для дитини ігрових ситуацій, які допомагають подолати негативні переживання. Щоб позбутися страху дитина програє страшну ситуацію (гра у Бабу-Ягу, Поросят і Вовка). Пізнавальна уява збагачується. Вирізняється процес пошуку ідеї, створення задуму, а також підбору адекватних засобів їх втілення. Образ уяви - це вже не окремий предмет, а цілісна ситуація (квадрат домальовує до неглини, яку піднімає кран на будівництві). Планування поширюється на всю діяльність, хоч і коригується у ході здійснення (11, с.52 - 59).

Для розвитку уяви і творчості дитини необхідна підтримка дорослих, заохочення допитливості дітей, їхні експериментування, пошукових дій, оригінальних рішень, виходу за межі зразка. Окремим і важливим питанням у педагогічній психології творчості є міра впливу, втручання дорослого у творчі спроби дітей. Якщо вона буде завеликою, то що залишиться дитині? Її творчість непомітно перейде у виконання інструкцій дорослого. І.С.Коростельова та В.С.Ротенберг дослідили залежність пошукової активності дитини від варіанту ставлення до неї дорослого. Авторитарне ставлення, гіперопіка і емоційна байдужість знижують ініціативу, самостійність дитини, викликають вивчену безпомічність, зневіру у власні сили, які призводять до відмови від пошуку (21, с. 60 - 70).

Існує кілька поглядів психологів з приводу впливу організації взаємодії з дорослим на розвиток творчості дітей. 1. Творчість закладено у дитини від народження. Дорослий повинен дати змогу виявлятися цій творчості, головне - не заважати дитині у її самовираженні.

181. Створення умов для розвитку творчості без прямої взаємодії з педагогом. До цих умов Дж.Сміт відніс:

• Фізичні: наявність матеріалів для творчості і можливості будь- коли діяти з ними;

• Соціально-емоційні - створення дорослим атмосфери безпеки, впевненості, коли дитина знає, що її творчі здобутки не виклика­тимуть негативної оцінки дорослого;

• Психологічні - формування у дитини почуття внутрішньої сво­боди, розкутості, підтримка інтересу до втілення власних можливостей внаслідок заохочення дорослим всіх творчих почи­нань дитини;

• Інтелектуальні - розв'язання творчих завдань.

  1. Для вітчизняної психолого-педагогічної науки властивий пошук оптимального поєднання впливу дорослого із прагненням, дитини до самовираження і самодіяльної творчості. (М.М.Поддяков, О.М.Дяченко, З.М.Новлянська, Ж.К.Балацька, В.К.Котирло). Розробляються прийоми стимулювання, заохочення, зацікавлення, відпрацювання окремих операційних навичок (наприклад, логічних процесів порівняння, класифікації, спостережливості. Широко використовується організація, активізація, формування ігрової діяльності дошкільника (Д.Б.Ельконін, А.І І.Усова).

Американський психолог Аніта Вулфолк пропонує наступну пам'ятку для педагогів щодо заохочення ними креативносгі учнів:

Дії педагога, що заохочують креативність учнів

Завдання педагога	Відповідні педагогічні прийоми
Приймайте та за­охочуйте дивергент­не мислення	Під час класних дискусій запитуйте: "Чи може хтось запропонувати інший погляд на питання?" Схвалюйте спроби незвичного розв'язання завдань, навіть якщо результат недосконалий
Привчайте учнів бути терплячими до думок, що розхо­дяться із прийняти­ми та звичними	Попросіть учнів підтримати чиюсь думку, відмінну від поглядів більшості Перевіряйте, чи отримують нонконформні учні достатнє визнання та підтримку у класі
Стимулюйте учнів до перевірки їхніх власних суджень	Коли учень, ставить питання відповідь на яке він міг би знайти сам, переформулюйте чітко питання та задайте його учневі Давайте невизначені завдання
Підкреслюйте, що	> Уникайте описів відомих художників чи
кожен здатний до творчості у тій чи іншій формі	винахідників які наділені надлюдськими недосяжними якостями > ПІукайте творчі спроби у кожній учнівській роботі; використовуйте у деяких завданнях оцінку за оригінальність
Стимулюйте про­дуктивне мислення	Використовуйте якомога частіше методику брейн- стормінгу Давайте приклади творчого розв'язання проблем, стимулюючи учнів до висловлення власних пропозицій Привчайте учнів не припиняти пошук, доки не буде розглянуто максимум можливостей