Тема 4. Психологічні засоби творчого (продуктивного) мислення

План

43. Комбінування.

44. Моделювання та розумовий експеримент.

45. Інтелектуальне бачення.

46. Аналогія.

47. Діалогічність мислення.

6. Інверсивне мислення.

Основні поняття;

48. продуктивне (творче) мислення, комбінування, перетворення пред­метів з появою їхніх якісно нових властивостей;

49. модель, види моделей, моделювання, розумовий експеримент;

50. інтелектуальне бачення; абстрактне і візуальне мислення, їх засоби за ознакою конвенціональності;

51. аналогія, види аналогій (пряма, непряма, особистісна, фантастична, символічна, близька і віддалена), стратегія пошуку аналогів В.О.Моляко;

52. діалогічність мислення, конвергентне і дивергентне мислення, діалог внутрішній та зовнішній, інтеррогативна логіка; умови розвитку діалогічності мислення;

53. інверсивне мислення, його рівні (з'єднання, суміщення, заміщення, обернення).

У мисленні яскраво виявляється творчий характер психічної ді­яльності людини, у процесі якої вона шукає та знаходить нове розв'язання. Поява завдяки цьому неіснуючих у природі предметів становить сутність поняття продуктивності. Продуктивним мислення називають, маючи на увазі його різновиди з високою результативністю, складністю пошуку розв'язання завдань. Продуктивне мислення відбувається тоді, коли людина пізнає закони об'єктивної дійсності та на їхній основі перетворює природу, умови та саму себе відповідно до зростаючих потреб. Пошук і знаходження нового вимагає від людини використання певних мислиннєвих операцій, прийомів, дій. Ми розг лянемо серед них ті, що, на думку психологів, найбільшою мірою обумовлюють появу творчих розв'язань.

Комбінування. Людина створює нове за законами природи. Різноманітність матеріального світу - це комбінація обмеженої кількості складових. Наприклад, сотні тисяч вуглеводневих речовин утворені з кількох хімічних елементів - вуглецю, водню, кисню у їхніх різних поєднаннях та зв'язках. Всі новостворені людиною предмети є новими комбінаціями раніше вже існуючих речей. У художньому образі письменник об'єднує риси, притаманні багатьом людям. Л.М.Толстой зауважив про створення образу Наташі Ростової

з роману "Війна і мир": "Я перетовк Софію та Катю і вийшли Наташа". Софія і Катя - це дружина письменника та її сестра.

Роз'єднання існуючих систем та створення з їхніх елементі» нових структур - фундаментальний момент творчості. На нього звертали увагу багато вчених. Характерними є такі вислови. А.Пуанкаре: "Творчість полягає у побудові корисних комбінацій".

К.А.Тімірязєв: "Виникнення людської творчості - результат комбінування і відбору корисних комбінацій".

Г.С.Струмілін: "Технічна творчість є праця, результат якої виражається в оригінальних комбінаціях технічних прийомів, конструкцій або ідей".

У зв'язку з тим, що кожен створений предмет - це комбінація відомих, виникає питання, чи можна вважати цей предмет новим.

Людина здатна штучно виготовити більшість природних речей і значну кількість предметів, які не існують у природі і не можуть стихійно виникнути. Нові комбінацій відомих елементів ведуть до створення речей, які мають принципово нові, насправді дивовижні властивості, потрібні людині. Створення нових комбінацій - процес складний, для його активізації використовують численні спеціальні прийоми і методики. Може допомогти і ЕОМ, проте складність у і ому, що машина перебирає усі підряд комбінації, не вирізняючи корисних.

Комбінації ведуть до перетворень - якісно нових змін, що її і,іменують собою ускладнення, розвиток, удосконалення дійсності. І Іри цьому поєднується розумова та фізична діяльність людини.

< К обливо виразне це поєднання, коли одні працівники проектують, розробляють нове, а інші - втілюють проекти. Такий рошоділ функцій характерний для сьогоднішнього рівня розвитку іі.іч мі і ісхніки. У творчості розумова діяльність побудови задуму та розробки ідеї випереджує практичну щодо втіленню задуму.

І иорчість нерозривно пов'язана із пізнанням. Перетворення побудоване на знаннях (відображенні) сутності речей, їхніх влисіиностсй та зв'язків. З іншого боку, сама творчість є водночас і пізнанням можливостей природи та шляхів їх реалізації.

Ги ,іці.пі перетворення здійснюються у формі моделювання. Моделі. це аналог досліджуваного об'єкту. Модель повинна уособлювані суттєві властивості, структуру чи функції реального прсдмі'гу Годі перетворення та їхні наслідки, здійснювані змоделями, тотожні тим, що здійснювались би практично з предметами.

Різновиди моделей

Матеріальні моделі	Ідеальні моделі
	Образні	Знакові
> Муляж	> Картина	> Букви
> Тренажер	> Кінофільм	> Слова
> Гіперболізована	> Схема	> Математичні,
модель молекули	> Ескіз	фізичні, хімічні
> Редукована	> Графік	символи
модель Сонячної	> Карта	> Формули
системи	> Креслення	> Рівняння
> Рельєф місцевості

Об'єкт, аналогом якого виступає модель, .може належати до різного часового інтервалу: минулого, теперішнього, майбутнього. За цією ознакою вирізняють моделі, співвідносні з теперішнім, ретро- моделі та моделі-прообрази і проекти. Зрештою види об'єктів моделей та спосіб фіксації суттєвих властивостей цих об'єктів дають змогу поділити моделі на математичні, фізичні, хімічні, біологічні тощо.

Моделі-ретро особливо часто використовують в історичних науках. Так, за знайденою кісткою можна змоделювати, тобто визначити вид тварини, тип, клас, деякі особливості поведінки га умов існування.

Особливо важливі для творчості моделі-прообрази. Ідея май­бутнього предмету фіксується за допомогою креслень, схем тощо. Потім створюється матеріальна модель, яка практично перевіряється.

Призначення моделей - експериментування з ними, яке замінює дії з відсутнім через певні причини предметом, що слугує її об'єктом. Особливо важливим є розумовий експеримент - основна форма пси­хічної діяльності, у якій відбувається комбінування та досягаються корисні перетворення моделей. Проте розумовий експеримент призводить не просто до перетворення моделей. У процесі мислення здійснюється більш глибоке пізнання світу, людина виходить за межі чуттєвих вражень і пізнає такі предмети, явища, зв'язки між ними, якібезпосередньо не сприймаються (передбачення хімічних елементів Д.І.Менделєєвим, вивчення елементарних часток за їхніми слідами).

У книзі "Еволюція фізики" А.Ейнштайи та Л.Інфельд показують, * що весь розвиток фізики, її найвидатніші відкриття, у тому числі і теорія відносності, і квантова механіка, були зроблені з допомогою розумового експерименту (49, с. 14). Динаміка розумового експерименту обумовлена принципом "аналіз через синтез", сформульованим С.Л.Рубінштейном. Цей основний механізм мислення розкриває, як людині вдається пізнавати нові властивості явищ. У процесі мислення об'єкт подумки залучається у різноманітні зв'язки з іншими, і так виявляється система його властивостей (пряма може бути бісектрисою, дотичною, січною, медіаною, паралельною, перпендикулярною залежно від того, з якими іншими геометричними явищами вона пов'язана).

Виділення (аналіз) нових властивостей об'єктів здійснюється через співвіднесення (синтез) об'єкту з іншими предметами.

Головною психологічною умовою розумового експерименту є абстрактне мислення, своєрідне інтелектуальне бачення.

Абстрактне мислення формується у людини у процесі навчання. Без спеціального навчання цей вид мислення не виникає. З класу в клас зростають вимоги до абстрактного мислення учня: від арифметики до алгебри, від планіметрії - до стереометрії та тригонометрії. Розвиток можливостей абстрактного мислення легко помітити у шахістів. Початківці можуть розрахувати на один хід вперед, а майстри - всю наступну партію в цілому. Розглянути якомога більше варіантів можливого розв'язання і позбутися помилок допомагають різноманітні унаочнення: схеми, креслення, малюнки. Зроблені унаочнення фіксують ідеї, полегшують їхні порівняння між собою. Для абстрактного мислення характерним способом унаочнення є моделі, які називають "вторинною" наочністю, бо вони не є безпосередньою копією реальних предметів, а фіксують саму сутність явищ, звільнену від випадкового, другорядного Ці питання вивчали С.Л.Рубінштейн, Б.Г.Ананьєв, Я.О.Пономарьов, Л.М.Веккер, С.О.Яновська. Поєднання образного та абстрактного у мисленні Р.Арнхейм та В.П.Зінченко називають візуальним мисленням (16). Його засоби утворюють гри основних групи або семіотичних підсистеми: > природна мова;

54. трьохвимірна не конвенціональна система чуттєвих образів (уяв­лень);

55. трьохвимірний конвенціональний предметно-образотворчий код (ідеальні образні моделі).

Конвенціональність певного знака - це відсутність його подіб­ності з позначуваними об'єктами. Наприклад слово "стіл" не має подібності до позначуваного ним предмета. Існує гіпотеза про те, що процес вербалізації, тобто висловлення думки у мовленні, навіть перешкоджає мисленню, гальмує його. Відомий французький математик і дослідник творчості Ж.С.Адамар відзначав: "Я стверджую, що слова зовсім відсутні у моєму розумі, коли я справді думаю..." (1, с.66). Подібну думку висловив і Ейнштайн про те, що у механізмі його мислення слова не відіграють найменшої ролі, головне - моделі і розумові експерименти.

Аналогія, як одна з операцій мислення, нобудована на порівнянні структур, функцій, принципів; на визначенні суттєвої подібності та переносі цих ознак у нове розв'язання. Залежно від міри подібності розрізняють повні, значні, часткові аналогії. За приналежністю порівнюваних об'єктів до одного чи різних класів явищ розрізняють близькі, віддалені та дуже віддалені аналогії. Близька має місце при порівнянні двох однотипних предметів, наприклад, друкарських машинок чи комп'ютерів різних марок. Віддалена - при порівнянні комп'ютера і мозку людини. Дуже віддалена - при порівнянні зовсім не подібних зовні предметів.

Особистісна аналогія побудована на ототожненні людини з об'єктом дослідження (інженер уявляє себе мостом).

Пряма грунтується на порівнянні об'єкта з відповідними у техніці, природі (літак-птах, серце-двигун).

Символічна - абстрактна і узагальнена (застібка подібна на квітку, що ввечері закриває пелюстки).

Фантастична - образи за участю невідомих сил, що втілюються у комахах, гномах. Наприклад, мурахи зшивають одяг (застібка- блискавка).

При розробці задуму розв'язання часто звертаються до аналогії. У процесі розв'язання відбувається не тільки сходження від конкрет­ного до загального, коли людина використовує наявні знання для конкретного випадку, але й перехід від одного конкретного до іншого особливо при відсутності необхідних узагальнень чи достатнього

досвіду. Історія науки і техніки засвідчує велику плідну роль аналогії у винаходах та відкриттях.

Аналогія спрацьовує не тільки стосовно задуму, але і способу розв'язання. Навички розв'язання завдань у галузі однієї сфери можна переносити на розв'язання завдання іншого виду. Так, людина, яка добре навчилася розв'язувати геометричні завдання, може використати цей досвід і при роботі з лінгвістичними, фізичними вправами. Це свідчить про те, що розв'язання різних за змістом завдань базується на єдині психологічні механізми. "Перенос" виникає внаслідок існування загальних закономірностей творчості, єдиної структури і логіки пошуку.

За даними Моляко В.О., аналогія відіграє провідну роль при формуванні задуму. У діяльності школярів аналогію було використано у 70% розв'язків, у інженерів - приблизно у 45% (28, с. 41 - 42). Дослідник висунув гіпотезу, що аналогія - психологічний механізм інтуїтивного мислення. Так, в експерименті представникам технічних професій пропонували розв'язати три серії поступово ускладнених завдань. При переході від однієї до іншої у кожній серії спостерігалась схильність досліджуваних як свідомо, так і несвідомо, використати досвід розв'язання попередніх. Продуктивність розв'язання залежить від широти аналогій, точності.

В.О.Моляко розробив методику навчання школярів стратегії пошуку аналогів, що значно підвищило їхню здатність до розв'язання творчих завдань.

Діалогічність мислення ще називають рефлексивними механіз­мами мислення (ГІономарьов Я. О., Семенов І.М., Степанов С.Ю.). Мислення - це не тільки спеціальна форма взаємодії суб'єкта з об'єктом, але і особливий діалог як взаємодія кількох смислових позицій, що висловлюються або співрозмовниками у зовнішньому діалозі, або самою мислячою людиною у внутрішньому діалозі.

Центральною діалоговою одиницею у процесі міркувань слугує взаємодія типу питання-відповідь. Вміти мислити - означає вміти розв'язувати проблеми, вміти розв'язувати проблеми - означає вміти ставити та відповідати на питання. Аналіз особливостей питання як форми мислення став предметом спеціальної науки - інтеррогативної логіки. Розв'язання передбачає пошук, а отже і неоднозначність шляхів розв'язання, і висування одночасно кількох гіпотез, і зіткнення різних, а часом і протилежних, думок. Внаслідок цих особливостей пошуку вміння ставити питання та відповідати на нихобумовлюють результативність міркувань. Не випадково у школах давньогрецьких філософів прийнято було вести бесіди з учнями (Платон, Сенека). Деякі видатні наукові праці викладені у вигляді діалогів. Галілей: "Діалог про дві найважливіші системи світу" (1632), "Бесіди і математичні доведення" (1638). Дж.Бруно: "Діалоги". Сучасний дослідник діалогічності мислення В.С.Біблер вважає, що діалог - це форма творчого мислення: "Кожна людина у міру того, наскільки вона мислить творчо, здійснює своє мислення у внутрішньому уявному діалозі з самою собою" (4, с.44). Мислення, спрямоване на пошук різних варіантів розв'язання, називають дивергентним. Протилежний різновид мислення -конвергентне - орієнтоване на визначення єдиної відповіді. У пошуку особливе значення має дивергентне мислення. Різні смислові позиції конкурують між собою за право бути реалізованими.

Проявом діалогічності мислення як умови творчості є його варі­ант, що розгортається у спільній діяльності людей, де виникає критика. Процес пошуку розв'язання стає обгрунтовані шим та аргументованішим, зменшується кількість помилок, зростає реалістичність задумів. Особливо важливою критика є на етапі розумової діяльності, яка підготовляє до практичної реалізації. Відомо, що Нільс Бор працював разом з високо ерудованими і критично мислячими асистентами К.Хансеном, В.Гейзенбергом. У дискусіях між ними народилися "принципи доповнення" Н.Бора та співвідношення невизначеностей В.Гейзенберга. За принципом доповнюваності, для сприймання цілісності досліджуваного об'єкта або процесу необхідно співвідносити різні ракурси його аналізу.

У творчому колективі доцільно поєднувати працівників, які мо­жуть виконувати ролі генератора ідей, критика, скептика. В експерименті створювались три однорідних групи з генераторів, ерудитів та критиків. Четверта група об'єднала учасників з різними ролями. Вчені останньої групи використали найменше часу і виробили оптимальний для втілення варіант. Відомий фізик Еренфест був прекрасним "критиком", а Ейнштайн і Ландау, насамперед, "генератором ідей".

За даними Бєлової О.С., розвиток діалогічності мислення передбачає:

1. Розвиток здатності до діалогічної взаємодії з партнером у спільному з ним розв'язанні. Розвиток діалогічності полягає у збільшенні питань та спонукань, спрямованих на залучення

партнера до співучасті, у збільшенні конструктивних діалогових взаємодій.

56. Розвиток можливості вести внутрішній діалог: звернення до самого себе, самокритичні висловлення, риторичні питання.

57. Розширення у процесі навчання вмісту спільної навчально- пізнавальної діяльності учнів (3).

Продуктивне мислення - це той вищий рівень розумової діяльності людини, що становить єдність мислення, уяви, фантазії Л.Ф.Єсаулов звертає увагу на роль так званого інверсивного (лат. ітето - перевертання, переставляння) мислення у технічному конструюванні. Дослідник називає його вибірково-динамічним, таким, що "дає змогу осмислювати досліджуваний об'єкт не тільки із загальновизнаного погляду, але й у найнезвичайніших ракурсах" (51, с.5). Здатність людини змінити хід своїх міркувань в іншому напрямі, часто на протилежний, зруйнувати звичні орієнтири розв'язання і спробувати знайти та використати інші. "Важко назвати сферу продуктивної діяльності, де б інверсійний розум людини проявлявся так яскраво і гостро, як у здатності схоплювати, раптово виявляти, оригінально ставити і наполегливо розв'язувати життєво важливі задачі науки та техніки" (51, с.5). А.Ф.Єсаулов пропонував студентам інституту таку задачу: "Як з шести сірників побудувати чотири рівносторонніх трикутники (довжина сторони трикутника дорівнює довжині сірника)?" Як правило, без підказок студенти не здатні були розв'язати цю задачу. Раптом її легко розв'язав студент, який навчався гірше за своїх ровесників. Близько хвилини він намагався комбінувати сірники в одній площині, а потім побудував з них піраміду, перейшовши у трьохвимірний простір. Виявилось, що допоміг практичний досвід будівельних робіт. Він розповів, як накладають дошки для підлоги, щоб вони щільно були притиснуті між собою. Дошки закладають з протилежних боків кімнати, дві середніх накладають під кутом, а крайні прибивають цвяхами. Потім середні дошки забивають кувалдою, що забезпечує добре ущільнення усіх сусідніх з ними (Див.риг )

БАЛКА

Спосіб накладання доиіок підлоги

В інверсивному мисленні важливе значення має інверсивна аналогія, коли пряма аналогія трансформується, іноді навіть на протилежну ідею. Так, першу повітряну кулю винайшли брати Монгольф'єр. Спочатку легку оболонку вони наповнювали водяною парою, але вона дуже швидко конденсувалась. Тоді замість пари брати успішно скористались димом. А конструктор А.К.Крилов запропонував спосіб збереження корабля при пошкодженні його цілісності не зменшенням його ваги шляхом викачування води а, навпаки, збільшенням, коли певні відсіки заповнюються водою, що врівноважує корабель.

А.Ф.Єсаулов вирізняє чотири рівні інверсивного мислення (див. таблицю), що мають відображення у структурі конструктивно- технічних перетворень (51, с.77 - 102).

Характеристика рівнів інверсивного мислення

№п/п	Назва рівня іверсивного мислення	Структурно-функціональні перетворення об'єктів	Приклади
1.	З'єднання	З'єднання поверхонь елементів різних об'єктів (стикування)	Чотирьохголовий гайковий ключ; Шина з 12 секцій, працює навіть при проколі однієї з секцій.
2.	Суміщення	Суміщення об'єктів (розміщення) своїми внутрішніми елементами у процесі їхнього взаємного перерозподілу	Рукавиця для фарбування іруб, до долоні та великого пальця якої пришите хутро
3.	Заміщення	Заміщення окремих елементів іншими об'єктами чи їхніми частинами. Включення у структуру об'єкту деталей від інших, або винесення окремих деталей назовні	Штемпель для маркувзння яєць на пташиній фабриці. Він надягається на великий палець руки пташниці, збираючи яйця вона одночасно маркує їх; Самописна ручка.
4.	Обертання	Самодостатні винаходи, внаслідок яких об'єкт виявляє свої корисні функції при мінімумі витрат, розкриття нового незвичайного призначення відомих об'єктів	Спосіб очищення труб, що перебувають у воді, за допомогою кільця, надягнутого на трубу, яке при русі води пересувається і водночас очищує поверхню груби