47. На якому етапі розвитку знаходиться українське суспільство?

Унікальність української ситуації полягає, на думку М.Рябчука, в тому, що в Україні сьогодні збігаються чотиривимірна соціальна трансформація і чотири види змін: розбудова демократії на уламках тоталітарного режиму, перехід від плановоорозподільної економіки до вільної ринкової, від колонії до справжньої незалежної держави і від домодерного етнічного субстрату до модерної громадянської нації.

Таким чином, в Україні склалася ситуація, коли держава є ще слабкою і лише за формальними ознаками — демократичною, а нерозвинене громадянське суспільство ще не встигло перебрати на себе функції саморегулятора міжетнічних процесів. Це дає підставу деяким західним дослідникам досить скептично ставитися до можливості побудови громадянської нації та демократичної багатонаціональної держави в нашій країні. Вони вважають, що ці два завдання надаються до реалізації лише в тих посткомуністичних країнах, де існує майже етнічно гомогенний (тобто однорідний) склад населення, а також давні традиції демократизму у влаштуванні етнонаціонального життя. Застосовуючи їхню логіку до реалій України, доводиться визнати, що її етнічний склад є гетерогенним (тобто етнічно неоднорідним, з переважанням російської національної меншини), а демократизм робить лише перші кроки. Водночас здійснюваний протягом років існування незалежної української держави соціологічний моніторинг етнонаціональних процесів та ідентифікаційних практик населення країни дозволяє зауважити явища, які не зовсім узгоджуються із західними сценаріями і дають надії на консолідацію українського суспільства, на досягнення національного консенсусу.

48. Класова структура суспільства.

Будь-яке суспільство є соціально структурованим. У ньому існують вищі і нижчі прошарки, нерівномірний розподіл благ і привілеїв, відповідальності і обов’язку, керуючі і керовані. І для визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження, а й місце цієї людини в середині кожної з основних груп.

Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

Виділяють чотири типи стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Вони розташовані в історичній і часовій послідовності.

Рабство – юридична, соціальна і економічна форма нерівності за якою одні індивіди належать іншим як власність. На сучасному етапі майже повністю зникло.

Каста – організована і замкнута соціальна група, членство в якій обумовлюється своїм народженням. Касти були поширені в Індії, на півдні США, Південній Африці.

Стан – соціальна група, яка має закріплені звичаями чи юридичними законами права і обов’язки, що передаються спадково. Поділ суспільства на стани характерний для середньовічної феодальної Європи.

Клас – велика суспільна група людей, що характеризується майновим, владним і освітнім статусом у вертикальному зрізі соціальної структури, і має спільний спосіб отримання і розмір частки суспільного багатства.

Перші три типи є закритими суспільствами, а класи – відкритим. Рабство, касти, стани базувалися на правових і релігійних нормах і мали офіційні бар’єри таких переходів, і лише класова система скасувала їх юридично.