45. Культура як соціальне явище.

Культу́ра — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Культура є складною системою буття.

Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя тасвітогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією,соціологією, психологією, історією.

Людина є соціальною істотою, поза людським середовищем повноцінно розвиватися не здатна. Культура та суспільство — взаємопов'язані елементи, що не можуть існувати окремо один від одного. Пращури homo sapiens змогли вижити завдяки примітивній соціальній організації, поєднанню зусиль й передачі інформації не-генетичним чином (останнє й відрізняє людину від інших тварин). При цьому існує точка зору, прихильники якої вважають суспільство ширшим поняттям, ніж культура, оскільки культура виникла як вдоволення соціальних потреб людини. Також історія суспільства включає в себе всі події й досягнення людства, тоді як культура не має включати негативних, деструктивних явищ (наприклад: війна).

Взаємний зв'язок культури й суспільства підкреслювали етнографи, культурологи, психоаналітики. Так, Едвард Тайлор визначав культуру як комплекс, що включає знання, вірування, мистецтво, закони, мораль, звичаї й інші здібності й звички, які людина здобула як член суспільства.  К. Г. Юнг визначав культуру як форми поведінки, звичні для групи, спільноти людей, соціуму, що має матеріальні й нематеріальні риси.

46. Предсоціологічні й соціологічні знання.

Соціологія як самостійна галузь наукового знання виникла досить пізно, у 40х рр. XIX ст. Однак формування і накопичення знань про суспільство та його розвиток, місце і роль у ньому людини почалося з давніх-давен, спираючись на уявлення первісних людей, відображених у міфах, легендах та героїчному епосі. З часом на основі первісної міфології виникає філософія. Окремою галуззю філософії як «цариці всіх наук» поступово стає соціальна філософія, вбираючи в себе численні спроби пояснення суспільних явищ, суті та призначення людини. Крім філософії, соціальні процеси і явища вивчала також історія. Історія уникала філософсько-теоретични узагальнень, будучи скерованою саме на дослідження й опис унікальних і неповторних явищ та історичних осіб. До того ж історію завжди вважали наукою про минуле; соціальна ж філософія більше тяжіла до спроб розуміння сучасного їй світу. Тому саме соціальну філософію можна вважати попередницею соціології. З доби суспільства Нового часу починає формуватися переконання, що суспільні процеси і явища можуть досліджуватися за допомогою методів природничих наук, ці намагання забезпечити науковість у поглядах на суспільство і людину здійснювалися і рамках старої класифікації наук, у якій не було місця соціальній сфері як окремому предмету дослідження. Першим, хто переглядає усталену класифікацію наук і вирізняє в ній окрему науку про суспільство, був фр. учений Огюст Конт, якого і вважають засновником соціології. Вперше Конт вжив слово «соціологія» у лекції «Курсу позитивної філософії».

Новітній етап розвитку соціологічних знань - М.Вебер, на відміну від К.Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чинниками, а й культурними, релігійними, організаційними. Розвиток капіталізму мислиться вченим як такий процес, що зазнає впливу науки й бюрократії та трактується як раціоналізація соціальної дії. На цей період припадає розквіт “малих соціологій” – соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології книги та читання й багатьох інших. Соціологія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивчається громадська думка, досліджуються нові тенденції в міждержавних відносинах за умов глобалізму.