1 Загальні методологічні принципи наукового управління соціальними процесами

Спільними методологічними принципами наукового управління ми називаємо принципи, відповідно до якими так можна трактувати все соціальні процеси управління незалежно від суспільного устрою, соціальної системи.

До загальним методологічним принципам ми віднесли:

> конкретно-історичний підхід;

> системність;

> комплексність;

> поєднання її загальнолюдських цінностей, потреб та інтересів з колишніми державними і груповими;

> соціальний детермінізм;

> взаємозв'язок і взаємозумовленість управлінського впливу і керованих процесів;

> саморух, саморозвиток, саморегулювання керуючої і керовані системи;

> орієнтація на прогресивну перспективу.

Принципи системності і комплексності вимагають тісній ув'язування рішення економічних, соціально-політичних і духовних негараздів у управлінні.

>Конкретно-исторический підхід вимагає реалізації тих принципів, що відповідають вимогам історичного періоду розвитку суспільства.

Принцип соціального детермінізму визначає первинність вирішення завдань, що з соціальним становищем, соціальної захищеністю тощо. людей управлінні процесами.

>Управленческая система, тоді як ній діє принцип саморозвитку і саморегулювання, приречена, т. до. у ньому ж не працюють джерела та рушійні сили.

Успішно функціонуючої може лишесамосовершенствующаяся система, орієнтована на соціальний прогрес.

2 Специфічні методологічні принципи соціального управління

Якщо загальні методологічні принципи наукового управління соціальними процесами відбивають більше міждисциплінарний підхід, то специфічні методологічні принципи пов'язані з соціологічним аспектом виділення принципів. До них віднести:

> об'єктивність;

> адресність і конкретність;

> наступність;

> єдність соціальних цілей, завдань і коштів;

> науковість.

Принципи науковості, об'єктивності і конкретності вимагають врахування під управлінням об'єктивних закономірностей та його специфічного прояви у умовах.

Без принципу наступності довелося б із будь-якому відхиленні, перебудові, корекції роботи системи щоразу формувати новесистемообразующее інтегральне ланка системи, відновлювати взаємозв'язок з нею від інших ланок, а як і зв'язки з зовнішнім соціальної середовищем

Кожна ціль десь у системах управління окреслена своїм колом завдань, на вирішення яких потрібні цілком конкретні кошти. Будь-яке невідповідність і цьому призведе до відхилення від запрограмованого результату, неефективність і ненадійності роботи системи.

 2.3 Організаційні принципи соціального управління

Організаційними ми назвали принципи оскільки вони сьогодні визначають організаційний аспект управління, управлінської діяльності суб'єкта. У літератури з управлінню найчастіше організаційні принципи вважають основними:

· принцип демократичного централізму, дозволяє поєднувати планове централізоване початок під управлінням з широкою демократією, використанням ініціативи мас, передових колективів;

· принцип основної ланки, пошук з багатьох завдань основної мети, яке дозволяє вирішити сув'язь питань управління;

· територіально-галузевий принцип, що у управлінні необхідно поєднувати адміністративно-територіальний підхід з галузевим;

· принцип єдності господарського й політичного керівництва;

· принцип плановості;

· принцип забезпечення єдиних матеріального й моральної стимулювання праці;

· принцип економічності та ефективності управління;

· принцип єдиноначальності і колегіальності, який поєднає суворе підпорядкування трудовий групи розпорядженням керівника, всю повноту відповідальності керівника за результати своєї роботи довіреної йому ділянки, коли кожний працівник відпо-відає свою ділянку роботи при широкому залученні членів колективу до обговорення проблем організації.

Єдиноначальність передбачає також установлення та підтримка суворої дисципліни у створенні.Коллегиальность проявляється у прийняття рішень з участю широкого загалу трудящих під управлінням організацією, а й у чіткому їх виконанні.Коллегиальность має супроводжуватись встановленням особисту відповідальність кожного за доручену справу;

· принцип єдності вимог (за горизонталлю і вертикалі; себе, колегам, підлеглих і керівникам; до дії всіх елементів системи);

· принцип оптимальності (оптимальне поєднання централізації і децентралізації; оптимальне поєднання різних стилів управління - демократичного, ліберального і авторитарного; оптимальне поєднання формальних і неформальних функцій тощо.);

· принцип реальної ефективності і соціального ефекту.

Найважливіше завдання будь-якого управління – забезпечення, найповніше задоволення потреб, суб'єкта при найменших видатках ресурсів: людських, матеріальних, енергетичних, духовних. І тоді джерело протиріччя, та розвитку системи управління зміщується убік оптимальності взаємодії між суб'єктом і об'єктом, або у бік переважного соціального афекту – збереження людських ресурсів, їх понад повного відтворення, вдосконалення, захищеності, оздоровлення праці, відносин щодо управління. Суть принципу – вибір найефективнішого та об'єктивності даних умовах управлінського рішення з урахуванням всебічного аналізу та вивчення інформації, розгляду безлічі варіантів рішень тощо.;

· принципиерархичности і субординації. Ієрархічність у системі керування визначає розташування елементів, частин у порядку від вищого до найнижчого. Субординація сприймається як підпорядкування нижчестоящих органів прокуратури та посадових осіб вищим, використання правил службової дисципліни. Дотриманняиерархичности і субординації означає у системі керування недопущення перескакування через ієрархічні сходи й порушення взаємодії між вищестоящими і нижчестоящими органами і функціями.