Тема 2: «Культура читання, як одна зі складових інформаційної культури»

План

1. Навички роботи з книгою;

2. Методи самостійної роботи з джерелами інформації (складання конспектів, планів, написання рефератів, курсових, дипломних робіт);

3. Раціональні прийоми читання.

Роботу з книгою треба розпочинати з ознайомлення з  нею. Ознайомлення з книгою розпочинається з титульної сторінки, де, звичайно, вказуються прізвище автора, назва, черговість видання, місто, видавництво і рік публікації.

До початку роботи з книгою також треба ознайомитися з анотацією, передмовою та вступною статтею, примітками й коментарями, словником важкозрозумілих слів, післямовою, біографічною довідкою про автора, покажчиками, списком літератури, резюме, змістом.

Анотація вміщується на звороті титульної сторінки. Це стисла характеристика змісту книжки з вказівкою, на яких читачів вона в першу чергу розрахована. Передмови до книг пишуть їх упорядники, редактори, перекладачі або автори. У передмовах часто характеризуються історичні обставини та факти особистого життя автора, що спонукали до написання книги. Подібну до передмови роль відіграє  в книзі вступна стаття. Однак вона, як правило, відзначається  більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставляться й розв’язуються в книзі. Її завдання – підготувати читача до ґрунтовного розуміння та засвоєння матеріалу. У наукових збірниках в кінці кожної праці іноді подається резюме – стислий висновок, перелік її основних положень.

Суцільне читання й вивчення прочитаного

Після попереднього ознайомлення починаємо суцільне читання книги чи потрібного розділу її. Це потребує зосередження, оскільки важливо знайти в читаному найістотніше, зрозуміти й запам’ятати його.

Якщо книга власна, у ній можна робити помітки простим олівцем. Підкреслення, умовні позначки, які дадуть змогу при дальшому обдумуванні прочитаного знову повернути до важливих чи таких, що викликали сумнів, тверджень.

Сміливі чи цікаві думки можна позначити на полях знаком оклику (!), а ті, що викликають сумнів чи незгоду, — знаком запитання (?), те, що дивує, чи є незрозумілим — !?. інші позначки: V – найважливіше, Х – неправильно, + — завчити; П – виписати та ін. Кожен може виробити свої позначки й постійно користуватися ними.

Потрібно розвивати вміння швидко орієнтуватися в читаному тексті, знаходити в ньому основні положення, які треба запам’ятати. Іноді в цьому на допомогу читачеві приходить автор. Щоб звернути увагу на найважливіші твердження, він їх підкреслює, виділяє графічно, вводить підзаголовки. Виділені автором положення друкуються іншим шрифтом.

 

Текст книги складається з окремих речень, які групуються в абзаци,  Слід знайти в абзаці чи їх групі самостійну, якоюсь мірою закінчену думку, усвідомити, які речення в них головні, а які допоміжні, що тільки підводять до розуміння суті, до певного висновку, адже основну думку, виражену в якомусь одному чи кількох реченнях, автор потім обґрунтовує, пояснює, ілюструє прикладами. Працюючи з книжкою, треба навчитися виявляти основну думку й з’ясовувати, чи вона переконливо обґрунтована. Коли та думка висловлена в кількох абзацах, потрібно знайти головний за змістом абзац, а потім  уже переходити до розуміння змісту наступних абзаців та підрозділів, користуючись засобами аналізу і синтезу, розчленування та узагальнення. Потрібно виробляти самостійність суджень, критичний підхід до прочитаного, зіставляти його із знаним раніше, із твердженнями інших авторів.

Трапляється, що ви знаходите у літературі кілька точок зору щодо певного питання. Яка з них правильна? Щоб відповісти на це запитання, треба уважно розглянути докази, які висувають різні автори, а також зіставити їх твердження й аргументи з тим, що доводилося читати раніше, та з власними спостереженнями. При цьому виробляється  критичний підхід до матеріалу, що вивчається, розвивається аналітичність, формуються власні погляди, переконаність у правильності чи хибності певних положень, уміння обстоювати свою точку зору.

При читанні книги треба постійно перевіряти себе, чи не припустилися ви якоїсь неточності або хибного розуміння певних положень. А це трапляється зокрема тоді, коли читання переривається, коли наявний поспіх у роботі. Іноді доводиться по кілька разів перечитувати чи всю книгу, чи окремі важкі для розуміння її частини.

Перечитування раніше читаних творів через значні проміжки часу буває дуже корисним. Читач може знайти в них багато того, на що раніше не звертав уваги.

Майже з усіх предметів, які вивчаються у навчальному закладі, є підручники. Іноді таких підручників кілька. Викладач звичайно характеризує їх, вказує, який з них основний. Його слід опрацювати  повністю, щоб ще більше увиразнити здобуте на лекціях цілісне уявлення про зміст предмета, його головні наукові ідеї. Це полегшить потім розуміння спеціальних досліджень окремих проблем курсу, в яких знання поглиблюються й доповнюються, а іноді й уточнюються окремі викладені в підручнику концепції. Підручники створюються роками, а наука розвивається дуже швидко, тому поповнення одержаної з підручників інформації треба знаходити в нових наукових записах, журналах, монографіях, на Інтернет — сторінках.

Вдумливе самостійне читання передбачає не тільки розуміння того, що висловив автор, а й зіставлення з міркуваннями інших авторів на ту саму тему та формування судження. А щоб те власне судження було правильним, воно повинно опиратися на глибоке знання фактів. Осмислення й усвідомлення того, що читаєш, виховує пам’ять, розвиває мислення, розширює кругозір, формує науковий світогляд. Після обдумування прочитаного буває корисно вивчити напам’ять окремі крилаті вислови, стислі й влучні формулювання, вдалі порівняння тощо. Цим ми збагачуємо свої знання й зміцнюємо пам’ять, удосконалюємо розумову діяльність і підносимо свідомість. Уміла й систематична робота з книгою – важливий засіб підготовки до майбутньої роботи за спеціальністю.