1.2 Події напередодніантиреспубликанского заколоту

Республіканське уряд фактично поставила себе до межі політичного банкрутства. Воно віджахнуло правих, цю вимогу зігнорувало вимог лівих. Практично в усіх питаннях - політичних, соціальних та знайти економічних - загострилися розбіжності, що призвело впливові партії до прямий конфронтації. З 1936 року його став і зовсім відкритої. Обидві боку природним чином дійшли логічнимзавершениям свої волелюбні ідеї: комуністи і чималі «співчуваючі їм» заходилися закликати до революції, як і Жовтневої 1917 року у Росії, які противники, відповідно, - до хрестовому походу проти «привиду» комунізму, поступовообретавшего плоть і кров.

Вже у лютому 1936 року проходять чергові вибори, і атмосфера загострюється вже стрімко. Перемога (з мінімальним перевагою) дістається Народному Фронту, але головна партія коаліції - Соціалістична відмовляється формувати уряд. У головах, вчинках, парламентських промовах з'являється лихоманкове порушення. Дружина лідера комуністів, Долорес Ібаррурі, відома всьому світу під партійної прізвиськомПасионария («Полум'яна»), ввійшла, минаючи лад солдатів, за грати міста Ов'єдо, випустила з її усіх укладених, та був, високо піднявши над головою іржавий ключ, показала його натовпі: «>Темница порожня!».

З іншого боку, праві сили під керівництвомХиляРоблеса (Іспанська конфедерація автономних правих -СЕДА), нездатні настільки рішучі і «театральні» дії, втратили престиж. А «святе місце порожнім немає», та його нішу поступово посіла воєнізована Фаланга - партія,позаимствовавшая риси європейського фашизму. Її неформальні лідери - генерали, під що його командою перебували тисячі «багнетів», видалися владі реальнішою загрозою. Пішли чергові «заходи»: основних підозрюваних у підготовці заколоту превентивно вислали подалі від стратегічних пунктів Піренейського півострова. Еміліо Мола потрапив як військового губернатора вПамплону, а менш помітний, добродушний на вигляд Франсіско Франко - взагалі на «курорт», на Канари.

Сам Франко відчував коливання до останнього моменту.Усугубление хаосу хто в Іспанії, що виразилося в беззаконні й розгулі лівих сил, яких уряд, судячи з усього, були приборкати, зрештою, змусило армійських змовників у липні 1936 року, прийняти рішення про початок військового перевороту з захоплення влади, «план» яку вони виношували починаючи у квітні.

Загострення протистояння у країні призвело до серії політичних убивств - жертвою однієї з них 12 липня 1936 ставлейтенант-республиканец Кастільо, ранішезастрелившийфалангиста.

У відповідь був заарештований і по-звірячому убитий депутат (і голова парламентську опозицію)кортесов Х.Сотело,критиковавший державної політики радикалів з революційного комітету. Убивць не знайшли, нитки змови ішли у резиденцію прем'єр-міністра.

УбивствоКальвоСотело стала приводом, який прискорив військове виступ націоналістів 17 липня, що було початком громадянську війну.

1.3 Початок громадянської війни Іспанії. Склад його учасників і співвідношення сил на I етапі громадянської війни

Військовий переворот розпочалося ніч із 16-го на 17-те липня 1936 року одночасно біля іспанського Марокко, на Канарських іБалеарских островах, де були частини й підрозділи Африканського корпуси та Іноземного леґіону. Заколотники розраховували ось на підтримку частин, розташованих на Піренеях. Ще 16 липня командири найбільших частин 17-ї та гарнізонів, що розкидані Півдні і південному заході Іспанії, отримали секретні розпорядження, весь текст яких полягав в чотирьом словами: «>Семнадцатого в сімнадцять. Директор».

Проте 16-го, ні 17-го липня ніяких серйозних подій цього не сталося. Бунтівні генерали не поширили своєю владою далі підпорядкованих їм гарнізонів. Знадобилося вкотре підхльоснути недовірливих до виступу: у ніч із 18 на 19 липня радіостанція р. Сєути викинула до ефіру мудру фразу: «Над всієї Іспанією безхмарне небо».

На думкуД.Л.Прицкер «організатори фашистського заколоту розраховували на блискавичну перемогу». На боці було значне частина офіцерського складу,увлекшего у себе 80% регулярного війська (більш 120 тис. людина), марокканські війська (під рушницею перебувало майже 35 тис. солдатів на великих мобілізаційних можливостях), Іноземний легіон в Марокко (більш 7 тис.головорезов-наемников), більшість громадянської гвардії (близько тридцяти тис. жандармів), військова організаціякарлистов-рекете (до 15 тис. чоловік).

Разом, за заколотників виявився більш двохсот тисяч солдатів та офіцерів, але в боці республіканців – лише двадцять у п'ять тисяч. Можна додати що й нерегулярні сполуки і з тієї, і з іншого боку.

Заколотники могли прогнозувати п'ятдесят тисяч іспанських фашистів – фалангістів (та їх називали Батьківщині), мали звичка поводження зі зброєю, але будь-коли які були. Республіканці підтримано від ополченців, прибічників лівих партій – більше півмільйона людина, розривів у бій, але погано збройних і навіть хто знає, з якого боку заряджається гвинтівка чи кулемет.

Рівень ведення бойових дій на на самому початку війни вражав своєю відвертою примітивністю. Як згадували через очевидці, «обидві сторони діяли невміло. Літаки заколотників несподівано з'являлися над базою, наспіх скидали свою ношу і летіли. Бомби падали далеке від мети.Повторних нальотів ж ніч був.

>Отражались ці нальоти погано, зенітні батареї без коштів виявлення літаків і з простими панорамами замість хороших прицілів стріляли неточно. Потрапляння бомб в кораблі і снарядів в літаки носили часто випадковий. Потерпали другорядні об'єкти, найчастіше які мають ніякого бойового значення».

Проте, використовуючи раптовість виступи і бездіяльність республіканського уряду, бунтівливим військам під керівництвом Санхурхо, Франка і Мола вдалося захопити Іспанське Марокко, Канарські і Балеарські острова (крім острова Менорка), зміцнилися у низці провінцій Північної і Південно-Західної Іспанії.

За всією Іспанії розгорнулося активне опір заколотникам. Десятки тисяч робочих, службовців, студентів, селян, представників інтелігенції піднялися право на захист республіки. Загони народної міліції та решта вірними республіці солдати і офіцери у зосереджених боях розгромили повсталі гарнізони у Мадриді, Барселоні, Валенсії, Картахені,Малаге,Биль-бао,Сантандере та інших великих промислових і адміністративних центрах країни. Матроси й унтер-офіцери зірвали спроби заколоту більшості кораблів флоту. Вірність республіці зберегли військово-повітряні сили. Наприкінці липня становище заколотників на півострові виявилося настільки критичним, що з проводирів цих фракцій вже подумували про капітуляцію і втечу. Але саме у той час, коливоенно-фашистский заколот вгасав під потужними ударами народних мас, в іспанські події втрутилися зовнішні сили. Ніхто на допомогу прийшла всю світову реакція, й у першу чергу фашистські держави.