ЗАПРОВАДЖЕННЯ

 

Однією із перших проблем XX століття стояла проблема війни і миру.Заставив людство впродовж одного століття здригнутися від двох світових війн, історія регулярно посилала йому випробування, у вигляді регіональних конфліктів. Саме XX столітті їм у повною мірою стала властива така межа, як "втручання в конфлікт безпосередньо чи опосередковано третіх наснаги в реалізації підтримку воюючих сторін.

Серед конфлікти виділяється Громадянська війна хто в Іспанії 1936-1939 рр. З одного боку, громадянської війни стала результатом складних політичних, економічних пріоритетів і культурних різниці між «двомаИспаниями» (за словами іспанського письменника АнтоніоМачадо).

З іншого боку, у Європі другої половини 30-х рр. XX в., за умов гострої політичної й ідеологічної поляризації, локальний конфлікт (тим паче, із яскраво вираженим анти- чипрофашистским контекстом) було зберегти тільки внутрішній наповнення.

Зверненняпротивоборствовавших іспанських сторін у липні-серпні 1936 р. по допомогу до країнам, що стояв з різних боків міжнародного бар'єра, лягло основою інтернаціоналізації конфлікту.

Різні міжнародних аспектів громадянської війни хто в Іспанії визначали на початковому етапі знають політику кожного з його прямих чи непрямих учасників, при єдиної мети - не дати їй трансформуватися на загальноєвропейську. Вихід знайшли у проголошення політики «невтручання». Але Іспанська війна перетворилася на загальноєвропейський конфлікт. Не буде перебільшенням сказати, що бікфордів шнур Другої світової війни у Європі тягнувся з Іспанії.

Глобалізація іспанської проблеми (в масштабах Європейського континенту) торкнулася по-різному і малої форми провідні держави й виявилася однією з істотних системоутворюючих чинників відносин між ними.Разноплановая боротьба навколо громадянської війни хто в Іспанії не сприяла ні рішенню іспанського питання, ні пом'якшенню загальноєвропейських проблем.

Вивчення регіональних конфліктів XX в. має лише наукову значимість. Багато тенденції і явища на той час у різних формах виявляютьсяспроецированними в сучасність, розгляд то, можливо важливим у плані і за аналізі та прогнозуванні динаміки розвитку міжнародних взаємин у початку XXI століття (наприклад, форми регіональних конфліктів, методи їхньої організації погашення, роль і у цьому відділу міжнародних організацій). Усе це й визначає актуальність дослідження.

Об'єктом дослідження є Громадянська війна хто в Іспанії в 1936-1939 рр.

Предметом дослідження є соціально-економічні і внутрішньополітичні особливості розвитку Іспанії 30-ті рр. XX століття, і навіть міжнародних аспектів й ролі європейських держав в Громадянської війні хто в Іспанії 1936-1939 рр.

>Хронологические рамки дослідження визначаються тимчасовими межами громадянської війни хто в Іспанії: 1936-1939 рр.

Мета цієї роботи: - показати сутність, причини, склад керівництв; вивчити ступінь впливу третіх наснаги в реалізації підтримці воюючих сторін; показати основні події війни.

Завдання роботи:

- виявити і Польщу вивчити джерельну базу з проблематики теми;

- відновити перебіг подій хто в Іспанії 1936-1939 рр.;

- порівняти геостратегічні мети може проведеної політиці провідних європейських країн Громадянської війні хто в Іспанії;

- розглянути воєнно-стратегічну складову міжнародним аспектам іспанського конфлікту.

>Методологической основою роботи є підставою принцип історизму, який передбачає розгляд всіх процесів і явищ, як і розвитку, і у взаємній і тимчасової зв'язку, об'єктивне вивчення фактів, визначили характер досліджуваних процесів та його динаміку. Як методів використовуютьсяпроблемно-хронологический, компаративний і комплексний аналіз використовуваної літератури та джерел, встановлення причинно-наслідкових зв'язків та його конкретно-історична інтерпретація.

Вітчизняна історіографія громадянської війни хто в Іспанії досить велика. У ньому виділяють кілька етапів. Так, 30-40-ві рр., відзначені виданням, переважно, мемуарної, публіцистичної,военно-аналитической літератури.

У 50-70 рр. було видано роботи X. Гарсіа, І.М.Майского,К.Л.Майданника, С.П.Пожарской, Д.П.Прицкера,М.Т. Мещерякова та інших. Закономірним представляється інтерес авторів цього періоду переважно до внутрішніх проблем іспанського конфлікту. Його міжнародних аспектів, зазвичай, розглядалися підлеглому контексті, служачи ілюстрацією тих чи інших положень.

Фактично котра першою вітчизняної історіографії проблему міжнародним аспектам громадянської війни хто в Іспанії поставивР.С.Овинников. Автор проаналізував економічні та військові мотиви політики провідних світових держав у питаннях іспанської війни. У монографії, написаної розпал «холодної громадянської війни» багато уваги приділялося політиці США, Англії та Франції хто в Іспанії; інформація, що стосується німецького і італійського втручання, носила другорядний характері і служила частіше додатковим доказом тези про економічні причинах інтернаціоналізації іспанського конфлікту. На думкуР.С.Овинникова, політика «невтручання», відповідальність при проведенні якої лежить Англії, навіть Франції, зіграла поразку Республіки майже великій ролі, ніж іноземна інтервенція.

Вагомий внесок у вивчення іспанської війни вніс кандидат історичних наук, старший науковий співробітник інституту військової історії МО РФ РибалкінЮ.Е., який підготував, роботу «Операція «Х». Діяльність наголошувати зроблено за вивченні досвіду громадянської війни Іспанії командним складом РСЧА, яке здійснювалось у рамках надання військово-технічній допомоги іспанської Республіці. Наприкінці 1936 р. із метою в Наркоматі оборони СРСР було створено особливий механізм. Своєрідним його центром стало відділення «X»Разведивательного управління, яке застосовувало різноманітні методи збору інформації та форми її вивчення.

Необхідно також відзначити роботу відомого російського історика, доктора історичних наук У.Телицина «Піренеї загинув у вогні» у якій зроблено спробу описати історію громадянської війни Іспанії без ідеологічного забарвлення. На думку В.Л.Телициа Громадянська війна хто в Іспанії це перше зіткнення радянською та німецькою військових машин, і навіть пряме відбиток закулісних маневрів політиків, прихованих за трагедією іспанського народу. В.Л.Телицин зазначає: «Якщо судити зотложившимся в архівах радянського зовнішньополітичного відомствадокументам…Сталин, побоюючись дедалі більший вплив Берліна на міжнародній арені, посилення її Збройних Сил прагнув чужими руками вимотати потенційний суперник (щедро на поставку озброєння), та був завдати нищівного удару. Тож до Іспанії нескінченним потоком йшли «ешелони» з військовою технікою». Натомість, Гітлер хотів, щоб вермахт придбав з полів боїв бойового досвіду, що він потім у повною мірою використовував у ході проведення т.зв. «бліцкригу».

Слід зазначити, що у своїй роботі автор як і спробував об'єктивно дати раду питанні «наскільки застосуємо термін «>добровольчество» до радянським військовим і цивільним фахівцям, котрі побували хто в Іспанії.

Глава 1. Сутність, причини виникнення громадянської війни Іспанії. Склад і співвідношення керівництв

Громадянська війна хто в Іспанії формально що тривала 3 роки мала дуже глибокі передумови, розпочаті набагато раніше 1936 року. У розділі необхідно зупинитися на конкретні факти, дозволяють зрозуміти головні причини виникнення громадянської війни Іспанії. Особливу увагу стоїть приділити низці подій що з'явилися каталізаторомантиреспубликанского заколоту 18 липня 1936 року. Поруч із доведеться з'ясувати склад парламенту й співвідношення керівництв першому етапі військового конфлікту.

 

1.1 Особливості соціально-економічного і внутрішньополітичного розвитку Іспанії 30-х рр. XX в.

На початку століття століття Іспанія неодноразово балансувала за межею громадянську війну. Багатостраждальна іспанська монархія, пройшла безлічнизложений і реставрацій, вкотре вичерпала свої фінансові ресурси. Намагаючись врятувати престол, король Альфонсо XIII 1923 року особисто санкціонував встановлення диктатури Мігеля Прімо де Рівери і спеціальним маніфестом довірив йому повноваження «залізного хірурга» суспільства. Економічний курс Рівери проходив під гаслом «відродження країни» і спочатку виглядав досить райдужно: трапилися величезні промислові компанії, дали поштовх туристичної «розробці» країни, почалося серйозна державна будівництво. Проте загальносвітовій фінансову кризу 1929 року, явний і з дня на день дедалі більше глибокий розкол між республіканцями і монархістами звели зусилля нанівець.

Розчарувавшись щодо можливості національного примирення, у грудні 1930 року Прімо де Рівера подає у відставку.Роялистов це деморалізує, і королю просто фізично вдається зібрати повноцінний кабінет міністрів. Відбувається неминуче: антимонархічні сили, навпаки, консолідуються. І 28 січня 1931 року резюмує під застарілим конфліктом: в цілком легітимних муніципальних виборах ліві перемагають з переважною «рахунком».

Переконавшись, у країні немає реальних сил, готових виступити з його захист, Альфонс XIII чотирнадцятого квітня залишив Іспанію на борту військового корабля. Від короля навіть зажадали формального зречення. Альфонс XIII залишив відкинув його підданим кілька відчутих рядків: «Вибори, що відбулися неділю, з ясністю показали мені, що сьогодні любов мого народу геть немає зі мною. Я віддаю перевагу піти, ніж штовхати співвітчизників на братовбивчу громадянську війну, на вимогу народу я свідомо припиняю відправлення королівської влади й віддаляюся з Іспанії, визнаючи її єдиній володаркою своєї долі». Того ж день народ, не чекаючи рішення згори, проголосив Іспанію республікою.

Перша стаття нової республіканської конституції ухваленій у грудні 1931 р. проголошувала Іспанію на кшталт часу «Демократичної Республікою всіх трудящих» (ідеологічне вплив СРСР Західної Європи набирала силу).

Отже, республіка перемогла без насильства, й кровопролиття. Проте недовгий період його існування супроводжувався збільшенням політичного і "соціального конфлікту. Державна влада перейшла до рук які об'єдналися (щоправда, та незабаром виявилося, ненадовго) представників лівих сил. Втім, характерною рисою політики, як лівої, і правої орієнтації була неможливість освіти коаліції, із метою створення міцного уряду через суперництва партій, котрі домоглися перемоги у результаті передвиборного угоди. Не варто 1933 року республікою керувала коаліція лівих та помірних республіканців, очолюваних МануелемАсаньей.

Економічний підвищення і початок індустріалізації країни, наступні за диктатурою Прімо де Рівери, підготували грунт потужного профспілкового руху,подтолкнувшего Міністерство роботи в главі з ФрансіскоЛаргоКабальеро (його прозвали «іспанським Леніним») до рішучим реформам: було встановлено декларація про відпустку, визначено мінімальна зарплата і тривалість робочого дня, з'явилося медичне страхування, змішані комісії з врегулюванню конфліктів.

Проте радикалам це вже видавалося замало: впливові анархісти повели атаку" на уряд, вимагаючи повної емансипації трудящих. Говорили про і «фатальні слова»: ліквідація всієї приватної власності.

>Антиклерикальние закони, прийняті урядом, які належать до церкві як до оплоту реакції, почали вносити серйозного невдоволення, примусив його поміркованих прибічників із числа католиків перейти до лав помірної опозиції. Чому так сталося?

Іспанія країна з вельми давньої католицької традицією. Церква та по сьогодні, має величезний неформальний вагу у суспільстві (особливо у сфері освіти!), що казати про тридцятих роках? Беручи антиклерикальні закони, уряд збиралося «лише» вирвати особисто від «папських ставлеників» вплив та фактичну влада. Звісно, нападки на відсталих клерикалів, «споконвічних противників будь-якої інтелектуальної свободи», із боку республіканців, булинебезосновательними, але, діючи напролом, уряд лише викликало загальнонаціональний жах. Через місяць після ейфорії, 14 квітня, Мадрид прокинувся в диму: пашіло відразу кількох монастирів. Державні діячі на новий режим відгукнулисязапальчивими заявами: «Усі монастирі Мадрида не стоять житті однієї республіканця!», «Іспанія перестав бути християнської країною!»

За всієї радикальної репутації лівих соціалістів офіційнаантицерковная кампанія стала несподіванкою суспільству - безпосередньо в очах здивованого народу, «на засадах» валився повсякденний спосіб життя: за статистикою минулих років, понад дві третини населення регулярно ходили до меси. Аж раптом - декрети про розлучення і громадянських шлюбах, розпуск ордена єзуїтів і конфіскація її, секуляризація кладовищ, заборона священикам викладати.

Ще одного смертельну небезпеку обману республіки таїв у собі питання про автономію. Ще з другої половини ХІХ століття найбільш процвітаючими областями Іспанії стали Каталонія і Країна Басків (до речі, лідерство вони утримують досі), а революційна гласність розчистила шлях націоналістичним настроям. У той самий квітневого дня, коли народився новий лад, впливовий політик ФрансіскоМасиа проголосив «>Каталанское держава» у складі майбутньої «Конфедерації іберійських народів». Пізніше, у розпал громадянської війни (жовтень 1936-го), приймутьБаскский статут, від якої, своєю чергою, «відколеться» Наварра і мало не «відколеться» і геть крихітна провінціяАлава, населена переважно тими самими басками. Іншим регіонам Валенсії,Арагону - теж захотілося автономії, і уряд виявилося змушене погодитися в руки їхстатутов, лише часу, вже забракнуло.

На противагу більшості сусідніх країн Європи Іспанія 1930-х залишалася дуже патріархальної сільськогосподарської країною. Аграрна реформа вже близько століття стояла на порядку денному, але ще залишалася недосяжною мрією для державної еліти всього політичного спектра.

>Антимонархический переворот подарував, нарешті, селянам надію, адже значна частина їхніх справді жила важко, особливо уАндалусии, землі латифундій. На жаль, заходи уряду швидко розсіяли «оптимізм 14 квітня». На папері Аграрний закон 1932 року проголошував за мету створення «міцного селянського класу» і підвищення рівня її життя, але в справі виявився бомбою уповільненої дії. Він вніс додатковий розкол у суспільстві: землевласники злякалися іпреисполнились глухого невдоволення. Селяни, що очікували рішучіших змін, залишився розчарованим.

Єдність нації (вірніше, його відсутність) поступово сталонаваждением і каменем спотикання політикам, але турбував це запитання військових, що завжди бачили себе гарантами територіальної цілісності дуже строкатої в етнічному відношенні Іспанії. Та й взагалі, армія, сила традиційно консервативна, дедалі більше опиралася реформам. Власті відповіли «ЗакономАсаньи», «>республиканизировавшим» командування так: все офіцери, котрі виявляли коливання з присягою на вірність новому режиму, звільнялися із озброєних сил, щоправда, зі збереженням забезпечення. 1932-го року найавторитетніший з іспанських генералів, Хосе Санхурхо, вивів солдатів із казарм в Севільї. Повстання швидко задушили, але настрої людей погонах він відбив чітко.

Такі головні причини, що призвели Іспанію в 1936 року до межі національної катастрофи.