1. Інтеграція України у світовий інформаційний простір

2. Участь України у міжнародних програмах обміну.

3. Соціально –економічний та політичний розвиток України на поч. XXI ст. Література:

 Основна:

1. Історія України ( підручник); Пометун О.І,11клас, К.: Освіта, 2011

2. Історія України (підручник); Кульчицький С.В., 10 клас, К.: Генеза – 2010

3. Новітня історія України; Кульчицький С.В., 10 клас, К.: Генеза – 2004

4. Історія України (підручник); Кульчицький С.В., 11 клас, К.: Генеза – 2010

5. Новітня історія України; Турченко Ф.Г.; 11 клас, К.: Генеза . - 2006

Допоміжна:

1. Енциклопедичний довідник: історія України. Упор. Підкова І.Р., Шуст Р.М., Гирич І.Б., 7-11 класи , Генеза. – 2008

2. Історія України в таблицях (посібник). Іващенко О.М., Поліщук Ю.М., 7-11 класи, Генеза. – 2006

3. Нариси з історії України (посібник). Грицак Я.Й., 9-11 класи , Генеза. – 2006

4. Історія епохи очима людини. Білоножко С.В. та ін., 10 клас, Генеза. – 2004

5. Історія України (посібник). Гусєв В.І. та ін., 10-11класи, Вища школа. - 2002

6. Історія України (навчальний посібник для старшокласників). Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С., ВД "Києво-Могилянська академія". - 2009

7. Довідник з історії України (із завданнями). Земерова Т.Ю., Скирда І.М., Весна. – 2010

8. Довідник юного краєзнавця Харківщини / Упоряд. В.А. Редіна, О.О. Сіталова. – Харків: ОблСЮТур, 2005. – 112 с.

Інформаційні ресурси:

1. www.history.org.ua. Інститут історії Національної Академії наук України

2. www.nbuv.gov.ua. Національна бібліотека України ім. І.І. Вернадського

3. www.memory.gov.ua. Український інститут національної пам’яті

4. www.uk.wikipedia.org. Україномовна версія он-лайн енциклопедія «Вікіпедія»

5. history.vn.ua. Книги та підручники з історії України та всесвітньої історії

 Студенти повинні знати: хронологічну послідовність головних подій періоду розбудови незалежної держави; соціально-економічне становище України у 90-ті роки — на початку XXI ст.; різні точки зору щодо оцінки процесу розбудови незалежної, демократичної, соціальної, правової держави; основні чинники, особливості й тенденції розвитку.

Ключеві поняття лекції: : «євроінтеграція України», «мас-медіа», «європейський вибір України», «регіональні засоби масової інформації».

Тезисний виклад матеріалу заняття відповідно плану

1. Інтеграція України у світовий інформаційний простір

Одне з визначень суспільства, яке йде на зміну існуючому (поряд з такими, як постіндустріальне, інфраструктурне, глобальне) – інформаційне суспільство. В інформаційному суспільстві інформація починає відігравати роль одного з основних економічних ресурсів, під впливом котрого змінюються форми економічної діяльності, види й типи підприємств та установ, соціальні стосунки; він стає таким же національним ресурсом, як надра, вода, ліси тощо. Збереження, розвиток та раціональне використання цього стратегічного ресурсу майбутнього є завданням величезної ваги для будь-якого суспільства. Зростаюча залежність від наявності інформації, рівня розвитку та ефективності використання засобів її обробки та передачі призвела до виникнення такого поняття як інформаційні ресурси.

З розвитком інформаційного суспільства в Україні все більше фахівців звертають увагу на вдосконалення формування і використання інформаційних ресурсів. З’являються все більше публікацій у цій сфері, на державному рівні розробляються проекти законів щодо вдосконалення державної системи інформаційних ресурсів та їх більш ефективного використання. Але безумовно багато питань залишаються невирішеними і якщо розробка теоретичного рівня є більш-менш задовільною, то практична реалізація задекларованих програм залишає бажати кращого, зокрема інтеграція України в світовий інформаційний простір.

Проблеми інтеграції України в світовий інформаційний простір активно досліджували такі вітчизняні науковці: В. М. Глушкова, М. М. Моїсеєва, А. І. Ракітова, А. В. Соколова, А. Д. В даний час активно працюють в цьому напрямку Артамонов Г.Т, Колін К.К. та багато інших. Зарубіжний погляд на дослідження проблеми інтеграції України в світовий інформаційний простір простежується у працях Д. Белла, Дж.Гелбрейта, Дж.Мартіна, І. Масуда, Ф. Полака, О. Тоффлера, Ж. Фурастьє.

Перспективні напрямки дослідження цієї теми заключаються в тому, що інформаційні ресурси відіграють велику роль практично в усіх сферах життєдіяльності нашої держави і суспільства. Без інформаційних ресурсів неможливе існування не тільки науки але й функціонування системи освіти, котра повертає суттєві елементи наукового знання, визнані науковим співтовариством достовірним, окремим індивідумам. Оскільки певний рівень освіченості необхідний кожній людині, система освіти дає можливість кожній людині стати споживачем інформаційних ресурсів, що постачаються цією системою. Тому, на даний момент перед нашою державою стоїть вкрай важливе завдання – удосконалення процесу використання наявних і виробництва нових інформаційних ресурсів, розробка дієвих методик управління інформаційними ресурсами і забезпечення інформаційної безпеки.

Використання інформації як невичерпного ресурсу розвитку разом із сучасними досягненнями в галузі інформаційних та телекомунікаційних технологій поклало початок формуванню глобального інформаційного суспільства, яке несе людству необмежені можливості.

Важливою складовою досягнення задекларованої стратегічної мети державної політики України – вступ до Європейського Союзу (ЄС) – є сформоване інформаційне суспільство з високим рівнем інтегрованості в світовий, в тому числі європейський інформаційний простір. Потужна конкуренція на ринку інформаційних послуг і технологій у поєднанні з низькою конкурентоспроможністю української продукції, ставлять під сумнів перспективи України. За даними соціологічного дослідження Центру Разумкова, 40% громадян України оцінюють рівень інтегрованості України в світовий інформаційний простір як низький, лише 8,5% – як високий.

Надаючи пріоритетну роль інформаційній сфері економіки, стратегія Євросоюзу відзначається своєю відвертою соціальною спрямованістю. На відміну від США, де перевага надається технологічним аспектам інформаційної супермережі, в Європі робиться акцент на соціальному вимірі. Так, саме соціальні складові розвитку стоять на першому плані у дослідженні, підготовленому Європейською Комісією «Робота та життя в інформаційному суспільстві». У цій «зеленій книзі» підкреслюється, що сучасні технологічні трансформації створюють складні соціальні проблеми, що пов’язані зі сферою зайнятості: чи зможуть люди адаптуватися до змін в умовах, коли ІТ руйнують робочі місця.

З позиції визначення знань своєю головною цінністю та маючи на меті інтеграцію усіх прошарків населення в інформаційне суспільство, Єврокомісія розпочала широке обговорення ідей інформаційного суспільства. Форуми ЄС з інформаційного суспільства проводяться з весни 1995р. двічі на рік, у яких беруть участь представники влади, промисловості та культури.

Доцільно навести аналіз проблем інтеграції України в європейський інформаційний простір, які зумовлені дією внутрішніх і зовнішніх чинників, носять комплексний характер – охоплюють усі сфери життєдіяльності людини, суспільства та держави, а також запропоновано шляхи їх вирішення.

В першу чергу, це неузгодженість термінології, основних положень та принципів національного законодавства з європейським.

Відсутність єдиної національної системи класифікації інформації, недосконалість системи стандартизації та сертифікації. Із 2000 стандартів у галузі ІТ Міжнародної організації стандартизації (ISO), Україною впроваджено близько 100 стандартів, причому переважно тих, що стосуються термінології. В країні дотепер діють колишні стандарти системи ГОСТ, не узгоджені з міжнародним законодавством.

Невідповідність стандартам розвинених країн окремих секторів інформаційного простору України (книговидання, бібліотечний, архівний комплекси), їх подальше скорочення. Кількість періодичних видань та обсяги книгодрукування постійно скорочуються. За визначенням ЮНЕСКО, мінімальна кількість примірників періодичних друкованих видань на одного жителя країни має становити 100, в Україні цей показник не перевищує 60.

Національна система зберігання інформації є застарілою. Бібліотеки та архіви часто знаходяться в непристосованих приміщеннях, що обмежує доступ громадян до інформації, спричиняє втрату значного масиву інформації, вони недостатньо використовують ІТ; можливості бібліотек в оновленні фондів є недостатніми.

Саме тому, для вирішення зазначених завдань необхідно:

– розширити співпрацю з провідними міжнародними організаціями з розвитку інформаційного суспільства в рамках міжнародних договорів України щодо науково-технічного співробітництва та міжнародної технічної допомоги;

– забезпечити інтеграцію освіти, науки і культури України в глобальний культурний, освітній, науково-технічний інформаційний простір;

– реалізувати в рамках міжнародних договорів України спільні проекти, які забезпечують інтеграцію України в глобальний інформаційний простір;

–                   сприяти розвитку партнерських відносин між державним і приватним секторами економіки в контексті розбудови інформаційного суспільства відповідно до Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй.

Основні засади передбачається реалізувати через такі основні механізми:

– планування соціально-економічного розвитку України з урахуванням потреб розвитку інформаційного суспільства із зазначенням очікуваних результатів такого розвитку; розробка та прийняття відповідних державних програм для забезпечення завдань розвитку інформаційного суспільства в Україні;

– забезпечення громадської дискусії щодо засад формування інформаційного суспільства в Україні з метою доведення до населення прагнень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки, об'єднань громадян щодо розвитку інформаційного суспільства як визначального чинника економічного і суспільного розвитку;

– активна міжнародна співпраця з питань інформаційного суспільства;

– гармонійне поєднання можливостей органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки;

– фінансування загальнодержавних програм, державних цільових програм з впровадження інформаційно-комунікаційні технології, соціально важливих проектів, таких як забезпечення доступу до інформаційно-комунікаційних технологій у сільській місцевості, а також у важкодоступних районах;

– координація розробки та реалізації загальнодержавних програм, державних цільових програм та бізнес-проектів з метою зменшення інвестиційних ризиків, зниження операційних витрат;

– сприяння діяльності спеціалізованих бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, центрів високих інформаційних технологій та інших інноваційних структур з інформаційно-комунікаційними технологіями.

Отже, розвиток інформаційних технологій, що призвів до вільного потоку інформації, підкріплений інформаційною могутністю, створив таку ситуацію у світі, коли культурна автономія багатьох націй все більше ліквідується під тиском комунікаційних впливів ззовні, головним чином з боку могутніх економік, що контролюють інформаційний ринок. Розподіл інформаційних ресурсів між державами є також глобальною проблемою, як і світовий розподіл енергетичних чи продовольчих ресурсів. Поглибленню інформаційної нерівності сприяє практика, що склалася у відносинах між високорозвиненими західними країнами і менш розвиненими в галузі надання допомоги в розвитку національних інформаційних ресурсів. Великі капіталовкладення західних корпорацій в інформаційні підприємства країн, що розвиваються поставили ці країни в ще більшу залежність від Заходу. Тому таким важливим є питання подолання цифрового розриву і визначення достойного місця України в світовому інформаційному просторі.