Особливості розвитку української культури
Позитивні чинники |
Негативні чинники |
• Створення сприятливих умов для відродження української культури у зв’язку з проголошенням незалежності. • Відновлення історичної пам’яті. • «Закон про мови в Українській РСР» (1989 р.), де українська мова була проголошена державною і передбачався її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільства. • Демократизація культури, скасування цензури, позбавлення ідеологічного тиску. • Вільний розвиток усіх художніх стилів і жанрів. • Можливість збагачення української культури європейськими цінностями і здобутками. • Розвиток культури національних меншин. • Утворення різних благодійнихкультурних фондів |
• Залежність культури від примх ринку. • Наслідки русифікації. • Н едостатнє фінансування. • Знецінення духовних цінностей. • Поява творів масової низькопробної культури. • Комерціалізація культури |
Фактори впливу на українську культуру
Модернізація національної системи освіти
Основою самовідтворення культури є освіта. Наприкінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставали від основних тенденцій розвитку цивілізації, недостатньо були зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба кардинальних змін у сфері освіти зумовила проголошення в 1988 р. «Основних напрямів реформи загальноосвітньої і професійної школи». Нової моделі вітчизняної освіти потребувала поява на політичній карті світу незалежної України.
Ця модель, відповідаючи реаліям посттоталітарного суспільства, мала стати національно зорієнтованою, органічно вписавшись у загальносвітові процеси.
У листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів затвердив программу «Освіта» («Україна XXI століття») щодо кардинальної реконструкції всієї системи освіти, яка передбачає:
• децентралізацію управління освітою;
• диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію навчально-виховного процесу;
• безперервність освіти та варіативність навчальних планів і програм;
• переорієнтацію сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості й створення для цього відповідних умов у суспільстві;
• деідеологізацію й демократизацію навчального процесу;
• зв’язок освіти з національною історією, культурою і традиціями;
• забезпечення свободи творчості педагогам-новаторам;
• урізноманітнення системи навчальних закладів з метою врахування інтересів і нахилів підростаючого покоління, а також реальних потреб суспільства.
З’явилися заклади нового типу: гімназії, ліцеї, колегіуми, коледжі, навчально-виховних комплексів. З’явилися також і недержавні навчальні заклади. Починається комп’ютерізація освіти.
Поступово приведено у відповідність мови навчання в школах до етнічного складу населення. Якщо в 1991 р. українською мовою навчалося лише 49,3 % школярів, то через десять років — 67,4 %.
Для задоволення мовних потреб представників інших національностей в Україні працюють школи з російською, молдавською, румунською, угорською, кримсько-татарською, польською мовами навчання.
На початку 2000 р. розпочалася нова фаза реформування освіти в Україні. На початку вересня було обнародувано проект «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи», зміст якої передбачав:
• перехід до 12-річної системи освіти в середній школі;
• зростання в навчальному процесі вміння здобувати інформацію з різних джерел, переробляти й застосовувати її для індивідуального розвитку й самовдосконалення людини;
• посилення практичного й виховного спрямування освіти;
• диференціацію та індивідуалізацію навчання і виховання учнів, створення умов для їх саморозвитку й самовизначення, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей;
• забезпечення безперервності освіти молоді;
• зростання значення в житті загальноосвітньої школи органів громадського самоуправління та колегіального органу управління (педагогічна рада);
• посилення виховної та організаторської функцій вчителя, стимулювання діалогової форми спілкування з учнями, перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно орієнтованої, комунікативної.
Проте у 2010 р., після приходу до влади нового президента В. Януковича, впровадження переходу до 12-річної освіти припинилось і було відновлене 11-річне навчання.
Сьогодні, на жаль, в розвитку освіти залишається нерозв’язаними ряд проблем:
• недостатнє фінансування з боку держави;
• невідповідність матеріальної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства;
• низький рівень заробітної плати педагогічних працівників;
• зниження соціального престижу педагогічної діяльності;
Здобутки української літератури
Суперечливі процеси спостерігаються й у сфері літератури.
Українській літературі вже повернено донедавна забуті й заборонені імена. На книжкових полицях з’явилися твори літераторів української діаспори. Це сприяє формуванню в читача цілісного уявлення про українську літературу, повертає українському народові неоціненний для подальшого розвитку художньо-естетичний досвід.
Ознака сучасності — висока політизація суспільства. За цих обставин зростає роль пристрасного слова публіциста. Болючі проблеми сьогодення, зокрема перегляд, переосмислення та переоцінка панівних донедавна поглядів, пошук нових ідеалів та орієнтирів, мовна політика держави, екологічні негаразди тощо, визначають тематику публіцистичних творів найавторитетніших у суспільстві письменників.
Характерними ознаками літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий пошук, що виявляє себе в розширенні жанрового і стильового спектра літератури; збереження і творче осмислення традицій; синхроний розвиток та взаємодія традиції, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному житті.
Життєздатність та перспективу вітчизняної літератури засвідчує поява нової генерації літераторів.
Суттєво впливає на розвиток літературного процесу, на формування наукового потенціалу держави рівень книговидавництва.
У червні 1997 р. було прийнято Закон України «Про видавничу справу», що створив засади для юридичного унормування видавничої діяльності й передбачив державну підтримку видавничої справи, зокрема з питань пільгового оподаткування.
Але цей закон не був юридичним актом прямої дії, тому запровадження пільгового оподаткування у сфері видавництва так і не було прийнято.
Утім, незважаючи на проблеми, українська література має ряд вагомих здобутків. Процеси оновлення суспільства широко охопили й літературну сферу. Письменники звільняються від догматів комуністичної ідеології. Відбувається переоцінка суспільних ідеалів, історичних подій. Сьогодні перше місце посіла публіцистика, яка висвітлює політичні процеси і зміни, що відбуваються в суспільстві.
Доречно відзначити сповнену високого громадянського пафосу творчість І. Драча, Д. Павличка, П. Мовчана, В. Яворівського, І. Дзюби, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Сизоненка, О. Мусієнка, Ю. Щербака, П. Осадчука та ін. Багато хто з них сьогодні поринув у політику, вони обіймають високі державні, партійні, дипломатичні посади, є народними депутатами, що істотно позначається на їхній активній творчій праці.
Вагомий внесок у відтворення історичної пам’яті та повернення забутих імен діячів культури і мистецтва зробили Спілка письменників України та її друковані органи: газета «Літературна Україна», часопис «Вітчизна», «Дзвін», «Київ», «Березіль», «Дніпро», «Всесвіт», академічні журнали «Слово і час», «Український історичний журнал», «Народна творчість і етнографія», тижневик «Україна» та щоквартальник «Пам’ятки України».
1992 р. Кабінет Міністрів України затвердив новий склад Комітету з присудження державних премій ім. Т. Шевченка. На відміну від попереднього, куди входили переважно компартійні функціонери, до нього увійшли провідні діячі культури: О. Гончар (голова), Ю. Мушкетик, І. Драч, А. Мокренко та ін.
Першими лауреатами Шевченківської премії незалежної Україні стали в’язень сталінських концтаборів Б. Антоненко-Давидович (посмертно), видатний письменник-емігрант, автор першого у світі широкомасштабного роману про злочини тоталітаризму «Сад Гетсиманський» І. Багряний (посмертно), дисиденти І. Калинець, Т. Мельничук, а також П. Мовчан, Р. Лубківський, публіцист С. Колесник, літературознавець М. Жулинський та ін.
Розвиток мистецтва
Попри економічні негаразди розвивається й національний театр.
Український театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі. Це засвідчують гастролі Національного академічного драматичного театру імені І. Франка в Німеччині, Львівського академічного театру імені М. Заньковецької — у Великобританії, участь вітчизняних театрів у багатьох міжнародних фестивалях. Традиційними стали зарубіжні гастролі колективів Національної опери, театрів опери та балету Дніпропетровська, Донецька, Львова, Одеси, Харкова. Голоси вітчизняних оперних співаків А. Кочерги, В. Лук’янець, В. П’ятнички, А. Шкургана звучать на найпрестижніших сценах Європи. Донецьк став місцем проведення Міжнародного конкурсу артистів балету. На сцені Національної опери упродовж кількох років проводять Міжнародний конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря.
1991 р. постановою Кабінету Міністрів України було створено Державний фонд української кінематографії, керівником якого призначено відомого кінорежисера Ю. Іллєнка. Цього ж року у Чернівцях відбувся перший Всеукраїнський кінофестиваль, присвячений пам’яті І. Миколайчука. На ньому демонстрували 20 документальних, науково-популярних та анімаційних фільмів, серед яких «Танго смерті» О. Муравйова, «Кому вгору — кому вниз»
С. Клименка, «Козаки йдуть» С. Омельченка, «Ізгой» В. Савельева.
Головний приз одержав фільм «Голод-33», який створив на студії ім. О. Довженка режисер О. Янчук. Високу оцінку і призи на фестивалі здобули фільми «Українці: Віра» режисера В. Шматолохи (Київнаукфільм), анімаційний «Страшна помста» режисера М. Титова, художника Н. Гузь. Лауреатами фестивалю стали актори Б. Ступка, Є. Германова з Р осії та Й. Поллак з Ізраїлю. Позитивним явищем в українському кінематографі стали багатосерійні фільми за творами класиків української літератури. Це, зокрема, «Сад Гетсиманський» за мотивами творів І. Багряного, «Пастка» — І. Франка, «Царівна» — О. Кобилянської. Схвально було сприйнято українським глядачем показ у 1997 р. багатосерійного телефільму «Роксолана».
1994 р. кіностудія ім. О. Довженка дістала статус Національної.
Належно поціноване українське кіно й на міжнародній арені.
На 36-му кінофестивалі у Сан-Р емо фільмові «Ізгой», створенному за мотивами повісті А. Дімарова, присуджено Гран-прі. Успішно представили своє мистецтво кінематографісти України в 1994 р. на кінофестивалі в угорському місті Дьордь. Це форум молодих митців, на якому було репрезентовано понад 100 фільмів з країн Східної Європи, США, Японії, Австрії. Із 10 призів 4 здобули українські кінострічки: «Кордон на замку» (режисер С. Лисенко), «Хроніка повстання у Варшавському гетто» (режисер Й. Дулевська), «Портрет, пейзаж, натюрморт» (режисер С. Бусовський), «Спілка одноногих» (режисер О. Столяров).
Але останнім часом у сфері кінематографу склалася складна ситуація. Виробництво фільмів скоротилося приблизно в 20 разів, а чисельність кіноустановок — більш ніж удвічі, щорічне відвідування кінотеатрів помітно зменшилося. Поступово зі свідомості громадян нашої республіки зникає поняття «рідне кіно». Український же ринок заповнюють низькопробні закордонні фільми.
Динамічні процеси відбуваються в царині популярної української музики.
Відбуваються пісенні фестивалі — «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Таврійські ігри», «Золоті трембіти» та ін. Нові пісні дарують слухачам і глядачам О. Білозір, С. Ротару, А. Кудлай, П. Зібров, Т. Повалій, І. Білик, О. Пономарьов, Руслана, О. Скрипка, Руслана Лижичко і багато інших. Набули популярності такі молоді виконавці української естрадної пісні, як Н. Могилевська, Ані Лорак, Тіна Кароль, В. Козловський та інші.