4. «Шістдесятництво» в українській культурі

Критика культу особи створила умови для оновлення й лібералізації суспільства, сприяла громадському пробудженню, національному відродженню в Україні.

Загалом ж лібералізація і десталінізація суспільства мали позитивнее значення для розвитку української літератури. У цей час були написані «Зачарована Десна» і «Поема про море» О. Довженка, «Гомоніла Україна» Петра Панча і «Вир» Г. Тютюнника, «Людина і зброя» О. Гончара та «Правда і кривда» М. Стельмаха.

Припинилися нападки на письменників, які на початку 50-х років були об’єктом критики борців проти космополітизму й буржуазного націоналізму. На розвиток української культури, на громадське життя в Україні того часу помітно вплинуло нове покоління талановитих митців, які дістали назву «шістдесятники». Твори цих поетів, прозаїків, літературних критиків нерідко з труднощами пробивали собі шлях на сторінки журналів, проте користувалися популярністю серед молоді, поширюючись у численних рукописах.

Саме з цього часу беруть початок українські позацензурні видання або, інакше кажучи, український «самвидав».

Серед зачинателів руху «шістдесятників» були Л. Костенко і В. Симоненко. Вони виступили проти фальшу, єлейності в зображенні дійсності, відстоювали національно-культурне відродження України. Значний інтерес читачів викликали збірки поезій Л. Костенко «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961).

1962 р. побачила світ перша збірка В. Симоненка «Тиша і грім», що стала водночас його останньою прижиттєвою книгою. 1953 р. Д. Павличко дебютував збіркою «Любов і ненависть». Значний резонанс 1962 р. викликали перші збірки поезій І. Драча «Соняшник» та М. Вінграновського «Атомні прелюди». До них приєдналася велика група творчої молоді, яка прагнула зламати літературні шаблони, знайти нові зображувальні форми, переступити через одномірне, одноколірне, догматичне сприйняття світу.

До плеяди митців-«шістдесятників» належали поети Б. Олійник, В. Коротич, І. Калинець, В. Стус, прозаїки Г. Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало, Р. Іваничук, критики І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, публіцист В. Чорновіл та ін.

Одним з перших осередків, навколо якого розгорталася діяльність «шістдесятників», став Клуб творчої молоді у Києві. Він виник 1960 р. під егідою міського комсомолу. Його очолював Лесь  Танюк, а найбільш активними учасниками були І. Драч, М. Вінграновський, М. Коцюбинська, І. Світличний, Є. Сверстюк, А. Г орська та ін. Вони розпочали свою діяльність з відродження різдвяних вертепів та організації різних мистецьких гуртків-секцій. Згодом перейшли до розшуку місць масових поховань жертв сталінських репресій. За цим пішли заяви, виступи у пресі, публікації віршів.

Партійні і карні органи відповіли цькуванням у пресі, звільненням з роботи, влаштуванням провокацій та забороною друкувати твори окремих шістдесятників. Смерть молодого українського поета Василя Симоненка (13 грудня 1963 р.) розпалила атмосферу.

Його неопубліковані вірші та щоденник, а також промови Дзюби, Сверстюка і Світличного на вшанування його імені ходили в «самвидаві». Переслідування, яких зазнав Симоненко в останні роки свого життя, та його несподівана загадкова смерть зробили з нього національного мученика і надали руху «шістдесятників» ореолу жертовності та самозречення».