2. Нацистський «новий порядок» в Україні

Німецький генеральний план «Ост», згідно з яким був встановлений окупаційний режим, передбачав:

• знищити на окупованих землях 30 млн осіб;

• виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, українців, білорусів, литовців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки;

• онімечити решту населення, перетворивши його на дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів;

• знищити СРСР як цілісну суверенну державу;

• вжити заходів щодо ліквідації національної культури, середньої і вищої освіти;

• забезпечити скорочення народжуваності на окупованих землях.

Із розпорядження рейхскомісара України Еріха Коха 24 жовтня 1942 р.

«Закрити всі школи, інститути, у яких навчаються учні старше 15 років, а всіх учнів і викладачів цих закладів відправити на роботи до Німеччини. Крім 4-класних шкіл не повинно бути жодної школи».

Із секретної німецької інструкції щодо України (листопад 1942 р.)

«1. Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери, партизани.

2. «Просвіти» обсервувати.

3. Відібрати культурно-освітні установи, театри, кіно.

4. Церкви не допустити до згоди.

5. Не долати сухот, тифу. Закрити лікарні для населення.

6. Суди лише німецькі. Кожен німець — суддя.

7. Хуліганство карати лише тоді, коли воно шкодить німцям».

Окупаційний режим в Україні

Назва зони окупації	Територія	Центр
Румунська провінція «Трансністрія»	Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР, а також землі між Бугом і Дністром, які за німецько- румунським договором від 19 серпня 1941 р. передавалися Румунії	Тирасполь, згодом — Одеса
Дистрикт «Галичина» (у складі Польського генерал- губернаторства)	Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області УРСР	Львів
Рейхскомісаріат «Україна»	Більша частина українських земель (окрім прифронтових), Крим, Орловська область Росії, деякі райони Білорусії	Рівне
Прифронтові райони, підпорядковані військовому командуванню	Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області

Життя населення України за умов окупації

Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну на німецьку колонію, що входила до «німецького життєвого простору» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85 % усіх продуктів, вивезених у роки війни з СРСР до Німеччини, були з України. Економічне пограбування відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Нацисти створили цілу систему заготівельних органів з пограбування українських земель.

Окупаційний режим забезпечували гестапо, війська СС, Служба безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція).

1941–1944 pp. 2,8 млн осіб було вивезено із СРСР у нацистське рабство, 2,4 млн із них були з України.

Масовий терор проти українського народу нацисти застосовували з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі села.

В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто.

Із 5,8 млн радянських військовополонених, що потрапили до рук нацистів, загинули близько 3,3 млн; серед них було майже 1,3 млн українців.

Із листа української дівчинки, 1943 р.

«Березень, 12, Ліозно, 1943 рік. Дорогий, добрий татусю! Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні.

Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай: її розстріляли німці. Коли питали про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: «Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть». І офіцер вистрелив мамі в обличчя…

Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров — мені відбили легені.

…Я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день у кориті разом зі свинями.

Живу я в сараї, де дрова, до кімнати мені заходити не можна.

Два рази я тікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник.

Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість.

Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв.

Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців… Тату, помстись за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати…

Твоя доня»

В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що у розумінні нацистів тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якій і необхідно було будь-якими способами позбутися її носіїв. Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, — 2,7 млн осіб — Україна (у сучасних кордонах) посідала перше місце в Європі та друге у світі.

Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. осіб, більшість із яких були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ).

Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. До того ж, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі — у «таборах смерті» Освенцим, Майданек, Треблінка та ін. Загальну кількість загиблих українських євреїв можна оцінити в 1,8 млн осіб. Загалом Україна втратила близько 70 % від кількості єврейського населення, що проживало тут до війни.

Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн осіб (за іншими даними — на 14,5 млн). Жорстокий терор протии мирного населення України мав на меті не тільки «швидке умиротворення», тобто придушення будь-якого опору окупаційними військами. Він став кривавим інструментом для виконання головного завдання Генерального плану «Ост» — знезлюднення східних територій для переселення сюди німецьких колоністів.