1.Місце Української економіки в господарському житті двох держав.
2.Індустріальна модернізація.
3. Модернізація суспільного життя. Література:
Основна:
Історія України ( підручник); Пометун О.І,11клас, К.: Освіта, 2011
Історія України (підручник); Кульчицький С.В., 10 клас, К.: Генеза – 2010
Новітня історія України; Кульчицький С.В., 10 клас, К.: Генеза – 2004
Історія України (підручник); Кульчицький С.В., 11 клас, К.: Генеза – 2010
Новітня історія України; Турченко Ф.Г.; 11 клас, К.: Генеза . - 2006
Допоміжна:
1.Енциклопедичний довідник: історія України. Упор. Підкова І.Р., Шуст Р.М., Гирич І.Б., 7-11 класи , Генеза. – 2008
Історія України в таблицях (посібник). Іващенко О.М., Поліщук Ю.М., 7-11 класи, Генеза. – 2006
Нариси з історії України (посібник). Грицак Я.Й., 9-11 класи , Генеза. – 2006
Історія епохи очима людини. Білоножко С.В. та ін., 10 клас, Генеза. – 2004
Історія України (посібник). Гусєв В.І. та ін., 10-11класи, Вища школа. - 2002
Історія України (навчальний посібник для старшокласників). Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С., ВД "Києво-Могилянська академія". - 2009
Довідник з історії України (із завданнями). Земерова Т.Ю., Скирда І.М., Весна. – 2010
Довідник юного краєзнавця Харківщини / Упоряд. В.А. Редіна, О.О. Сіталова. – Харків: ОблСЮТур, 2005. – 112 с.
Інформаційні ресурси:
www.history.org.ua. Інститут історії Національної Академії наук України
www.nbuv.gov.ua. Національна бібліотека України ім. І.І. Вернадського
www.memory.gov.ua. Український інститут національної пам’яті
www.uk.wikipedia.org. Україномовна версія он-лайн енциклопедія «Вікіпедія»
history.vn.ua. Книги та підручники з історії України та всесвітньої історії
Студенти повинні знати: економічний розвиток Наддніпрянської України на початку ХХ ст. у складі Російської імперії та західноукраїнських земель в Австро-Угорщині; визначити, місце економікі України в загальноімперській економіці.
Ключеві поняття лекції: «економічна криза», «концентрація виробництва», «монополія», «акціонерне товариство», «синдикат», «внутрішня колонія», «аграрно-сировинний придаток», «кооперативний рух», «монополія».
Тезисний виклад матеріалу заняття відповідно плану
1.Місце Української економіки в господарському житті двох держав.
Економічна криза 1900–1903 рр.
Як уже зазначалося, на початку ХХ ст. господарство України пережило економічну кризу.
Це була світова економічна криза, яка охопила країни Європи наприкінці ХІХ ст., але в Україні вона найбільш гостро виявилась у 1900–1903 роках. Економічна криза стала своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону. Загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, вона змусила буржуазію максимально сконцентрувати та об’єднати зусилля.
2.Індустріальна модернізація.
Основні ознаки розвитку української промисловості
«Ні для кого не було таємницею, що в залізоробній промисловості влада «Продамету» майже безмежна. Перефразувавши слова Людовіка ХIV, вона з гордістю може сказати: «Металургія — це я».
Поклавши в основу своєї діяльності ясно й виразно сформульований принцип, що не залізо існує для споживача, а споживач існує для заліза, «Продамет» з найперших кроків свого існування рішуче повів лінію в чітко зазначеному напрямку і продовжує благополучно вести її і в наш час».
Структура промислового виробництва в Україні (1912 р.)
№ п/п
|
Галузі виробництва
|
Валова продукція (в %) |
1 |
Гірнича, гірничозаводська, металургійна, добування й обробка мінералів |
45,9
|
2 |
Харчова промисловість |
36,2 |
3 |
Обробка металів і виробництво машин |
10,4 |
4 |
Обробка дерева |
2,1 |
5 |
Хімічна промисловість |
1,8 |
6 |
Текстильна промисловість |
1,5 |
7 |
Інші галузі виробництва |
2,1 |
Висновок. На початку ХХ ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі.
П’ять найбільших південних металургійних заводів (Юзівський, Дніпровський, Олександрійський, Петровський, Донецько-Юр’євський) продукували майже 25 % загальноросійського чавуну.
Заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського та Бобринського виробляли 60 % загального обсягу цукру-рафінаду Російської імперії.
На великих підприємствах в Україні працювало понад 44 % усіх робітників. На початку сторіччя виростають могутні синдикати «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Трубопродаж» (1902), «Гвоздь» (1903). Це були досить потужні об’єднання. Наприклад, утворений 1904 р. синдикат «Продуголь», до якого входили 18 окремих акціонерних товариств, контролював 75 % видобутку кам’яного вугілля у Донецькому басейні. Проте, приносячи буржуазії надприбутки навіть за кризових умов, монополії водночас гальмували господарський розвиток, заважали технічному прогресу, звужували сферу регулюючої дії ринкових відносин.
Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівномірний розвиток її регіонів. Якщо Південь України досить швидко перейшов на капіталістичні рейки і бурхливо розвивав промислове виробництво, то південно-західний регіон, в якому домінував дрібнобуржуазний уклад, орієнтувався переважно на аграрний сектор. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України. Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової. Українські землі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. стали одним з провідних промислових районів Російської імперії. Саме тут 1913 р. вироблялося 69 % загальноросійської продукції чавуну, 57 % сталі та 58 % прокату.
На Україну у цей час припадало 20 % усієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії.
Розвиток сільського господарства
Н. Полонська-Василенко про поміщицькі та селянські господарства
«Управління латифундій здебільшого нагадувало адміністрацію великих капіталістичних підприємств з управителями та великим штатом службовців. У тих господарствах десятки тисяч найманих робітників працювали в цукроварнях, млинах, цегельнях, заводах для переробки сировини. У той час як латифундії зростали й перетворювалися на сільськогосподарські фабрики, дрібноземельні та середньоземельні поміщики зі значними труднощами вели свої господарства, не спроможні конкурувати з земельними магнатами, купувати сільськогосподарські машини, наймати потрібне число робітників.
У приватній власності деяких селян було по кілька сотень десятин. Такі селяни мали худобу, сільськогосподарські машини, млини, наймали робітників і характером своїх господарств мало відрізнялися від поміщицьких. Водночас десятки тисяч селян не мали ні землі, ні худоби і змушені були іти в найми до поміщиків, заможних селян, працювати в різних промислових підприємствах, на цукроварнях, в шахтах. Позбавлені можливості користуватися надільною землею за браком реманенту, вони здавали її в оренду заможним селянам».
Висновок:в аграрному секторі України на початку ХХ ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства.
Органічно вписалися у нові умови господарювання маєтки Кочубея, Терещенка, Харитоненка та ін. Решта ж поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, були змушена продавати свої землі. (Протягом 1877–1905 рр. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь.) Перетворення землі на товар кардинально змінило життя не тільки дворянства, а й селянства.
У пореформений період інтенсивно розгорнувся процес його майнової диференціації. Характерною ознакою цього процесу було не просто розшарування, а катастрофічна поляризація: 1917 р. частка заможних господарств (понад 15 десятин) досягла 5,1 %, а відсоток безземельних та малоземельних селян в Україні сягнув 80,5 %.
Селяни продовжували сплачувати викупні платежі, численні податки та виконувати натуральні повинності. Тому соціальне становище українського селянства залишалося складним.
Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель на початку ХХ ст. визначався, як і в попередній період, їхнім залежним становищем від Австро-Угорської імперії. Хоча великий крок вперед зробила українська промисловість, але вона продовжувала розвиватися однобічно і нерівномірно й значно відставала від промисловості власне Австро-Угорщини. У сільському господарстві ситуація залишалася також дуже складною. Австро-Угорщина перетворила українські землі на свою внутрішню колонію, яка повинна була постачати дешеві продукти та сировину і бути ринком збуту для австрійських товарів.
Характер економіки західноукраїнських земель
Висновок:на початку ХХ ст. у західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало. Машинобудування було розвинено слабко. У Закарпатті діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка.
Протягом 1905–1906 pp. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицьке-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія «Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, що видобувалася в Галичині.
Значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910–1911 pp., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці.
Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України.
Будівництво залізниць велося переважно зі стратегічних міркувань. Протягом 1870–1910 pp. залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1 430 км. У 1910 p. вона становила 4 120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини.
Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880—1910 pp. збільшилася на 62,8 %. Попри зростання населення міст, західно-українські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської
імперії. У промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а в сільському господарстві — 77 %. На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення. У Закарпатській Україні в промисловості працювало не більш ніж 5 % населення.
Головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафтоозокеритна. Незважаючи на значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст., становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось.