Тезисний виклад матеріалу заняття відповідно плану

Кінець лютого 1917 р. став для російського царизму фатальним. Стихійна хвиля народного невдоволення, швидко набираючи силу, переросла в революцію.

Протягом  надзвичайно короткого часу (з 23 лютого до 2 березня) самодержавство впало, Микола II зрікся влади і фактично в країні встановився республіканський лад. Така блискавичність перемоги над царизмом пояснюється насамперед:

• кризовим станом в імперії;

• гостротою політичних, соціально-економічних та національних проблем;

• зростаючою активністю політичних сил;

• зниженням авторитету та слабкістю реально існуючої влади;

• потужним каталізатором подій, яким стала Перша світова війна.

Лютнева революція в Росії лише на певний час зняла політичне напруження в країні. Першочерговим було створення нової стабільної держави, визначеність у питанні про участь у війні, подолання негативних тенденцій в економіці, розв’язання аграрного та національного питань. Чи позначилися події, що розгорталися у Петрограді, на ситуації в України? Саме це ми і з’ясуємо на сьогоднішньому уроці.

1.Початок Української революції.

Причини і передумови Української революції
Залежне і пригноблене становище України. Великодер- лавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро- Угорщини	Важке соціальне становище переважної частини населення	Нерозв’язаність аграрного пи- тання і питання соціального захисту робітництва		Піднесення українського національно- визвольного руху, рганізаційне та ідеологічне його оформлення	Порушення стабільності Російської та Австро- Угорської імперій, загострення їхніх внутрішніх проблем унаслідок Першої світової війни
Привід
Революція в Росії (початок 8 березня (23 лютого) 1917 р.) Повалення монархії Зречення Миколою ІІ престолу (15 (2) березня 1917 р.)
Мета			Рушійна сила
Здобуття автономії як першого кроку до незалежності			Українська національна інтеліґенція, селянство, військові, робітництво

2. Утворення Центральної Ради.

 Національно-демократична революція в Україні розпочалася в березневі дні 1917 р. 25 березня 1917 р. у Петрограді відбулася 20-тисячна маніфестація з нагоди роковин смерті Т. Шевченка. Її учасники несли портрети поета, транспаранти з гаслом «Хай живе вільна Україна у вільній Росії!», десятки національних синьо-жовтих прапорів. Ця перша після повалення самодержавства демонстрація сили національного руху стала значною подією у політичному житті. Через тиждень після петроградської маніфестації в Києві відбулися багатолюдні демонстрації під гаслами «Автономія України», «Вільна Україна у вільній Росії» тощо.

На Софійській площі біля пам’ятника Б. Хмельницькому відбулося віче. На ньому пролунали вимоги скликати найближчим часом Український національний конгрес з метою підготовки запровадження автономії. Майже одразу після Лютневої революції питання про подальшу долю України опинилось в епіцентрі політичної боротьби. Кадети, які домінували в Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, здебільшого мали однакові погляди щодо розв’язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію.

В Україні сформувався ще одна альтернативна центру влада — Центральна Рада — громадсько-політичне об’єднання, що утворилося 4 березня 1917 р. Ініціаторами її створення виступили українські самостійники на чолі з М. Міхновським. У цей же час власний національний центр починає створювати Товариство Українських Поступовців (ТУП). Щоб уникнути розколу, лідери обох центрів 4 березня погодились на створення об’єднаної організації з назвою Українська Центральна Рада. Самостійники об’єдналися з федералістами, сподіваючись, що революція приведе усіх до визнання незалежності. У надзвичайно короткий час Центральна Рада переросла у впливовий представницький орган народної влади.

. Важливу роль у створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності Центральної Ради відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В.Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський).

Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського, який 27 березня повернувся із заслання. Він одразу ж визначив чіткий політичний курс Центральної Ради.

Із записів М. Грушевського

«Минули ті обставини, коли ми мусили виступати з петиціями, супліками, доказувати свої права навіть на культурне самоозначення… Нічого більш помилкового не може бути тепер, як витягнути старі українські петиції і подавати їх наново правительству, як наші домагання в данім моменті… Українського питання вже нема. Є вільний, великий український нарід, який будує свою долю в нових умовах свободи».

Враховуючи міжнародну політичну ситуацію і дискусії в російському суспільстві, українські соціалісти вимушені використовувати термін «автономія» як «димову завісу» для побудови незалежної держави. Хоча в історичній науці є інша думка, що все ж таки діячі Центральної Ради на початку були автономістами і роль самостійників була їм нав’язана самим ходом революції.

Основу політичної платформи Центральної Ради становила вимога «широкої національно-територіальної автономії України в Російській федеративній республіці, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченням національних меншостей нашої землі». та організаційні основи значною мірою забезпечили їй широку народну підтримку.