10. Головні аспекти впливу держави на право.

Держава є безпосереднім чинником створення правових установлений і головною силою їх здійснення. Державна влада має конструктивне значення для самого буття права як особливо інституційного освіти. Вона присутня у праві й ніби проника в саму суть права.

Держава опікується право, використовує його потенціал для досягнення цілей державної політики. У той же час вплив держави на право не слід абсолютизувати і розглядати в дусі етатистським поглядів,визнають право виключно інструментом (засобом) держави, її ознакою або атрибутом. Не тільки держава, але й право має відносну самостійність, на власні, внутрішньо притаманними йому закономірностями формування та функціонування, з чого випливає, що право має по відношенню до держави самостійне значення. Якщо і допустимо розглядати право як інструмент держави, то лише з відмовкою, що й держава в тій же мірі є інструментом по відношенню до права.

Найбільш відчутний вплив держави на право проявляється в сфері правотворчості і право реалізації. Право формується за безпосередньої участі держави. Проте держава не стільки формує право, скільки завершує право-освітній процес, надаючи праву певні юридичні форми (нормативний юридичний акт, судовий або адміністративний прецедент та ін.) У цьому сенсі держава не є його (права) початковою, глибинною причиною. Держава створює право на інституціональному рівні. Причини ж виникнення права кореняться в матеріальному способі виробництва, характері економічного розвитку суспільства, його культурі, історичних традиціях народу і пр. Недооцінка цього принципово важливого положення веде до того, що єдиним і визначальним джерелом права визнається державна діяльність.

Саме в цьому й полягав основний вада юридичного позитивізму.

Держава визнавалося засновником права, в буквальному розумінні вважалося,що воно творить право.

Навряд чи можна погодитися з мають поширення в юридичній теорії поглядами, згідно з якими освіта права розглядається в повному відриві (ізольовано) від держави. Поза і крім конструктивної діяльності держави існування права як інституційного освіти немислимо. Разом з тим роль держави в право освітньої процесі досить специфічна. По справжньому держава втручається вправо освітньої процес лише на певних його стадіях. Звідси творча роль держави щодо освіти права полягає в наступному.

1) У здійсненні правотворчої діяльності. Держава відповідно до пізнаних законами суспільного розвитку, закономірностями стихійного право генеза визначає потреба в юридичній регламентації тих чи інших відносин (діяльності), визначає потребу найбільш раціональну юридичну форму

(закон, акт виконавчої влади тощо) і засновує загальні норми, надаючи їм авторитетом державної влади формально-юридичний, загальний характер. У буквальному сенсі це означає, що держава встановлює норми права.

2) У санкціонуванні державою норм, які не мають (не носять) прямого державного характеру. Для деяких правових систем такий спосіб «виробництва» права є переважаючим. Так, освіта мусульманського права характеризувалося як раз тим, що держава санкціонував головним чином ті норми, які вироблені були мусульманської доктриною. З історії права відомі випадки, коли становищем, виробленим правовою доктриною або з'являються внаслідок тлумачення застосовуваної норми, держава надавало загальнообов'язкове значення.

3) У визнанні юридично обов'язковими регуляторами поведінки фактично сформувалися та існуючих відносин і зв'язків

(відповідних їм видів діяльності), внаслідок чого ці зв'язки і відносини отримують юридичне значення. Таким чином, формується так зване звичайне та прецедентне право, визнаються в якості загальних норм положення нормативних договорів.

Держава, таким чином, забезпечує розвиток всієї системи джерел права. Поєднується з соціально-економічними потребами,політичною ситуацією в суспільстві, держава значною мірою на дає на вибір типів, державно-юридичних засобів забезпечення правомірної поведінки. У цьому сенсі можна сказати, що держава управляє правовим середовищем суспільства, забезпечує її оновлення відповідно духу часу.

Досить значущою є роль держави в забезпеченні реалізації права. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що поза і крім держави використання його ресурсів, здійснення правових установлений було б взагалі неможливо. Призначення держави як раз і виявляється в тому, що воно своєю діяльністю покликане створювати фактичні, організовані юридичні передумови для використання громадянами, їхніми організаціями наданих законом можливостей з метою задоволення найрізноманітніших інтересів і потреб. Активність держави - необхідна умова утвердження правових засад у суспільному життя. Держава зобов'язана виявляти цю активність, інакше воно не відповідає своєму призначенню, внаслідок чого державна влада втрачає легітимний характер.

Держава, далі, забезпечує охорону права і пануючих правових відносин. Державний примус є постійно існуючої гарантією, якої підкріплюється право. За ним завжди стоять сила, авторитет держави. Вже сама загроза державного примусу охороняє право. Тим самим зміцнюється правопорядок, створюється режим найбільшого сприяння для конструктивних дій соціальних суб’єктів.

Держава, отже, сприяє поширенню права в соціальному просторі, вона зобов'язує учасників суспільних відносин діяти по праву, виключати протиправні підходи у досягненні суспільно значимих результатів.

Безсумнівно, об'єктивно існує межі впливу держави направо. І, перш за все це обумовлено регулятивним потенціалом самого права, можливостями держави, її структур забезпечити дію права вданих економічних і соціально-політичних умовах. Держава не може також використовувати право в суперечності з його справжнім призначенням.

Важлива з цієї причини науково обґрунтована, ефективна юридична політика держави, що дозволяє найбільш раціонально і в інтересах суспільства використовувати правовий інструментарій.