53 Стадії правозастосовчого процесу.

В основному застосування норм права - це правомірна, організаційна діяльність, яка є однією з форм життя права. Вона має підпорядковуватися певним загальним вимогам і здійснюватися за певною схемою. Тобто суб'єкт правозастосування має пройти всі стадії правозастосовчого процесу для того, щоб прийняти законне, доцільне, обгрунтоване й ефективне рішення по справі. Правозастосовча діяльність має юридично значущий характер, оскільки відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок такої діяльності, мають форму взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів.

Дослідженню особливостей правозастосування присвятили свої праці такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як B.C. Нерсесянц, П.М. Рабінович, О.Г. Мурашин, В.М. Сирих, Г.Я. Дюрягін, С.С. Алексеев, П.Є. Недбайло, В.А. Юсупов та ін.

Науковці виділяють різну кількість стадій правозастосування. B.C. Нерсесянц виділяє три стадії застосування норм права: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) юридична кваліфікація фактичних обставин справи; 3) прийняття рішення у справі. Він вважає, що всі дії суб'єкта правозастосування на всіх стадіях - це передбачені нормами права юридично значущі дії для визначення юридичного значення відповідних фактичних обставин справи і прийняття юридичного рішення1. Тому фактичні й юридичні аспекти застосування норм права і справи, яка вирішується тісно взаємозв'язані на всіх стадіях правозастосування. Юридичне завжди має бути обгрунтовано фактичним, а фактичне - встановлено в його юридичній значущості.

Застосування норм права - це певний процес, який має здійснюватися в жорстко регламентованих нормами права межах. Правозастосування - складна, послідовна діяльність, яка відбувається в декілька етапів, стадій і регламентується процедурними нормами (кримінально-процесуальними, цивільно-процесуальними, адміністративно-процесуальними та ін.), які встановлюють повний порядок правозастосування і забезпечують її логічну завершеність.

В.М. Сирих виділяє п'ять стадій правозастосовчої діяльності2. Початок правозастосовчого процесу пов'язується з отриманням інформації про обставини справи, вирішення якої потребує прийняття спеціального правозастосовчого акту. Джерелом такої інформації можуть бути і найчастіше є заяви громадян, звернення організацій, інших зацікавлених осіб. Можуть застосовуватися й інші джерела: публікації в ЗМІ, анонімні повідомлення.

54 Акти провозастосування (загальна характеристика, особливості змісту та форми).

Акт застосування права — це такий правовий акт, у якому формально закріплюється рішення державного органу в конкретній юридичній справі. Він являє собою різновид юридичних актів на відміну від правових приписів і має такі ознаки:

а) видасться компетентними державними органами чи посадовими особами в процесі правозастосовної діяльності, має державно-владний характер. Відмова від їх виконання або неналежне виконання можуть тягти за собою юридичну відповідальність: дисциплінарну, адміністративну, майнову, кримінальну;

б) спрямований на реалізацію вимог правових норм, оскільки конкретизується їх загальний характер щодо певних життєвих ситуацій;

в) адресований конкретним особам (персоніфікований), фіксує їхні суб'єктивні права, обов'язки і міру юридичної відповідальності, направлений на індивідуальне регулювання суспільних відносин (конкретної життєвої ситуації);

г) акти застосування норм права вичерпуються виконанням, хоча правові стани, що породжуються ними, можуть мати тривалий характер (наприклад, рішення про призначення пенсії);

ґ) правозастосовні акти на відміну від нормативно-правових актів не можуть мати зворотної сили в часі.

Офіційний характер правозастосовного акта потребує його виконання за відповідною формою. Обов'язковими елементами правозастосовного акта є: назва, заголовок, дата та місце, де він був виданий, назва органу або посадової особи, яка видала акт, підписи уповноважених осіб. Структура акта застосування норм . права містить описову, мотивовану і резолютивну частини. Він повинен викладатися ясною, чіткою, дохідливою мовою, що не дозволяє подвійного тлумачення, містити терміни, передбачені чинним законодавством. У тексті не бажа но застосування інозем­ної, архаїчної та вузькоспеціальної термінології, неблагозвучних або непоєднуваних словосполучень (наприклад, «живий громадянин», «тваринний організм»).

Класифікація правозастосовних актів здійснюється за такими підставами:

1) за суб'єктом прийняття: акти представницьких органів державної влади; глави держави; акти органів виконавчої влади; суду; контрольно-наглядових органів; органів місцевого самоврядування;

за галузевою належністю норм, що застосовуються: акти застосування конституційно-правових, цивільно-правових, адміністративно-правових, кримінально-правових норм та ін.;

за юридичною формою: укази, постанови, розпорядження, накази, ухвали, протести, подання, приписи прокурорів, вироки, рішення та ін.;

за характером правового впливу: регулятивні, охоронні;

за юридичним значенням: основні акти, які містять остаточ не рішення у юридичній справі (вирок, рішення суду, указ про на городження); допоміжні, тобто акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова про порушення кримінальної справи, ухвала суду);

за характером індивідуальних велінь: ті, що управомочують; ті, що зобов'язують або забороняють (наприклад, заборона обіймати відповідні посади або виконувати відповідні функції, зафіксовані вироком суду);

за характером юридичних наслідків: правоконстатуючі, правовідновлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

за формою зовнішнього виразу: акти-документи (окремі документи; резолюції на матеріалах справи, що виконані посадовими особами; наприклад, «до виконання», «сплатити», «до наказу»); акти-дії (словесні; конклюдентні — виконуються у вигляді жестів, рухів і свідчать про вимогу до конкретних осіб дійснити відповідні дії, наприклад, порух жезлом працівникадержавтоінспекції до учасників дорожнього руху).