25. Поняття і предмет філософії права.

 Філософія права — розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.  Як самостійна теоретична загальнонаукова дисципліна (подібно до теорії держави і права, соціології права, історії правових і політичних вчень тощо) філософія права виконує певні загальнонаукові функції методологічного, гносеологічного, аксіологічного характеру. У взаємозв´язку з іншими видами і засобами вивчення права вона є найвищою духовною формою пізнання права, осягнення й утвердження його сенсу, цінності та знання в життєдіяльності людини і людства загалом.

Проблема дисциплінарного статусу філософії права.

У силу існування двох різних джерел формування філософії права склалися і два основні підходи до розуміння її статусу.

Перший підхід розглядає філософію права як частина загальної філософії та визначає її місце серед таких дисциплін, як філософія моралі, філософія релігії, філософія політики та ін Відповідно до цього підходу філософія права відноситься до тієї частини загальної філософії, яка «наказує» людині необхідну манеру поведінки як соціальної істоти, тобто практичної філософії, вчення про належне.

Другий підхід відносить філософію права до галузей юридичної науки. З цієї точки зору вона є теоретичним фундаментом для створення позитивного права і науки про позитивне право. Під філософією права тут мається на увазі павука, роз'яснюються в «останньої інстанції» значення правових принципів і зміст правових норм.

В історії філософсько-правової думки існували різноманітні підходи до визначення философії права та її предмету. Так, наприклад, Г. Гегель вважав її філософською наукою про право, яка має своїм предметом ідею права . Російський філософ С. Франк розумів філософію права як вчення про суспільний ідеал.

У сучасній філософії права предмет її також визначається по-різному. Від самих широких визначень, як, наприклад, біля відомого російського філософа права В. Нерсесянц: «Філософія права займається дослідженням змісту права, його сутності і поняття, його підстав та місця у світі, його цінності і значущості, його ролі в житті людини, суспільства і держави, в долі народів і людства » до самих вузьких, як, наприклад, італійського філософа права Н. Боббіо, який вважає справедливість єдиною проблемою філософії права, складовою її предмет.

В.С. Нерсесянц вважає, що предметом філософії права є право в його розрізненні та співвідношенні з законом. С.С. Алєксєєв розглядає філософію права як наукову дисципліну, покликану дати світоглядне пояснення права, його сенсу та призначення, обґрунтувати його під кутом зору суті людського буття, існуючої в ньому системи цінностей. Однак при цьому філософія права для нього - не лише ідеї, а й реальне правове життя. Тут, очевидно, ми маємо некоректно широке визначення філософії права, оскільки вона є теоретичною дисципліною. Для Ю.В. Тихонравова предметом аналізованої нами галузі знання є сенс права, тобто питання про те, внаслідок яких універсальних причин і заради яких універсальних цілей людина встановлює право. Подібно до нього І.П. Малінова вважає, що предметом філософії права є методологічний універсалізм правової науки, рефлексія її духовних підвалин. Ю.Є. Перм'яков також пише, що філософія права вивчає духовну ситуацію, в якій виявляються риси людини, котра торкається у своїх вчинках права, влади і держави. Це теж певне обмеження філософсько-правової проблематики, вона розглядається лише під кутом зору рефлексивної традиції.         Д.А. Керімов стосовно предмета філософії права доходить такого висновку: філософія права, з одного боку, органічно пов'язана з комплексом юридичних наук, а з другого - відрізняється тим, що виконує спеціальні гносеологічні функції, будучи теорією пізнання, логікою та діалектикою права, що розвивається. По-друге, філософія права - це не тільки система методів, а й вчення про них. Отже він прак-тично зводить правову філософію до гносеології та методології права, а під правом розуміє переважно правознавство.