25. Історичний розвиток філософії права.

1) Виникнення і розвиток філософсько-правових поглядів в епоху Античності

Початок філософствування у греків пов'язаний не з поняттєво-логічними побудовами, а з образно-метафоричними міркуваннями, зумовленими традиціями міфологічного осмислення світу

У морально-правовій філософії проблеми моралі і права спочатку були розчинені в міркуваннях античних мислителів про Космос, ло­гос, долю. При цьому в багатьох випадках поняття моралі і права змішувалися. З одного боку, це свідчило про близькість цих форм регуляції людської поведінки, а з другого - про нездатність давньої думки вникнути в їх сутність і відмежувати один від одного.

Представники: Гесіод, Піфагор, Геракліта, Демокрит, Аристотель, Ціцерон 

Розвиток філософії права в епоху античності:

1. Грецькі натурфілософи поклали початок природно-правовій філософії. Але вивчення права ще не виділяється в особливу галузь наукового знання.

2.Подальший розвиток проблема праворозуміння знаходить у Платона (ідеальне право - прагнення до належного; природне і по­зитивне право - лише тіні ідеального права) і Аристотеля, який ви­значив політичний характер права, розподіл його на природне та умовне (волевстановлене).

3.Найважливіший етап у процесі перетворення правознавства на самостійну науку - це епоха еллінізму (договірно-правова концепція права, обов'язковість і рівність для всіх природного права, ідея право­вої рівності, розходження природного і писаного права, поділ писа­ного права на приватне і публічне).

2) Особливості філософсько-правової думки в епоху Середньовіччя

У середні віки праву, що залежить від людської волі (волевстановленому), протиставляються незмінні встановлення божого і природного права. Природне право ототожнюється з чинним правом. Сумніви сто­сувалися лише питання, чи зливається воно з поняттям божого права, чи зіставляється з ним. Безперечним було визнання природного права обов'язковим та таким, що вище усякого іншого законодавства.

Система природного права середньовіччя утворилася зі сполучен­ня римського права і правоположень Священного писання. Ідея при­родного права мала теократичний характер.

Представники: Аврелій Августин, Тома Аквінський 

Головна особливість філософських вчень христи­янського середньовіччя - в їх теоцентричному характерові. Принцип теоцентризму, послідовно проведений і Августином, і Томою Аквінським, затверджував Бога як центр світобудови і головного хранителя світового та соціального порядку. Бог виступав як законодавча першооснова, з якої виходять усі релігійні, моральні і правові норми. Завдяки божому заступництву соціальне життя людей не перетворю­валося на хаос, а сама людина успішно боролася з диявольськими спокусами, що штовхали її до пороків і злочинів.

3) На зміну епосі Середньовіччя прийшла епоха Відродження, або Ре­несансу (ХІІ-ХVII ст.ст.), яка характеризується, крім іншого, початком революційної переоцінки релігійно-політичних цінностей, покликаної забезпечити буржуазії ідеологічне, політичне, правове та економічне панування в суспільстві. Нові концепції держави і права виходили з ін­ших передумов, ніж у Середні віки.

Представники:

епоха Відродження - Нікколо Макіавеллі;

Реформація - Мартін Лютер, Жан Боден;

Новий час - Гуго Гроцій, Томас Гоббс, Джон Локк, Бенедикт Спіноза, Готфрід Вільгельм Лейбніц;

Просвітництво - Шарль Луї Монтеск'є, Жан-Жак Руссо, Клод Адріан Гельвецій.

Характеристика:

1.Значення філософії права епохи Відродження полягає, крім іншого, в тому, що в цілому вона, власне, створила підґрунтя для філософії Нового часу. Період філософії Ренесансу являє собою необхідний і закономірний перехід від середньовічних філософських традицій до філософії Нового часу.

2.Реформація виходить за межі релігійно-теологічних проблем, відбувається перетворення моральних, соціальних і правових орієнтацій, започатковуються проблеми політичної свободи, свободи совісті, прав людини і громадянина.

3.Для філософії права Нового часу характерним є висунення на передній план прикладної, практичної цінності наукового юри­дичного знання. У цю епоху історична і правова наука пере­творилася на практично значущу політичну і суспільну дис­ципліну.

4.Просвітителі XVIII ст. своїми науковими працями створили теоретичне підґрунтя, на основі якого сьогодні розвиваються соціальні науки, включаючи філософію права. Головним ін­струментом політичних і суспільних доктрин Просвітництва була правова наука. Саме на цей історичний період припадає значне підвищення інтересу до філософії політики і права.

4) Філософсько-правові вчення Західної Європи кінця XVIII - середини XIX століття

Цю тему присвячено філософсько-правовим вченням Західної Європи кінця XVIII - середини XIX ст. ст., серед яких особливе міс­це посідає філософія права німецької класичної філософії. Представ­ники німецької класичної філософії Іммануїл Кант, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель та інші вплинули на формування філософської думки зазначеного періоду в цілому, включаючи філософію права.

1.Методологічне розроблення Кантом проблеми категоричного імперативу має величезну цінність для обґрунтування сутності природного права. Це свідчить про те, що принципи права і моралі ті ж самі. Вони лише набувають різних форм виразу, оскільки мораль є сферою внутрішніх мотивів індивіда, а пра­во - галуззю практичних дій відповідно до зовнішнього стан­дарту, встановленого законом.

2. Філософія права Гегеля становить інший варіант природно-правового мислення, що ґрунтується на ідеалістичному світо­гляді. Продовжуючи за багатьма позиціями лінію Канта, Гегель прагне реалізувати принцип суб'єктивності, шукаючи джерела права і його критерії в людській свідомості, сфері духу. Він створив універсальну методологію, засновану на ідеї само­розвитку права. Будь-яка ступінь розвитку духу як волі має у нього поняття права: абстрактне право, мораль, мораль­ність.

3. Перехід від ідеалізму до об'єктивізму починається з історичної школи права (Г. Гуго, К. Савін'ї, Г. Пухта). За цією концепцією право виникає спонтанно з надр народного духу, адже воно є невід'ємною частиною цілісної культури народу.

4. У філософії права К. Маркса і Ф. Енгельса вплив соціальних умов на суб'єкта, що констатував правопорядок, набув причинно-детермінованого характеру. Слушно вказуючи на глибоку зумовленість суспільних, насамперед економічних, відносин, марксистська теорія разом з тим не порушує питан­ня про наявність особливої сутності права, зводиться до його соціально-економічної сутності.