3.66. Система гарантій законності та правопорядку

Реалізація режиму законності в країні базується на системі гарантій, дієвість яких покликана зробити законність реальною.

Гарантії законності та правопорядку — це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється і, в разі порушення, відновлюється законність.

Систему гарантій законності та правопорядку становлять:

• загальносоціальні гарантії;

• спеціальносоціальні гарантії.

Загальносоціальні гаранти законності та правопорядку:

1) економічні — ступінь економічного розвитку суспільства; зростання продуктивності праці та обсягу виробництва; багатоманітність та рівність усіх форм власності; рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин;

2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу: наявність розвиненої системи народовладдя; демократичних форм та інститутів його здійснення; наявність політичного плюралізму; дотримання принципу поділу влад;

3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості; ідеологічний плюралізм; турбота держави про правове виховання та підвищення рівня правової культури; ступінь інформованості населення, свобода преси та ін.;

4) соціальні — ступінь розвиненості системи соціальних послуг, соціального страхування і забезпечення, допомоги малозабезпеченим; реальність охорони здоров'я; широкий доступ громадян до культурних та інших соціальних цінностей тощо.

Спеціально-соціальні гаранти можна поділити на дві групи:

• організаційні, тобто заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьби з правопорушеннями, захисту прав громадян: кадрова робота; організація умов для нормального функціонування юрисдикційних та судових органів тощо;

• юридичні, тобто передбачена законом система спеціальних засобів, завдяки яким забезпечується створення якісних законів, їх дотримання та виконання.

Такими гарантіями є:

1) діяльність законодавчих органів, спрямованих на підготовку і видання якісних законів та інших нормативно-правових актів;

2) діяльність виконавчих органів, спрямована на втілення в життя норм, основного та поточних законів, на охорону і захист прав і свобод громадян;

3) чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій норм права;

4) забезпечення конституційності нормативно-правових актів завдяки діяльності Конституційного Суду;

5) упровадження правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права і справедливості діяльності судів;/

6) здійснення вищого нагляду за дотриманням та правильним застосуванням законів з боку органів прокуратури;

7) діяльність правоохоронних органів, спрямована на безпосередню охорону суспільства від злочинних посягань, профілактику та припинення правопорушень;

8) діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, які в межах своєї компетенції здійснюють роботу із запобігання порушенням законності в різних сферах державного і суспільного життя, виявлення їх і припинення.

22. Роль і значення правопорядку для розвитку суспільства.

У результаті реалізації законності в суспільстві встановлюється правовий порядок, тобто система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і здійснюється в суспільстві відповідно до вимог норм права. Таким чином, якщо законність – це принцип діяльності, режим дій, відносин, то правопорядок – це результат реалізації цього принципу, режиму, дотримання законності.

Існує й інше визначення правопорядку, яке заслуговує на увагу. Правопорядок – це порядок в суспільному житті, який утворюється в наслідок суворого і неухильного дотримання норм права всіма державними органами, громадськими і господарськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Кожна держава формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами – громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об’єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

Держава об’єктивно зацікавлена в правовому забезпеченні власної діяльності – виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу й сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі повноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Водночас правопорядок є важливим структурним елементом суспільного порядку, тобто такого, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм. Інакше кажучи, говорити про існування суспільного порядку можна лише тоді, коли в ході різних суспільних відносин не порушуються вимоги норм моралі, звичаїв, корпоративних, релігійних і правових норм.

Якщо зміцнення і підтримання правопорядку, тобто забезпечення відповідності суспільних відносин приписам норм права, пов’язано з реалізацією правових норм, то у підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам моралі громадських організацій, традиціям, звичаям. Отже, поняття суспільного порядку за своїм обсягом ширше, ніж поняття правопорядку. Виходячи з цього, кожне порушення правопорядку одночасно буде порушенням і суспільного порядку, але не кожне порушення суспільного порядку буде порушенням правової норми, а тому може й не бути порушенням правопорядку.

Таке розуміння суспільного порядку і його співвідношення з правопорядком необхідне для з’ясування змісту і механізму всього суспільного та державного життя.

В адміністративному праві застосовується поняття „громадський порядок”, яке пов’язується з підтриманням порядку в громадських місцях.

Правопорядок передбачає закріплення справжнього демократичного правового статусу особи, неухильне втілення у життя демократичних прав і свобод особи, гарантованість від свавілля. Разом з тим цей порядок неможливий без найсуворішого виконання кожним громадянином своїх обов’язків закріплених нормами права.

Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його основні ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Правопорядок як суспільне явище має ряд ознак, серед яких можна виділити те, що він:

• закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

• спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;

• встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності діяльності з реалізації права;

• створює сприятливі умови для здійснення суб’єктивних прав;

• припускає своєчасне і повне виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;

• вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

• встановлює сувору громадську дисципліну;

• припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

• створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі;

• забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку – це система правових і не правових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встановленню і підтримці правомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку:

• матеріальний – система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх учасників – фізичних і юридичних осіб, як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою;

• юридичний (державно-правовий) – система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Структура правопорядку – це єдність і одночасно поділ системи громадських відносин, врегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульованих нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права. Елементи структури правопорядку такі.

1. Суб’єкти права – держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни які мають права, обов’язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами – статична частина.

2. Правові відносини і зв’язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші) – динамічний зв’язок.

3. Упорядкованість усіх елементів структури – суб’єктів права, правових відносин і зв’язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації – розпорядку, у рамках якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава, - інтегративний зв’язок.

Основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин становлять функції правопорядку. Розрізняють:

1) функцію впорядкування зовнішніх зв’язків і відносин з великими системами суспільства – економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища – економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв’язків і відносин з суспільним середовищем;

2) функцію зміцнення внутрішніх зв’язків і відносин у середині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування. Завдяки цій функції осягаються специфіка правопорядку, його ознаки як правового стану системи суспільних відносин;

3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку – виражається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правопорушення, зловживання правом та ін.), відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів та ін.).

Важливе значення мають принципи правопорядку, під якими розуміють відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування. До принципів правопорядку можна віднести принципи законності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостійною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні принципи.

1. Принцип конституційності – підпорядкування нормативним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Теоретична конституція (те, що має бути) покликана стати практичною конституцією (те, що є насправді).

2. Принцип законності – створення якісних законів та їх суворе додержання. Законність – головна умова встановлення порядку.

3. Принцип системно-структурної організації – наявність цілісності і структурності як необхідних властивостей, що дозволяють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільства і правової системи держави.

4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування – виявляється в точній співпідпорядкованості органів держави, посадових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядкованість їх зв’язків.

5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності – виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впорядковує і особливо суб’єктів правотворчості за допомогою соціальних, головним чином правових, норм. Правова нормативність є основою і засобом упорядкування.

6. Принцип справедливості і гуманізму – базується на високих моральних підвалинах, повазі прав людини, її гідності і честі.

7. Принцип підконтрольності – наявність повсюдного, загального, універсального контролю, здійснюваного громадянським суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами.

8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту – виражається в реальних засобах гарантування прав учасників правопорядку, функціонування правової системи, досягнення законними засобами прав, свобод, обов’язків та ін.