71. Сучасний фольклористичний процес в Україні

У так званий період «застою» найпоширенішим жанром усної народної творчості була лірична пісня (як у всі часи занепаду політичної свідомості народу) та витворений радянською субкультурою жанр політичного анекдоту, який в усьому колишньому Радянському Союзі (в тому числі і в Україні) набув такого поширення, як в жодній іншій країні світу.

З початком державотворчих процесів в Україні 90-х років із здобуттям незалежності усі раніше заборонені жанри фольклору здобули легальне побутування і продовжують своє життя в народі, радянські ж зразки залишились мертвими пам´ятками у підручниках того періоду.

На сучасному етапі розвитку усної народної творчості, внаслідок скасування різних заборон, відбувається стихійне відновлення забутих звичаїв. Особливо на території Східної України, де майже повністю втрачена національна традиція, її спонтанне відродження часто набуває ґротескних форм. Завершення довгої доби штучно насадженого матеріалізму поряд із хвилею відродження релігійних традицій народу ознаменувалось небаченим піднесенням магії і демонології (ворожбитство, викликання духів, заклинання, магічне цілительство), закликами (і навіть практичними спробами) відновлення давніх язичницьких культів.

Тому зараз перед сучасними творцями і носіями народної традиції стоїть нелегке завдання вибору шляху подальшого розвитку фольклору, який би збагачував скарбницю української духовності, а не спотворював її, був обґрунтований потребами часу, відповідно збалансований у всіх вимірах. Не менш важливе завдання постає перед дослідниками усної народної творчості: збору цієї невичерпної скарбниці, систематизації, класифікації текстів, їх наукового аналізу, пояснення причин виникнення чи занепаду певних явищ, шляхів розвитку фольклорних жанрів та багато інших аспектів дослідження.

72. Ідейно-художній аналіз «Пісні про Шандаря»

У пісні «Про шандаря», розповідалось про селянина, що убив коханця своєї дружини, а жінка просить поховати її разом із коханим.

«Жінка ломить шлюб церковний…», – зауважує історик, коментуючи зміст пісні. На його думку, у сім’ї немає щастя, «нема любові між жінкою і чоловіком». І.Франко віддавав пріоритет людським почуттям, а не усталеним стереотипним уявленням, в тому числі і церковним: «…скрізь виступає він великим жалібником людини, гуманістом, борцем за її оновлення, проповідником любові». Підтверджуючи свою відданість ідеалам гуманізму, І.Франко виправдовував, на відміну від громади і церкви, жінку, яка покохала, стверджуючи: «…нема ні ганьби, не докорів, нічого, окрім любові».

73. Ідейно-художній аналіз історичної пісні «ой був в січі старий козак»

У пісні «Ой був у січі старий козак» розповідається про зрадника Саву Чалого:

Не схотів же той Сава козакам служити,

Відклонився до ляшенків в Польщу паном жити.

А щоб поляки повірили йому, обдарували ласкою, почав він по степах ловити козаків-запорожців. Такого козаки не прощають, навіть рідний батько відвертається від сина, радить:

Мого сина ніхто з нас не вловить,

Хіба Гнатко та Кравчина до себе підмовить.

Тяжко поплатився Сава за зраду, за бажання жити у розкоші, за багатство, куплене кров'ю співвітчизників, козаків-запорожців. Підняли його на три списи вгору і поклали на дубовій лаві:

Оце ж тобі, пане Саво, сукна-адамашки,

Що ти нажив, вражий сину, з козацької ласки!

За нормами народної моралі, підступ і зрада — найбільший гріх, за який кожен мусить відповісти. Така людина має бути обов'язково покарана. Сава Чалий тяжко поплатився за свою слабкість і легкодухість, за бажання розбагатіти у будь-який спосіб, навіть шляхом зрадництва.

Вважаю, що козаки зробили правильно, покаравши його, і захоплююсь батьком Сави. Як же йому важко було змиритися з думкою, що його син — зрадник, і самому посилати козаків, щоб вони йому помстилися.